Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Уяви

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Глава 1

Уяви, що ти птиця. Розпахни свої крила й лети вільно куди захочеш. Тільки  серце твій керівник, і ніхто не втручається в твоє життя. Уяви ці безкрайні ліси, поля з золотим колоссям, синю блакить моря, відчувай вітер, що так приємно дме тобі в обличчя й неначе цілує твої щоки, вії, ніжно торкається твоїх губ й підштовхує лише вперед. Не обертайся! Ти вже пролетів ті дерева, заєць під твоїми ногами вже пробіжав, всі твої проблеми також зосталися за твоєю спиною. Тепер ти під контролем свого серця й вітру. Ти вільний.

Невже саме це й відчуває птах? Чи розуміє він, наскільки він вільний? І що так парити над сірими будинками це мрія багатьох людей, тих нещасний створінь, які не помічають навколо себе нікого й нічого. Тих створінь, які існують, а не живуть, які штампуються, як ляльки на заводах. Такі однакові, такі нудні дорослі, які хочуть зробити своїх дітей такими ж однотипними, щоб не існувало індивідуальних особистостей. А їх діти, енергійні й щасливі, стрибають на свій скейт чи ще дідусин велосипед й тікають подалі від дому: до природи, до друзів, до посмішок. Вони поспішають туди, де вічне літо, завжди теплі ночі й яскраві зорі. А знаєте, де таке місце? Такого не існує. Точніше, його неможливо знайти, бо його потрібно створити самому по шматочкам: збирати нитки від улюбленого светру, який бабуся зв’язала « на виріст», осіннє листя, яке ще тримає в собі останні теплі промені, кульбаби, які пробиваються крізь бетон у великому місті і знаменують початок весни і посмішки старих й нових друзів. Останнє, певно, найскладніше, адже як боляче тримати в пам’яті людей, яких немає поряд, яким ти зробив боляче і які тобі дряпали серце своїми невидимими пазурами.

А найбезпечнішим місцем виявися дерев’яний будиночок біля тихого поля на окраїні міста. Там живе літо, сміх, теплі коти й таємниці дітей, що ховаються від дорослого життя.  На килимку розкидані кольорові олівці, якими створюються нові жителі будиночка, біля столика з ноутбуком розкидані светри, які зігрівають ночами й захищають від холодних вітрів. А на підлозі розкидані ковдри, в яких, скрутившись їжачками, сплять діти з найщирішим сміхом й найтеплішими обіймами. Батьки їх не шукають, вони знають, що квіти їх душі під надійним захистом невидимих створінь-оберегів.

Вже десята ранку, і сонце так високо, світить прямо у віконця, що їх забули закрити на ніч фіранками. Проміння падає на білявого хлопчика, який мружиться й накриває обличчя ковдрою, ховаючись від таких гарячих сонячних поцілунків. Але хтось все таки не піддався спокусі зостатися в теплих обіймах картатої ковдри надовше й встав слідом за сонцем. На вулиці не спекотно –  ідеальна погода для сніданку на задньому подвір’ї, де вуличні коти вже ніжаться під сонечком.

Прокинутись від запаху гарячих оладків та м’ятного чаю – чи це не мрія? А для жителів казкового будиночку це вже звичай, такий приємний й улюблений всімома. Потихеньку на подвір’я випливають картаті піжамки й сонні очі, які мружаться від проміння.

– Добрий ранок, світе!

–Раночку! – на шию хтось кидається. То вилетів на сніданок Флор – улюбленець сонця, судячи з його ластовиння. Він завжди прокидається останнім, але найпершим на оладки приходить саме він. А ось останнім на сніданку можна побачити Сіеля – поки він затискає всіх котів пройде вічність, тому його буквально за шкірку тягнуть, щоб вистачило оладок й на нього.

– Мені сьогодні снилось, що я літаю над полями! І теплий вітер цілував мої вії, я не міг стримати посмішки! Але потім я побачив вас.. внизу.. Ви не могли зі мною літати, і мені від того так сумно стало, що я одразу закортів відмовитись від своїх крил.. Яких навіть і не бачив, – ще одна традиція будиночка – сни Флора. Друзі завжди жартують, що з них книгу можна написати, але є підозри, що  хтось все таки й записує всі чудернацькі розповіді білявого хлопчика. Нікого це не здивувало б, бо нічого не має пропадати у їх світі – ні слова, ні емоції, ні спогади.

 

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь