Галявина

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “Какао і шкарпетки”.

Моя домівка пахне солодким какао. Ось я мале дитя, босоніж біжу по галявині до рідної матері збирати квіти. Десь далеко батько ремонтує велосипед сестри. Солодко та ніжно. Як ранішнє какао з свіжим молоком та любов’ю світу. Ось вже і зима. Батько розкладає штучну ялину, а сестричка метушиться. Радісна та безтурботна мала дитина. В неї на ніжках вовняні шкарпетки. Теплі, як серце родини.
Ось там моя душенька, дружечок. Шкребеться по дереву до мене. Впав. В очах сльози. Але він сміється. І я сміюсь десь там в долині мрії.
Я люблю згадувати ці дні в окопах. Коли на нас нападають зненацька посеред ночі, порушуючи договір про припинення вогню. Страшно та боляче. В мені кричить мале дитя. Я боюсь зробити постріл. Роблю два. Постріл прямо біля мене. Встигнув. Друг мій не вспів. Повертаю голову — лежить, очі відкриті, рот відкритий, лишень душа його була закрита. Дивлюся. Довго дивлюся. А над небом летить літак.

Мамо, глянь, який птах. Сестро, дивися, ластівка. То ластівка! Вона схожа на тебе, моя кохана. Пахне знов какао. З корицею та гречаним медом. Так солодко та дико.
Знову постріл. Я більше не боюсь. Я біжу по галявині до хати на запах маминої любові. Чекайте мене рідні, ще трошки і я буду з вами. На ногах брудні чобоття.. Точніше, шкарпетки, в’язанф маминою рукою. І пахне порохом. Какао. Я не боюсь.  Я не літаю.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: