Гуртожитні слова

FavoriteLoadingДодати до улюблених

– Голос.

– Сум.

– Було вже.

Вогник свічки виблискував у вологих стомлених очах, перекидав химерні тіні на стіни, на пачку чіпсів поруч та ледь-ледь грів руки. Зі старої колонки, крізь шум і глухість басів, гупала пісня, слова якої розібрати було неможливо. Настя і не намагалася. Сиділа занурена самотою у своє горе, ще ніби на щось примарно сподіваючись. Те, що вона, дурепа, зробила, не піддавалося здоровому глузду. Поїхала невідомо куди, у незнайоме місто, вступила на спеціальність, яку не хотіла, й поселилася з людиною, про яку в гуртожитку написано на кожній стіні!

Ляля-третьокурсниця сиділа навпроти, склавши гострі лікті на старий хиткий стіл і вся з себе показувала, як їй чхати на ту нову сусідку та її, на скромну думку, крокодилячі сльози. Вона цокотіла нігтями по облізлій шпаклівці стіни, курила і з нудьгою роздивлялася кімнату, – можливо, щось змінилося за тих дві хвилини, коли вона цього не робила? – кліпала довжелезними віями і зітхала, протяжно й натужно.

– Цікаво, коли світло ввімкнуть, – все ще хлюпаючи носом, запитала в пустоту Настя, і підтерла рукавом червоні очі. Про туш чи стрілки, нафарбовані зранку, там вже навіть мови не було.

– Вони завжди відключають його після сьомої в перші дні заселення, – Ляля вирішила взяти на себе роль месії для цієї непутящої дитини. – Економлять. Ти потім звикнеш.

Вона хитнула головою, підтверджуючи свої слова, – великі кільця-сережки вдарилися об бліду лебедину шию. Першокурсниця навпроти сиділа зсутулено, зашаріло, наче загнане у кут звіря, і, спогорда зиркаючи на неї, Ляля скидалася на Доне Корлеоне. Навіть сигара була – фільтр від скуреної дешевої цигарки.

Настя дивилася на свічку, накручувала волосся на пальці, трохи тримала і знову розкручувала. Страх і сум закували її у кайдани – ні про інше не думалося, окрім дому; окрім того, що зараз вона могла би лежати у своїй кімнаті далеко-далеко звідси, їсти гарячі канапки, дивитися фільм, у теплі́ й злагоді, а завтра йти на пари, спокійно й мирно. Їй не бачилося тут нічого хорошого: смерділо Лялиними кислими парфумами, деревом і цвіллю, на кухні царювали гнилі овочі й підгорілі сковорідки, по куткам павутиння пустило по плісняві коріння, а дерев’яні вікна радо пропускали протяг до кімнати. Не такого гуртожитнього життя вона чекала.

– Сумління, – зрештою продовжила їхню гру Настя.

– Янсенізм, – одразу ж вистрелила у відповідь Ляля і надкусила чіпсину.

– Тополя, – на півслові молодша знову розридалася. У пам’яті спливла тополя біля їхнього міського парку. Сусідка не витримала і гримнула:

– Слухай, – зі свистом Ляля видихнула повітря крізь зуби. – Якщо ти так і далі будеш ревіти, як корова, тебе тут зжруть.

Роздосадувана Настя схлипнула і мовчки вслухалася. Старша продовжила:

– Я, можливо, не найкращий варіант сусідства для пай-дівчинки, як ти, – вона кашлянула, трішки прикусивши пухлу губу, натякаючи на настінну нісенітницю, – але щось в цьому світі да знаю. І знаю я, що скигліїв тут не люблять. Відірвалася від мамчиної цицьки, так будь тепер добра не ний. Або вали на всі чотири сторони назад в свою Тмутаракань.

Хоч і говорила Ляля грубо, прокуреним, хриплим голосом, але крізь слова простягалася лаконічна життєва правда.

– Якщо візьмеш себе докупи, – чорне каре хитнулося вслід за схиленою головою, – і зараз ж заспокоїшся, ми, можливо, й подружимся.

Настя кивнула, швидко витерла рукавами сльози і, вдихнувши побільше повітря, впевненіше глянула Лялі в очі.

– От і добре, – холодні гострі риси на мить несподівано освітилися левовою долею покровительської ніжної мудрості, наставницької гордості. Вона промайнула, як раптовий тремтячий промінь світла на похмурій скелі. Ляля спеціально видавала себе за тисячолітнього мудреця?

Полум’я затремтіло. Настя зрештою протягнула руки до пачки і взяла пару чіпсин. Ляля не загострила на цьому уваги.

– Ясність.

– Тривога.

– Самостійність.

– Воно ж не підходить?

– Серйозно? А я й не помітила, – Ляля посміхнулась, показав гостре ікло, і розсміялася напруженій і розгубленій Насті. Та по-дитячому надула губи.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

4 thoughts on “Гуртожитні слова

  1. Овва, дуже гарно! Тільки чипси, не чіпси, роздосадувана – засмучена, зажурена; зжруть – зіжруть, да знаю – та й знаю)) там ще були помилки, але най із вас
    Атмосфера витримана, лише коли Ляля заговорила, як зазвичай говорять у російських кіно, тоді я трохи отямилась. Але непогано, справді сподобалося

     

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: