Двоє бестіз. Мікаса.

– Тааак…. А якщо орендувати якийсь симпатичний котедж на свята? – Довговолосий парубок, вражений власною думкою, відкинувся на спинку дивану і заблищав повними ентузіазму зеленими очима. – Я вже це уявляю: купа народу, гучна музика, море алкоголю і ніхто не викликає на нас ментів, кайф….
Протягуючи останнє слово він відкидує голову назад, намагаючись знайти поглядом свого співбесідника, що копирсався на кухні.
Блондин середнього росту майстрував своєму гостю пригощення у вигляді бутербродів з ковбасою і сиром, згодом запихнувши їх у мікрохвильовку і ввімкнуаши електрочайник.
– Ага, то звісно добре, але треба буде довго з цим зайобуватись. Треба хату знайти й забронювати, а то поки ми знайдемо компанію нічого не залишиться. Це по-перше. – Хлопець, зрозумівши що вода скоро закипить, дістав з шухляди дві кумедні кружки.
– Ерен, тобі скільки класти цукру?
– Одну. – Гість різко зіскакнув з дивану і попрямував до столу.
– По-друге, – Голубоокий поставив перед другом їжу і налив на двох чаю. – Треба разом вирішити, кого можна запросити. Щоб і я, і ти, і Мікаса були згодні.
– Та за Мікасу можна не хвилюватись, вона сказала, що їй байдуже кого ми покличемо, головне щоб нам потім не прийшлось викликати поліцію чи платити за пошкоджене майно. – Ерен зосередив усю свою увагу на пригощенні, забувши навіть подякувати.
– О, то це чудово. Я гадав, що вона буде кожного з гостей допитувати і складати досьє.
– Ага, але вона поставила одну умову: Вона запрошує своїх подружок. Усіх. І ми не зможемо нікому з них відмовити.
– Ти це так кажеш, наче вона зібралася кликати геїв-маньяків.
– То страшніше.
– Не драматизуй. Вони нормальні дівчата.
– Вони дивляться на мене як на гімно.
– Бо ти з ними поводися як гімно?
Ерен задумливо таращився в порожню тарілку. Йому не подобалось, коли Армін його критикує, але він ніколи не сварився з ним з цього приводу. Частіше всього тому, що Армін був правий.
Вони взагалі майже ніколи не сварилися. Може тому, що вони вже дуже багато років близькі один з одним, а може тому, що їм пощастило так співпасти характерами. Вони були як інь та янь, як вода та вогонь, як красуня та чудовисько… Хоча ні, останнє було явно зайвим.
Ерен, завершивши свою трапезу, підвівся і поклав посуд у раковину.
– Спасибі, було смачно. – нарешті згадав про ввічливість.
– Угу. Тож… – Армін вирішив повернутись до теми їх зустрічі – Кого хочеш запросити ти?
– Ну… Саша та Конні то сто процентів, без них там буде нічого робити.
– Ага.
– Потім Райнер, він прийде зі своїм високим кентом, ще Порко та Пік. І до нас просився Зік, але я його послав нахуй.
– Ну і правильно.
– А ти? – Гість знов повернувся на диван. – Кого зватимеш?
– Жан.
– Фу!
– Шо фу? Він тобі чим не подобається? – Армін плюхнувся поряд з другом.
– Тоді я кличу Флока.
– Блять. – Блондин помітно скривився.
– Обирай: або вони обоє, або ніхто. – Ерен зробив серйозне лице, демонструючи своє невдоволення. – Чого я не можу звати тих, хто не подобається тобі, коли ти це робиш?
– Гаразд, можеш його кликати. – переможений другом парубок змирився з тим, що йому доведется кілька днів терпіти ідіотські жарти Флока.
– Ахахаха, не хвилюйся, в цей раз я його видресирував, він тебе не чіпатиме. Когось ще покличеш?
– Марко та Ніколо. – блондин ображено виприскував імена.
– О, ну хоча б хтось нормальний. – Трохи офігівший гість усміхнувся. – Скільки у нас ще є часу?
– Десь хвилин сорок поки мама не повернеться додому. Батька сьогодні не буде. Можеш ще посидіти, не думаю, що мама буде проти.
Почувши це, Ерен дістав в кишені телефон і глянув на час. 16:32.
– Мені й самому скоро час додому. Давай зараз швиденько подивимось варіанти?
Армін підвівся і попрямував до своєї кімнати, і скоро повернувся з ноутом у руках:
– Ну дивись, тут усі більш-менш дешеві варіанти розібрані крім оцьго, – сів на своє місце і поставив ноутбук на коліна, показуючи фотки на екрані – Тут спальних місць малувато, але з цим можна щось придумати типу надувних матрасів. Можемо взяти на 10 днів, щоб встигнути підготуватись до і прибрати усе після.
– Ооо норм, – приємно здивований знахідкою друга Ерен плеснув друга по плечу. – Це якраз у тому самомі селі що й наша дача, там у нас мають бути три спальні мішки. І вигдядає котедж нормально, набагато краще ніж той, в якому ми випусний святкували.
– Ага. Головне, аби ніхто не змився в останній момент і нам не прийшлося за когось платити його долю. То вже буде дофіга велика сума.
– Ніхто не змиється, ми заздалегідь зберемо гроші. Ти давай телефонуй, будем домовлятися, поки його ще не спиздили в нас.

Зателефонували. Забронювали. Прийшов час Ерену іти додому. Він зібрався, попрощався з другом, зав’язуючи шнурки своїх чобіт у тісній прихожій. Хлопці обнялися на прощання, як це вони вже не перший рік роблять майже щодня. Армін провів поглядом друга, що швидко спускався зі сходів під’їзду й закрив двері, коли втратив його з виду.

Ерен Йегер та Армін Арлерт були тим самим типом друзів, які не пам’ятають як і коли вони познайомилися, та є настільки близькі, що вважають один одного ледве не браттями-близнюками. Майже усі приємні спогади Арміна пов’язані з Ереном, і навпаки. Вони були завжди поруч, а коли доводилось хоч пару днів побути порізнь замикались у собі і не переставали чекати зустрічі.
Трохи подорослішавши, вони все-таки стали рідше зустрічатись, але були так само дуже прив’язані один до дного.
Але окрім Арміна в житті Йегера декілька років тому з’явилась ще одна важлива людина. Його прийомна сестра, Мікаса Аккерман. Її батьки були добрими друзями його батька, Гриші, який захотів виховувати дівчину. Сиротою вона залишилася в 14 років, напередодні Різдва. Жахлива непогода, низька видимість, ожеледиця. Тато і мама поїхали у місто по продукти для святкового столу. Мікаса пам’ятає, як вона образилась на батьків за те, що вони не взяли її з собою. Мікаса пам’ятає: пізня ніч, вона сама вдома, мама не бере слухавку, тато злишив телефон на кухні. Дзвінок у двері. На порозі стоїть її дідусь у сльозах.

“Тато загинув, мама у лікарні”

Істерики. Лікарняна палата. Швидка смерть мами.

Моторошні тітки з соціальної служби. Старий бусік. Дитячий притулок.

Істерики. Спроба суїциду. Страшний дитячий психдиспансер.

Дядько Гріша. Везуть знову в притулок. Підписала якийсь папірчик.

Вихователька складає її речі. Директор дарує зелену курточку і рожеву сумочку. Останню вкрали того ж дня. Не жаль аніскілечки.

Ранок. Осінь. Подвір’я притулку. Мікаса стоїть у дурнявій зеленій куртці, тітка Карла лагідно приобіймає за плече поки дядько Гріша десь у кабінеті директора з тими вонючими тітками з соц. служби.

Нарешті їдуть додому. По дорозі їй купують шоколадку і плюшеву кицьку. Тітонька сміється, каже що киця схожа на Мікасу.

Вечеря. Ерен розпитує про улюблені відеоігри. Карла стелить постіль і запрошує в її нову кімнату.

Мікаса вимикає світло. Лягає спати. Згадує, як вона спала поряд з мамою. Істерика.