О десятій годині вечора наставав відбій. Іра шла вмиватися та чистити зуби без нагадувань: нагадувати було нікому. Батько зачинявся на кухні із прозорою пляшкою, після якої іноді ставав добрим і намагався розповідати казки язиком, що заплітався, а іноді засинав просто за столом; мама давно не з’являлась вдома, а шафа, у якій вона зберігала речі, спорожніла; тітонька з білявим волоссям, яку тато привів замість мами, була зайнята своєю лялькою, а на неї, Іру, не звертала уваги. Дівчинка лягала у ліжко і накривалась ковдрою майже з головою. Завмерши, вона дивилась, як прокидаються демони.

Вони днем прикидались шафою, столом та кріслом, а по ночах в місячному сяйві відкривали свою справжню подобу і починали блукати кімнатою. Шафа зависала величезною скелею, різьблені ніжки старовинного письмового столу оголювали свої їкла. Хазяйка кімнати точно знала: вона не спить. Волосся лоскотало вухо, а ліва долоня міцно-міцно вчепилась в край ковдри. Ще Іра знала: демонів не існує. Але вона ж їх бачить. Так у свої п’ять з половиною років вона зрозуміла ще одну річ: нікому не можна про це розповідати.

З тих пір демони майже кожну ніч відвідували дівчинку, ставши такою ж буденністю, як і тато, що постійно зникав на роботі, манна каша на сніданок і мачуха з сірими холодними очима. Потім до батька, каші та мачухи додались перший клас, коричнева вовняна сукня, прописи, нова блискуча зірочка з юним дідусем Леніним… А демони залишились. Вранці першокласниця прокидалась втомленою і, ледве переставляючи ноги, йшла чистити зуби.

Йшли роки, портфель ставав все важчим, а демони відрощували нові ікла та приймали нові форми.  Слідуючи за батьком-військовим, сім’я змінювала міста та квартири. І демони визирали з-під інших диванів, прикидались іншими шафами та оскалювались іншими іклами. А вона так само лежала, не в силах поворухнутись, спостерігаючи за химерним танцем.

Якось мачуха з гучним скандалом пішла з дому, прихопивши з собою велику коричневу валізу і високу Катю з двома рідкими хвостиками, яку змушували називати “сестрою”. Іра сподівалась, що демони підуть разом із мачухою та Катею. У тій валізі. Але вони залишились, не захотіли кидати таку легку здобич.

Іноді за сніданком батько байдужим голосом запитував, як ій спалось. Іра то відмовчувалась, то огризалась і шла до своєї кімнати ховати синці під очима запозиченою у Ксюші косметикою. Та яка йому взагалі різниця?

Іра поїхала до столиці, як тільки їй виповнилось вісімнадцять. Вона з дитячою цікавістю досліджувала місто, фотографуюче все, що траплялось на шляху. Під час однієї з таких подорожей Іра і зустріла його. Вони почали обговорювати краєвид і не помітили, як почали розмовляти про все на світі. Олександр був сином військового, і сам хотів піти його шляхом. Незабаров він йшов у армію, і вони майже вигризали день за днем і ніч за ніччю. Сашко пішов, а за вісім місяців Іра народила сина.

Коли Паша став показувати пальцями на стіну і щось лопотіти, дівчина зрозуміла, що він також їх бачить. Тоді вона забирала його до себе в ліжко, і вони вдвох дивились, як демони тінями ковзають по шпалерах, періодично кидаючи погляди невидимих очей на дівчину з немовлям на руках, що тремтять чи від холоду, чи від страху. Іра не знала, чи прийде сьогодні Сашко. Його ніколи не було поруч.

Одного разу вона прокинулась з головою, що розколювалась від болю та палаючими від недосипу очима і зрозуміла, що окрім демонів і чортів, що прокидаються вночі, стабільності немає зовсім. За щось тіні обрали саме ії. Вони з нею вже тридцять п’ять років. Вони майже вдвічі старші за ії сина. І чому вони ії не відпускають? А може, вона і справді божевільна, і ії місце у психіатричній лікарні? Ії треба було покласти туди ще тоді, коли вона була маленькою п’ятирічною Ірою, а не начальником варти пожежної частини Іриною Вікторівною. З цим призначенням все не так. Послав же Бог підлеглих.  Один – ще зовсім зелений хлопчина, який ще нічого до пуття не знає, але вже лізе на рожон, другий вічно критикує кожно слово та дію, а нічого путнього запропонувати не може, і жартує свої ідіотські жарти. От треба було сидіти в диспетчерському кріслі і не було б клопоту. Але ні, треба було довести, що вона найсильніша у пісочниці. Довела?

Дні тягнулись повільно, нервово, а демони нахабніли настільки, що стали приходити навіть не ховаючись. Та миша у сараї намагалась прикинутись мишею у сараї, але Ірина знала правду. Вони знайшли ії і тут. Тоді вона вперше змогла закричати і сама злякалась свого крику, настільки пронизливим він був. Клименку, що прибіг на цей крик, вона збрехала, що це було просто миша. Весь день вона провела, майже ні з ким не спілкуючись, а вночі увімкнула світло у всіх кімнатах, з жалем подумала про майбутні рахунки за комунальні послуги і пила каву, чашку за чашкою. Якщо вона засне, демони знову прийдуть. Це був майже дієвий спосіб, але демони стали знаходити ії і тут. Місце між холодильником та стіною. Вазон із фіалками на підвіконнях. Рушник, що висить на ручці духовки. Вони знову були поруч.

Знову змінювався будинок. Іра трохи несміливо відчинила хвіртку і процшла повз низькі кущі з блискучим на сонці листям. По бруківці стукала колесами зелена валіза. Відчинились двері, і жінка пройшла всередину.

Тієї ночі вона лежала, прислухаючись до цокання годинника і спостерігаючи за тим, як із сусідньої кімнати пробиваються смуги світла від машин, що проїзжджають повз. Іра поклала голову на плече Гени. Нарешті знайшлась людина, якій вона справді потрібна. Жінка придивилась і зрозуміла, що тіні стали просто тінями. Рогаті чорти, що так любили кути за меблями і світлі шпалери з візерунками, кудись зникли. Напевно, вони так і блукали шпалерами, але більше Іра їх не бачила.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь