В похоронному домі

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Робота написана для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021. За ключом “залишся”, номер роботи 1.

 

«Залишайся, поки тобі не стане краще» – зі спокійною, як завжди, посмішкою промовляє Сяо Сінчень, коли за декілька днів після так званого порятунку Сюе Ян встав з ліжка в повній впевненості, що час тікати. М’яко вкладає долоню на Сюе Янові груди, злегка притискаючи, вкладаючи назад у труну. Іронічно, чи не так? Він звісно думав, що цей дурнуватий даоджан його в гроб заведе, але не буквально ж.
Сюе Ян залишається, бо якщо цей безглуздо-світлий даоджан не второпав, яку змію пригрів на грудях, то це лише його проблема, і Сюе Ян може насолоджуватися цим ставленням поки йому не повилазить.
У похоронному домі гомонять на диво живі голоси.

«Залишайся тут, друже мій, ми з А-Цін сходимо за продуктами. Не вставай, тобі потрібен відпочинок.»
Наївний до кінчиків волосся даоджан не бачить, з яким подивом витріщається Сюе Ян на двох сліпців, що очікують, що місцеві селяни, всраться їхній матері, не надурять їх. Думає, що це має бути для них хорошим уроком не довіряти казна кому.
Це його “стратегічна похибка” (так, він досі пам’ятав декілька зарозумілих висловів тої криси Мен Яо) – визнає, подумки звісно, Сюе Ян, коли зрозумів що цих гнилих помідорів доведеться їсти йому теж.
“Наступного разу дівчисько залишиться тут, даоджане, я сходжу з тобою. Як ти це взагалі їси, фу, чим тебе взагалі на тій бляха горі годували” – лається Сюе Ян, обрізаючи більшу частину овочів, залишаючи ті крихти що хоч якось можна з’їсти не відкинувшись.
В похоронному домі сміються і гомонять голоси.

«Залишся.. будь ласка, друже.» – тихо промовляє Сяо Сінчень, м’яко торкаючись пальцями до Сюе Янового рукава, десь біля зап’ястка, і Сюе Ян вже не сахається, знає, що наївний даоджан і не подумає вхопити його за руку, викрити.
Сюе Ян чортихається, залазить в чужу труну, де з шурхітом сіна совається такий всраться наївний даоджан, що коли Сюе Ян лягає, вкриває ковдрою, і кладе поверх руку – майже що обіймаючи.
Сюе Ян залишається на ніч, на другу, бо просто зима скоро і холодно стає спати одному – зовсім не тому, що в даоджана м’яке волосся, що пахне травами, і грудна клітка злегка вібрує коли той говорить. За пару тижнів він залишається теж, знову зовсім не тому, що дізнається, які в даоджана м’які губи, і як несподівано приємно відкликається всередині стогін не болю, але насолоди.
В похоронному домі наче тихо, лише зрідка мурмотять голоси.

«Якого біса ти лежиш тут і робиш вигляд ніби здох? Даоджане, клятий Сяо Сінчень, ти думаєш що можеш просто взяти і піти? Я змушу тебе залишитися.» – кричить Сюе Ян, піднімаючи на руки чужу голову, мараючи руки кров’ю. Не помічає, як щось тепле тече з очей, аж допоки не починає захлинатися злими сльозами, обіймаючи чуже чоло.
Ні, він цього так не покине, цей даоджан ще зрозуміє, що він, Сюе Ян, був правий, і що це все було того варте.
Сюе Ян піднімається, й несе Сяо Сінченя назад в похоронний дім, відмиває від крові, вкладає в труну. Дивиться так ніжно, ніби чекає, що той зараз відкриє очей, скаже “який ти, друже мій, молодець.” Проходять дні, Сюе Ян все дивиться, а Сяо Сінчень все не відкриває очей.
В похоронному домі по-мертвому тихо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

2 Коментарі на “В похоронному домі

  1. Julia Sleepwalker :
    Ранк: Новачок
    Всього 1 коментар

    Ауч. Жанр Біль тут цілком виправдовує себе, але автор явно вміє приноси задаволення болем😏. Написано дуже живо, авторський стиль просто підкорив моє серденько❤. Прекрасна робота💕

     

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: