Гаражний рок та підготовка до виступу

Старий гараж,як завжди,бурлить життям.Тяжкий рок лунає так гучно,що кожен,хто проходив поруч,можуть почути музику юнацького гурту.Кожної п’ятниці,після 5 пари і вечері в університецькій їдальні 5 підлітки збираються в старому приміщенні дідуся одного з них.Насправді,практикуватись тут було везінням.Орендувати якийсь зал-доволі дорого,тим більше у вечір п’ятниці.

-Репетиція на сьогодні закінчена.Завтра перед виступом ще зберемся і повторимо.-високий хлопець з усмішкою зняв з себе електрогітару і звично поправив свою зачіску.

-В мене завтра 5 пара,з неї важко….буде звалити.-дівчина з світлим волоссям і декількома чорними прядками лише важко дихала після партії в пісні.-Райнер,подай води.

-Не парся,наш голова студради тебе якось відпросить або прикриє,правда Берт?-хлопець тільки з насмішкою подивися на юнака,який уже був готовий прикрасити личко Райнера синцями.Очевидно,що блондин жарьував,але Бертольт завжди сприймав такі смішинки занадто різко.

-Краще подай води.

Через декілька секунд блондин кинув невелику пляшку мінеральної води дівчині,яка явно не очікувала такого методу передачі води.На щастя,рік баскетболу в середній школі допоміг і дівчина вправно зловила ту кляту пляшку.

-Ідіот,а раптом би в лице прилетіло б?

-Ти і без цього прекрасна.-все ж таки,в діалог вирішив приєднатись третій учасник їхньої групи-Бертольт або Берт,який вміло грав на барабанах.-Але Райнер дійсно ідіот.

-Оце ти друг…Я тобі допомагаю завоювати нашу принцесу холодне серце,а ти так зраджуєш мене?Не соромно?

-Чекайте,а я що вам фортеця,щоб мене завойовувати?-Енні,саме так звали ту блондинку,закрила пляшку і тільки розлючено глянула на хлопців.В такі моменти вона відчувала себе неживою,якимось об’єктом,щр просто існує.

Кожне слово,кожен рух,навіть увагу зі сторони чоловіків вона сприймала як щось бридке і неприємно.Причину цьому вона не могла ніколи назвати,але знала одне-мабуть,щось не так конкретно з нею.А може і ні.Енні відкладала вирішення і вияснення цієї проблеми на майбутнє.Дівчина була впевнена-як тільки настануть канікули,то все обов’язково саме по собі вирішиться.Але приходили місяці,а нічого не мінялось.Юначка жила в очікуванні якогось кращого етапу життя.

Що таке синдром відкладеного життя?Відповідь на це нам дає перша ж стаття в мережі Інтернет:«У всіх нас є справи, які ми завжди звикли відкладати на потім. Тому що вважаємо, що в нас попереду ще років 200 і ми думаємо, що ось щось трапиться в нашому житті й ми точно почнемо це робити. Але це “щось” так і не приходить і всі наші справи ми відкладаємо в шафу.»

«Після концерту треба послати їх обох.Обов’язково.»

Дівчина заплела своє відносно довге волосся у якийсь незрозумілий пучок і накинула стару олімпійку,поки ці «великі-малі хлопці» передирались між собою.

-Я побігла.-дівчина забрала рюкзак і закрила залізні двері гаражу.Прощатись з ними вона не бачила сенсу-досі ображена за ті слова.

Втикнула штекер навушників і включила першу пісню,яка була у папці «music».Перші 5 хвилин вона спокійно йшла,слухаючи важкий рок в перемішку з інді.Зупинившись серед вулиці щоб завзяти шнурівки на улюблених кедах,вона почула чиїсь кроки позаду.Сумнівів не виникало-це точно той алкоголік з сусіднього під’їзду,який часто на неї дивився.

«Мабуть,час застосувати мій перцовий балончик.»

Навпомацьки,дівчина дістала його і різко повернулась,нажавши на кнопку.

-Ауч!

Так стоп.Це тосно не той пропитий голос.Діставши телефон,Енні включила ліхтарик на телефоні і посвітила на лице жертви.Побачивши невеличкий шрам на губі,горбинку на носі та родинку біля брови вона зрозуміла-це Берт.

-Якого дідька ти йшов за мною?-це її ще більше вивело з себе,і від попереднього страху не лишилось ні крихти.

-Та небезпечно дівчині одній по ночі ходити нашими районами.Часи знаєш які.

-Краще свою сестру зустрічай з школи,ефективніше буде.

Дівчина витягнула зі свого рюкзака пачку вологих серветок і «вручила» їх своєму другу.

-Хотіла ще сказати-якось припини за мною упадати.Ти мені нецікавий і я не відчуваю до тебе тих же почуттів,що й ти до мене.Удачі.

Вона навіть не глянула на свого приятеля,а тільки пішла додому.

Ніч чудова.Блондинка обожнювала гуляти в цей час вечора-годинка 8-9,особливо коли вона була приємно втомлена після інтенсивних репетицій.Завтра це закінчиться,і,можливо,почнеться новий етап їх групи.

***

-Так що ти кажеш,створити групу?-кремезний хлопчина ще раз перепитав,обнімаючи своїх друзів за плечі.

-Ну типу того.Дивись-Ти маєш електрогітару і непогано граєш на ній,я от вже третій рік б’ю по цим барабанам і навіть потрапяю в ритм,а у Енні просто янгольський голос.От тобі й ідеальне тріо.

-Звучить понтово,я згідний.А що наша крижана принцеса?

-Ну а який сенс?Просто грати в якомусь гаражі?-Енні глянула спершу на своїх друзів,а потім опустила погляд,розглядаючи каміння під ногами.

-Ну перспективи є.Як мінімум,покращувати свої вміння,як максимум-виступатимимо на мистецькому вечорі.Це ж офігіти як круто!-брюнет говорив впевнено і без заминок.

Значить точно це не рандомна ідея,а довго пропрацьований план з недр його мозку.А це вже означає,що він знає про що говорить.

-Ну так що?-погляди двох юнаків були спрямовані на дівчину,яка тільки втомлено видихнула.

-Та згідна.

-Чудесно,а яку назву дамо?

-П’янкий цвіт?

-Ну а чому?-Берт тільки глянув на свого друга,шукаючи відповідь в його блакитних очах.

-Ну ми молоді,значить цвіт.А п’янкий,бо музика класна.

-Все ж таки,не дарма хочеш на філософський.Мозок працює-Енні лиш посміхнулась,-ну,я за.

-Боже,я клятий геній-щасливо викрикнув юнак,уже не вперше обнімаючи своїх близьких друзів.

-Не души мене!

***

З того дня пройшло вже більше року.Райнер дійсно поступив на філософський,Бертольт став першим в рейтингу його факультету,а Енні вирішила піти на інмов,обравши іспанську.І завтра вони будуть виступати на мистецькому залі,в якому збиралась вся культурна еліта їхнього університету.

***

Дівчина відкрила двері її невеличкої квартири,де шумів телевізор.Нічого дивного.

-ГОЛ!

Енні зняла верхній одяг та кеди і постукала в кімнату батька.

-Я вдома.-Пан Леонхарт одразу скрутив звук на телевізорі,повернувши голову в сторону доньки.

-Чого так пізно?

-Та засиділась з друзями.

-Вечеря вже холодна,постав в мікрохвильовку.

-Вам може чаю?-вона тільки глянула на втомленого батька,який відмовився від пропозиції.

Поставивши вечерю в мікрохвильову піч,дівчина відкрила соцмережі,де їй прийшло безліч повідомлень від її одногрупниці Хітч,яка,заодно,була її хорошою подругою.Там було безліч голосових,які вона обожнювала записувати.Звісно,не всі з них були інформативними,але тим не менше,це виглядало наче вона дійсно сиділа поряд.

Запікала мікрохвильовка,а це означало,що вечеря уже тепла.Поки Енні їла розігріте пюре,її не покидала думка про безліч домашнього з іспанської.Але було дещо гірше-тривога за їх перший виступ.В такому випадку,дівчина включала звуки моря,але навіть тут вони були безпомічні.Ба більше,відео зв смішними тваринками не діяли.

«Не думала що це дійсно для мене так важливо.»

Помивши тарілку,Енні вирішила зробити домашнє,якого,чисто в теорії,було не так багато.Завершила його вона доволі швидко,окрім однієї чи двох невеличких вправ,які дівчина залишила на перерву перед парою.

Зробивши все,що вона мала перед тим як піти спати,дівчина втомлено глянула на своє відзеркалення та лягла на своє м’яке ліжко.Завтра має бути особливий день.