Дбайливий батько

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Ендевор відволікся від своїх справ і підняв голову, глянувши на Фуюмі поглядом, сповненим здивування.

– Що ти маєш на увазі під “Я не поступатиму в університет”?

Дівчина нервово проковтнула слину. Було відчуття, ніби саме повітря в кімнаті почало тиснути на неї.

Її батько сидів за столом прямо; документ, який він щойно уважно розглядав, був відкладений набік. Його вузькі бірюзові очі, здавалось, дивились прямо в її душу. Принаймні він не виглядав злим… Поки що?

– Я-я-я залишусь вдома й буду наглядати за Нацу… І за Шото т-т-теж.

Чоловік тяжко видихнув й приклав руку до свого чола. Вже дві години минуло, як він вернувся додому, й увесь цей час Фуюмі його переслідувала й немов хотіла щось сказати. Ну от і сказала…

– Я-я по ідеї можу і за б-б-будинком дивитись, – продовжила дівчина, похиливши голову. – Ти ж з-знаєш, наша п-покоївка вийшла на п-п-пенсію. хто б-б-буде цим з-з-займатись, – її голос ставав тихішим з кожним словом, а запинань ставало все більше.

– Що ти там бормочиш, говори чітко! – Ендевор гаркнув у відповідь, від чого дівчина аж здригнулась. Здається, її невпевненість нервувала його навіть більше, ніж самі слова. Тепер він злився, але… Не зовсім так як зазвичай. Відчувався якийсь присмак сорому й сумнівів.

– Вибачте.

– Навіть не думай, що я тобі дозволю бити байдики вдома й жити на мої гроші.

На цей раз здивування охопило дівчину. Здавалось, ніби вона каже одне, а він чує інше.

– Це зовсім не т-те, що я хочу! Я… Я-

– Що, плануєш стати тупою домогосподаркою, що розтринькує всі гроші свого чоловіка, а сама ніколи нічого не добивається і навіть не намагається бути чогось варта? – батько не дав їй договорити. – Думаєш, чарівний принц прискакає на білому коні й вирішить ні з того ні з сього забезпечувати тебе, поки валятимешся на дивані й дивитимешся свої ідіотські дорами?… Як ти не розумієш, яка важлива вища освіта? Як ти не розумієш, що ти маєш працювати на те, щоб бути незалежною й могти самій себе забезпечувати? Я просто не вірю свої вухам! Ти мене розчарувала, Фуюмі! Я від тебе очікував набагато більшого! – він грюкнув по столі кулаком і видихнув гаряче повітря. Деколи, коли він сердився його особливість підсвідомо вмикалась.

“Звідки він це все взагалі взяв?” Дівчина відчувала, як на зміну страху приходила злість. “Якого біса він про мене такої думки?”

– Я тебе так не виховував!

– Та ти мене взагалі не виховував! – Фуюмі огризнулась, не здатна стримати себе.

Чоловік замовк. Це, звичайно ж, було небачене хамство, й таке не варто залишати без уваги… Проте було не зовсім ясно, як він буде заперечувати правду.

Він мовчки спостерігав, як злісний тремор доньки знову став наляканим, і вона похилила голову. Вона пішла на поводку своїх емоцій, і тільки тепер ввімкнула своє «раціо»; починати сварку з її запальним батьком – все ж таки дурна ідея. Це добром би не закінчилось. Але, здається, усе було не так вже й погано. Було відчутно, що він гнівився, але вона не казала нічого, що можна було б використати проти неї й загострити ситуацію. Якщо бути чесними, вона взагалі не говорила: в кімнаті запанувала тиша. Ендевор дивився на доньку засуджуючим поглядом. Кричати на неї – це ніби бити цуценя, принаймні відчувалось саме так; і, на жаль, він знав надто мало про виховання, щоб знати інший шлях вплинути на неї. Але у більшості випадків навіть те, наскільки строгим він виглядав, було достатньо, щоб змусити дітей слухати його.

І ось знову він покладається на той факт, що вони по-справжньому не близькі. Він просто великий страшний чоловік, що може закрити її в кімнаті за непослух. Шкода, що воно завжди все так. Але хіба може щось бути інакше?

Навряд вона буде протестувати. Мабуть, зрештою, його матір була права й дівчат справді легше виховувати, ніж хлопців.

– Якщо ти не йдеш вчитись, то влаштовуйся на роботу.

– А?

– Не турбуйся про зарплату, просто шукай той досвід, що знадобиться у майбутньому. Якщо потрібно, я можу побути мудаком і використати свій статус, щоб змусити когось найняти тебе. Якщо хочеш, працюй на пів ставки.

Очі дівчини розширились від здивування. Що… Що за чортівня? Він був на диво спокійний. Вона очікувала, що вся ця розмова буде страшнішою. Хоча… Вона не те щоб знала щось про свого батька, щоб мати змогу передбачити його поведінку.

– І це вже крайній компроміс, на який я піду. Так що ніяких “але”.

Фуюмі неначе застигла на одному місці.

– Можеш бути вільна, – він сказав, ніби розмовляв із підопічним.

Дівчина поклонилась і вийшла з кімнати, поглянувши ще один останній раз на свого батька. Він сумно дивився на якесь фото в рамці на його столі.

Двері до кімнати закрилися. Розмова закінчилась. Так сам як і безліч разів до того, вони не будуть згадувати про цю дискусію без нагальної на те потреби. Чи й зовсім про неї забудуть. Хто зна. Вони не були особливо близькими; вона ніколи не могла вгадати, що було в нього на думці.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: