Чи були ви колись за небосхилом?
Чи бачили колись колиску вічного?
Чи чули як звучить край світу?
Край неба, край всього живого,
Де спочивають місяць й сонце.
За небосхилом кінчиться життя.
Настане незворотнє вічне.
Чи там колись була моя душа?
Чи там колись будУть всі душі?
Туди, де кінчиться земля,
Людина не дійде ніколи.
І лиш безсмертная душа,
Спроможна подолати всі кордони
Той небосхил не скориться нікому,
Хоч як би кожен не старався.
І ти іди собі додому,
І споглядай його в віконце.
Ти споглядай як теє ясне сонце,
Ложиться в ту колиску знов і знов.
Як місяць наш рождається й вмирає.
Як зорі освітляють неба тон.
Як небосхил згорає і тускніє,
Щоб потім спалахнути знов.
Як всі ті мрії і надії, зникають ввечері,
Щоб в день вернутися усі гуртом.
Ох недосяжний небосхил,
Що світ весь ніжно огортає,
Що і спалахує й згорає,
Даруючи нам ранок, вечір, день, і ніч.
Даруючи надії, мрії, душі і життя.
Чи були ви колись за небосхилом?
Звичайно були, але забули,
Де народилися і де продовжимо буття.
Бо так влаштовані ми, люди.
Бо так влаштована вся матінка земля.