Глава 1. “Наш герой”.

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Хлопець знерухомлено лежав на слизькій від крові підлозі. По лобі біг холодний піт, а зіниці зовсім звузилися до мінімальних розмірів. Болі після удару той не відчув, лише з’явилося відчуття стороннього тіла в грудях, і тепло розлилося по всьому животу. Торкнувся тремтячими руками своєї порваної кофти, і тут побачив на пальцях в’язку рідину — червону кров. Страх, паніка. Він не зміг впоратися і зараз тільки й міг, що розплакатися в повній самоті, в цій темній кімнаті. Юнак стільки пройшов і що тепер? Може вони і мали рацію. Він був лише слабкою дитиною, яка вірила у неможливе, дитиною і залишився. Сльози самі собою стали скочуватися по блідим щокам, а після і по тремтячим, як дві пелюстки червоних троянд, вустам. Раптом він чує кроки. Каблуки чоловічих черевиків стукали по металевій підлозі. Хтось йшов до нього.

— Чувак… Я не зміг так? — прохрипів молодий чоловік, поки з рота текла доріжка гарячої крові. Його хриплий голос лунав гулом в порожній кімнаті, -вони мертві?

—Ти тримався молодцем, — груба рука прикрила його очі, і тепер навіть змащений силует його друга перетворився на суцільну темряву, — Спи спокійно.

***
Саша стрепенувся важко дихаючи, руки тряслися, стискаючи футболку на грудях. Сльози стікали по засмаглих щоках, а сам він був весь в холодному поту і піску. Просто жахливий сон. Але все було так реалістично, ніби він справді був там! Треба заспокоїтися, все добре, він у безпеці. Хлопчина весь цей час спав в одному з пошарпалих часом будівель, на кофті під ним. Не дуже зручно, але вибирати не доводилося. Прокашлявся після чого судорожно став діставати з поруч лежавшого портфеля пляшку теплої води. Як же неприємно було, відчувати щебінь на своїх очах, а потім промивати вже гарячою водою зі старої пляшки, на якій навіть залишилася етикетка з надписом «мінеральна вода» і рік… Далекий 2083, коли все ще було добре. Боже, ви не уявляєте як хлопець був радий знайти цю пляшку в одному з покинутих будівель. Рідини залишалося зовсім небагато, але той і замислюватися не став, висушив її всю, бо настільки в його горлі пересохло. Небо тільки починало світлішати, навіть променів сонця не було видно. Зазвичай в такий час він і виходив на свою вилазку! Ну логічно ж, вогненна куля в такий час шпарить найслабше, а пісок під ногами навіть прохолодний.

***

— Раніше настільки жарко було лише влітку, але через деякий час ставало спекотніше, настільки, що тепер нам не насолодиться красою білого снігу, — пролунав сумний голосок його матері, яка дбайливо гладила того по рудому волоссю.

— Але мам, чому стало так жарко? — запитав хлопчисько, дивлячись на жінку своїми великими зеленими очима. Рудоволоса діва лише тепло посміхнулася і продовжила:

— Просто це погані чарівники спустилися на наші землі і прокляли їх на вічну спеку, — злегка сміючись, промовила та, а малюк лише надув щоки і схрестив руки на грудях.

— Це ж маячня!

***

— Це ж маячня! — простогнав від досади хлопець, рахуючи монети у своєму старому гаманці, який дістався йому від батька, — чому кролятина так дорого коштує, вчора ж була інша ціна?

— Пробач, Сашенька, але ці кролики ще з учорашнього дня зникаючий вид, — промовила старенька, сумно опустивши вузькі очі, — все, що я можу запропонувати тобі, це поповнити запаси води і ягід.

— Але я не їв м’яса вже так довго, будь ласка, — але після того, як жінка похитала головою, хлопчина лише сумно зітхнув, — мені тільки воду. Ягід не потрібно.

Він не звинувачував її і навіть мило посміхнувся, помахавши старенькій у слід. Розумів же, що їй теж потрібно виживати, це ж не благодійний фонд.

— Привіт, Сашко! — повз пробігли дітлахи з веселими посмішками на обличчях, Саша їх знав, тому посміхнувся їм. Здається багато людей в цьому невеликому місті знали його, та чого тут прибіднюватися, він в той час був одним з небагатьох, хто вижив при народженні. Тому його і прозвали «Дитя Пісків» — гордість свого містечка! Саме ж місто було хоч і малим, але дуже затишним і теплим. Тут між невеликих наметів і будинків відчуваєш себе в безпеці. В обіймах рідних тобі людей зовсім немає часу на думки про небезпеку. Ну як тут може трапитися щось жахливе?

— Ти мене чуєш? — раптом перед його обличчям поклацали пальцями і хлопчисько різко виринув зі своїх думок, повернувшись в сувору реальність, — питаю, з якою метою повернувся?

— Ох, Майя, привіт тобі, — лагідно привітав подругу дитинства Саша, — Та я так, до матінки прийшов, повідатися з нею.

— Це добре, ти не уявляєш як вона сумувала за тобою! — весело промовила дівчина, виляючи дерев’яним відром в руках, — Ну ти заходь, якщо що я буду там, у лавки. Та показала пальцем і пройшла повз хлопчину весело крутячи спідницею. Позитивною дівчиськом вона була…

Хлопець пройшов зовсім небагато і вже був біля потрібної будівлі, яка виглядала поношеною, ніби побачила життя. Хоча воно так й було. Раніше батько зміцнював цей дім, тому всередині було безпечно, й ніхто не боявся, що на голову звалиться глиба. Іноді Рижик боявся кожного шереху, думаючи, що цей будиночок скоро обрушиться, та й до сих пір боїться. Відкривши дерев’яні двері, почувся неприємний скрип, а після він зайшов всередину, вже помічаючи мамину посмішку на обличчі. Та сама добра, але така сумна посмішка кожен раз зустрічала хлопчиська.

— Привіт, мам, — якось винувато прошепотів Саша і потер потилицю, прикривши за собою двері. Жінка в цей час загортала в хустку щось, що пахло дуже апетитно. По всій кімнаті витав приємний аромат їжі.

— Тебе давно не було тут… — прохрипіла мама і повільно підійшла до нього, поклавши в його руки тканину, яка так і віяла теплом й материнською любов’ю. Після поцілувала його в брудний лоб, — знову здійснюєш свої героїчні справи?

— Ну мам, — злегка почервонів, відвівши погляд, — ви ще почуєте про мене!

— Ха-ха, звичайно маленький, я вірю в тебе, — тепло прошепотіла жінка, — а тепер сховай те, що я тобі дала на потім і сідай до столу.

Час летів так швидко, юнак і не помітив як починало темніти. Але у мами той залишатися не збирався, його чекали пригоди і великі звершення! Мати не стала його тримати, адже занадто добре знала свого сина, за що Лемоньяс був їй вдячний. Раптом жінка міцно його обійняла, притиснувши до своїх грудей. Тепло щось прошепотіла і дбайливо відпустила, так само сумно посміхаючись. Так вони і попрощалися. Як би у Євангелії не боліло серце, вона всерівно кожен раз відпускала хлопця в темряву невідомого, адже вона вірила в те, що його захистить Бог. Але цього разу на душі було особливо тяжко.

— Боже, збережи мого сина… — прошепотіла діва і, провівши його поглядом, зникла за дверима. А той крокував впевнено вперед по пекучим піскам в глибину пустелі, дивлячись на пісочні пагорби десь удалені. Від містечка той давно відійшов і був у повній самоті. Раптом, почувся звук мотора. Здається, до нього хтось їхав.

— Гей, крихітко, вивертай кармани! — єхидно прокричав один з чоловіків, намагаючись перекричати гучний мотор старої, іржавої тачки, — або будемо базарити по поганому.

***

— ТАТО! — кричав маленький хлопчик, мало не плачучи, — тато, тато!

— Біжи скоріше вперед і не озирайся! — прокричав чоловік, стискаючи в руках стару рушницю. І хлопчик послухався його. Він чув звуки пострілів, але не озирався, як його і просив батько. Раптом, повз малюка пролетіла куля і той настільки злякався, що закричав голосніше, ридаючи на все горло. Але бігти не перестав.

***

Олександр біг з усіх сил, руки тряслися, коліна підкошувалися. За ним хтось біг, знову звуки пострілів. Все це давило-давило, у вухах зовсім заклало. Той би зміг втекти, були б поруч будівлі, але, на жаль, їх не було. Пустеля. Олександр не витримує і падає, важко дихаючи, сил більше не було.

— Ось ето ти зря, мала, — різко один з чоловіків потягнув його за волосся і подивився на втомлене обличчя, — мужики, та ето пацанчик. Подивіться на єго харю.

— Тьху, та так не цікаво, — підійшов другий, його голос був страшенно неприємним, так і хотілося плюнути прямо в обличчя. Раптом з його спини здерли ранець і, не давши заперечити, з усієї сили наступили ногою на спину і стали притискати до піску. Спина хрустнула, — ну забрать у нього точно буде шо, дивіться какая велика сумка. — Н-не смійте! — як можна грізніше прогарчав Саша, але виглядало це досить жалюгідно, — ви не знаєте з ким зв’язалися!

— Шо ти там пищиш, сопля? — раптом різкий біль у боці, здається хтось з усієї сили вдарив його ногою. Як же боляче. Боляче. Боляче! — Дивіться-но, він загрожує нам? — Надо навчити пацана хорошим манєрам, — усміхнувся один з них, замахнувшись битою. Вуха повністю забило, а в очах стало плисти. Жахливий біль, сльози і раптом темрява. Темрява і ця гнітюча тиша.

Він помер?..

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.