Нічне небо з тисячами мерехтливих зірок стало першим свідком спроби пограбування, а місяць був світлом у цій непроглядній темряві, тобто співучасником. Тільки кришталеві метелики та світлячки безтурботно літали немов ті маленькі ліхтарики, на яких діти пишуть бажання, щоб вони справдилися.
Затишну тишу винокурні і виноградників, що їй належали, довкола зрідка переривали звуки цвіркунів і вируючої річки, яка була недалеко. Але раптом теплий літній вітерець приніс за собою ще одну мелодію, яка нагадувала спів птаха.
— Сигнал. Висуваємось по одному. — Чітко і суворо сказала дівчина в масці.
Ноги давно вже затекли від довгого перебування в засідці, а руки вже були подряпані гілками кущів, але іншого вибору не було. Сьогодні трапилася рідкісна нагода — винокурня цієї ночі була без свого господаря, адже той був у діловій поїздці і, за зібраними даними, повернеться не скоро. Саме для такого потрібно було підготуватися і попередньо все розвідати. А тепер веселощі нарешті почалися.
Чоловіки за спиною своєї ватажки наслідували її приклад і повільно почали йти за нею. Дотримуючись конкретного плану, група людей з обличчями закритими масками або звичайними хустками, рухалася до чорного ходу. Відправивши перед цим одного члена команди на розвідку, вони переконалися, що в приміщенні ніде не горить світло і не чути ні звуку, який міг би означати присутність людини тут. Так, майже вся зграя опинилася біля потрібних дверей. Декілька інших членів групи залишилися все в тих же кущах, щоб у потрібну хвилину подати сигнал і допомогти донести вкрадене до місця, де на них чекав віз, за допомогою якого вони забрали б все звідси. Ще вдень викрадачі скарбів знайшли для неї хороше непомітне місце, але все ж таки прийдеться пройтися пішки.
Це була одна з найбільших справ за останній час і тому нерви у всіх були натягнуті наче струна. Чужа країна, чужі закони, чужі правоохоронці — все це відгукувалося внутрішнім голосом в голові: «Ця справа надто небезпечна!». Іти проти некоронованого короля Мондштадта було більш ризиковано, ніж красти феєрверки з-під носа у Нефритової рівноваги або перейти дорогу капітанові Бей Доу. Але завзятістю та хитрістю вони не були обділені, от і змогли дістати зліпок кількох ключів від винокурні. Тепер було пізно відступати. Замок дверей уже клацнув.
Перший поверх маєтку зустрів їх непроглядною темрявою, крізь яку пробивалося місячним світло, але місце куди вони прямували було ще темнішим. Розділившись, група почала повільно та обережно шукати вхід у погріб, паралельно оглядаючи інтер’єр, який хоч трохи, але проглядався у блідому світлі з вулиці. Обігнувши великий стіл, захаращений різними дрібницями, вони попрямували вглиб кімнати. Кілька диванів, стільці з журнальним столиком, що стояли біля каміна, безліч картин на стінах, великий килим, що веде до центрального входу в будівлю, розкидані стоси книжок на підлозі: все це хаотично впадало в очі.
Деякі меблі в очах чужинців були лише силуетами, в яких не було видно жодного відтінку кольору або матеріалу з якого вони були створені, а деякі елементи декору вселяли липке почуття жаху: голова оленя з величезними рогами грізно висіла над каміном; здавалося, ніби його мертві очі стежать за кожним кроком, а вуха чують кожен скрип підлоги по якій ступала не одна пара ніг.
Знайшовши погріб, ватажка банди скомандувала засвітити один ліхтарик, щоб було видно замкову щілину. Перепробувавши два ключі, вона почала прокручувати третій і нарешті двері заповітної кімнати піддалися. Згідно з планом, всі, крім одного, спустилися вниз, а залишений нагорі чоловік стояв на сторожі.
План був впринципі простий: вкрасти вина стільки скільки зможуть руки понести, а потім знайти людей готових віддати величезну суму грошей. Постачання вина суворо регулюються і перевіряються самим виноробом, так що напої його виробництва, які, на жаль, не йдуть на експорт, доведеться пробувати хіба що законним шляхом, і взагалі в Мондштадті.
— Розділимося. Шукайте вино з більшою витримкою – воно цінніше. — Скомандувала пошепки ватажка.
Почувши команду дівчини, всі запалили ліхтарики та розбіглися у різні боки у пошуках старих бочок. Тепер мурашки по шкірі бігали не так від страху, як від вогкості та вологості, якими був просякнутий погріб. Світло від ліхтариків кидало різноманітні тіні на стіни і стелю, танцюючи при цьому неясними відблисками по скляних пляшках із закупореним вином. Але шукали більшого улову, так сказати. У цій справі була важлива фізична сила за рахунок того, що потрібно було швидко поцупити важкі предмети, зокрема бочки. Тому в лавах викрадачів у цій вилазці було багато новачків, які вже будували плани на що витрачатимуть свою частину винагороди. Незважаючи на те, що вони успішно проникли всередину і зараз рукою подати до будь-якого вина, їм залишалося найголовніше — знайти неозброєним оком алкоголь якомога старіший.
В цей час чоловік, що залишився нагорі, просто стояв на сторожі. Вдивлятися в темряву кімнати й напружено слухати, чи немає сторонніх звуків уже добряче вимотувало його. Розуміючи, що й так ніхто не прийде, цей «відповідальний» сторож вирішив оглянути перший поверх. Насамперед у вічі кинувся великий камін, в якому зараз тихо догоряли поліна, що стали в результаті попелом. Картина, в якій він сидить з дружиною і маленькою донькою біля схожого, але скромнішого, каміна з тліючим вогнем, раптово спала на думку. Почуття затишку і сімейного тепла було зараз таким же недосяжним, як і полум’я, яке згасло.
Відігнавши від себе невчасні спогади, чоловік пішов далі у пошуках чогось цікавого. Дурним його назвати не можна було, адже він дуже добре розумів, що від цієї вилазки його виручка буде просто смішною. Якщо вона взагалі буде…
Плануючи індивідуальну крадіжку, він і помітив велику вазу, яка стояла на самому видному місці у вітальні. Подивившись на неї з хвилину він вирішив, що в ній не буде жодної цінності на ринку, хіба що для господаря винокурні вона мала більш вагоме значення, якщо ця потворність стоїть майже посеред кімнати. Або у короля Мондштадта відсутнє почуття прекрасного, або це подарунок. Інші варіанти на думку не спадали.
Незважаючи на всю розкіш, якою був просякнутий кожен сантиметр будівлі, атмосфера такої не відчувалася, а скоріше навпаки. Винокурня була ніби відображенням душі її господаря і тому тут відчувалася тільки холодна самотність, майже траурна.
Нарешті, відірвавши погляд від дивної вази, чоловік вирішив піти на другий поверх, оскільки на першому нічого особливого не знайшлося. Хлопці ще точно довго возитимуться, а стояти знову без діла не хотілося. Але чомусь при підйомі нагору, з’явився дивний ком у горлі. Передумови до цього не було ніякої, а страху висоти взагалі ніколи не спостерігалося. Але зараз було невимовне почуття жаху, ніби він піднімався не сходами маєтку, а сходинками, що ведуть на ешафот.
Намагаючись подолати напад страху, чоловік почав навпомацки йти до найближчих дверей. Місячне світло не діставало до коридору другого поверху і тому ходити довелося майже всліпу. Тримаючи руки на рівні передбачуваної ручки, він почав повільно йти притиснувшись до стіни. Після того як рука врізалася в щось і кімната була відкрита, злодія чекало невимовне розчарування – це була звичайна гостьова кімната, судячи з того, що в кімнаті були просто ліжко, шафа, столик, стілець і тумбочка.
Нез’ясовне відчуття від нестачі часу продовжувало скручувати нутрощі в неприємний вузол, у той час, як долоні вже спітніли і зрадницьки почали тремтіти. Наступна кімната додала ще більшої паніки — чергова вітальня, в якій так само не було нічого особливого, щоб вкрасти. Погане передчуття все ніяк не відпускало, а навпаки, малювало в голові різні картинки, починаючи з того, що його посадять у в’язницю, закінчуючи тим, що можуть вбити.
Раптове каркання ворони, яке було чутно навіть з вулиці, перервало всі роздуми, через що серце почало шалено битися і складалося відчуття, що зараз це почують усі, навіть якщо персонал давно вже спить у будиночках навколо винокурні. Незважаючи на логіку всіх подій і того, як пограбування поки що йшло згідно з планом, без будь-яких відхилень, чуття підказувало, що небезпека наближається. Настав час відступати.
Коли чоловік уже хотів спуститися вниз щоб покликати всю групу і попередити про можливу небезпеку, все пішло навперейми.
З погреба долинув гучний звук, який у цій тиші був рівносильний гуркоту грому. Очевидно, там щось упало, але це був тільки початок. Ще раз, ще раз і ще раз… Це щось котилося вниз сходами! З кожною сходинкою серце все швидше билося і погрожувало вирватися з грудей або взагалі загубитися десь у районі п’ят.
Поборовши стан ступору, він вирішив не витрачати тут ні секунди і якнайшвидше забиратися звідси. Чоловік спустився вже майже наполовину, як раптом центральні двері з гучним стукотом відчинилися. Всередину забігло кілька людей, скоріш на все, персонал винокурні, і навіть без освітлення можна було зрозуміти, що їхні погляди були спрямовані туди, де був погріб і вся зграя злодіїв.
Кожен знає, що в момент небезпеки викрадачі скарбів забувають про існування поняття «команда». Як тільки їх заганяють у глухий кут, вони думають тільки про порятунок своєї шкури (бажано при цьому захопити хоч невеликий, але трофей), і плювати вони хотіли на інших. Бігти як щур з корабля, не озираючись назад – ось їхній принцип, якщо щось йде не за планом. Особливо тікають ті, кому є що втрачати, чи точніше кого.
Подумки молячись, щоб його не встигли помітити, чоловік розвернувся і побіг знову на другий поверх — намагатися прослизнути через чорний хід на першому було нереально. Забігши в сліпу зону коридору подалі від сходів, він зупинився на секунду, намагаючись збагнути як краще вчинити в цій ситуації. Але мозковий штурм був перерваний звуком дверей, що клацнули, ліворуч від нього. Звідти вийшла жінка! Розуміючи, що тут він у ще більшому глухому куті, чоловік спробував відчинити найближчі до себе двері. Різко смикнувши ручку, він миттю забіг у кімнату і закрився зсередини на ключ, який був із внутрішнього боку, але розслаблятися було зарано. Та жінка, судячи з усього, була покоївкою, а значить, у неї є ключі до всього. Під час швидкого огляду кімнати на очі попався стілець. Руки робили швидше, ніж мозок думав, і наступної секунди він взяв його, щоб підставити спинкою під двері — не виключено, що зараз їх могли спокійно відкрити ключем, але хоч не надовго, але це їх затримає.
Погляду чоловіка, загнаного сюди, наче звір у клітку, відкрився, швидше за все, особистий кабінет самого короля Мондштадта. Під стінами височіли великі книжкові стелажі і стояли дивани з м’якими кріслами, а по центру був просто величезний стіл, теж, до речі, захаращений. Але зацікавленість інтер’єром змінилася льодяним страхом, адже почулися повороти ключа в дверях. Присунутий раніше стілець справді допоміг, оскільки тепер були чутні звуки, наче двері намагалися відчинити ривками.
Придивившись уважніше до шафи, що була до нього найближче, він побачив щось досить цікаве. На полиці, біля рамки з фотографією, лежав перстень із великим червоним каменем, який у тьмяному світлі місяця відсвічував зловісними, майже кровавими, переливами. Дорогоцінність приковувала погляд до себе і чоловік, з цією думкою швидко, поклав перстень собі в кишеню, бо боявся, що знахідка легко випаде з тремтячих долонь. Втекти з порожніми руками він просто не міг.
Розглядання інтер’єру і свого новонабутого трофею забрали в нього занадто багато дорогоцінного часу, враховуючи, що в двері почали ламатися вже наполегливіше. Підбігши до вікна, щоб оцінити своє становище і з якої висоти доведеться падати, а саме це він і збирався робити, зрозумів, що не все так сумно. У момент коли двері різко відчинилися, відкинувши цим стілець кудись у кут, ноги злодія вже відштовхнулися від підвіконня.
Свіже повітря, яке тепер можна було вдихати на повні груди, дарувало почуття свободи, і навіть з ушкодженою щиколоткою бігти світ за очі було так легко, наче за спиною були крила. Біль від падіння не змогла затьмарити собою радість від втечі прямо з рук людей, що намагалися впіймати його і так само не змусила замислитися про інших хлопців і чи зможуть вони так само викрутитися.
І лише незліченні, такі холодні й далекі, зірки стали першими свідками невдалої спроби пограбування, а сріблястий повний місяць був путівником у цій непроглядній темряві, а також, за сумісництвом і співучасником. Тільки кришталеві метелики і світлячки вже не так безтурботно літали, потурбовані такою подією.