Тренування

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Гейл Хоторн та Мадж Андерсі на 74 Голодних іграх

Добре, давайте так: хтось з вас двох вартий того, щоб я перестав пиячити і взявся до діла? – вперши руки в боки питає Геймітч.

Чесно кажучи, його тверезий вигляд мене трохи насторожує. Мадж схоже здивована не менше, і так само просто мовчки дивиться на нього.

Що, ні в кого ніяких умінь? – не здається ментор. – Ніхто не бився в темному кутку, не тікав від миротворців, не отримував п’ятірку з фізкультури? Ви чого мовчите?

Я усміхаюся і кажу:

Ми просто трохи ошелешені. Дай нам хвилину, щоб звикнути до тебе.

Геймітч втомлено зітхає:

Дали трибутів, та не дали терпіння – мимрить він, відкорковуючи пляшку. – Я завжди думав, що ті виступу з дурнуватими костюмами ніщо не може зіпсувати, але ви переконали мене у протилежному. Як вже зрозуміло, та витівка з конями не надто надихнула розпорядників.

З цим не посперечаєшся. Зранку, коли ми з Мадж переглядали повтор Ігор, то з розчаруванням побачили, що про сольне камео нашої колісниці не було і згадки, а наш ефірний час максимально скоротили.

Я хмикаю і згадую ті декілька кадрів, де розгарячіла Мадж посміхалася і махала публіці, а я виглядав як страшенно незворушний шахтар, а не як людина, що ледве стримує блювоту, тож все гаразд. Принаймні ми не були такими переляканими як більшість інших трибутів.

Ти – вказує на мене Геймітч, – окрім поганенького удару справа і довгого язика ще чимось володієш?

Ага, – не залишаюся у боргу. – Нестерпним бажанням запустити в тебе склянку.

Впевнений на арені тобі підкинуть кілька касок – гмикає Геймітч.

Кхм, – голосно видає Мадж, передчуваючи бурю, і обдаровує нас суворим поглядом.

Хлопчики, – попереджувально протягує Еффі, попиваючи чай.

Ну а ти, красуне? – Геймітч зупиняється на Мадж, – Будь ласка, скажи, що носиш цю стрічку в надії когось нею задушити.

Дівчина злякано підіймає брови і хитає головою.

Геймітч зітхає.

Шахтаре, – починає він, – спробуй попрактикуватися у ближньому бою. Ти міцний, але головою не думаєш. Спокійно! Не тоді, коли розлючений. – хмикає він, і переводить погляд на Мадж. – Вуглику, ти навіть не думай пхатися у ту секцію. Якщо заробиш пару синців, на спонсорів можеш навіть не надіятися. Вчися усьому, що допоможе здобути їжу і прихисток. Ах, так, обидвом варто навчитися швидко бігати. – він дивиться на годинник. – Пропоную почати просто зараз. Валіть вже на тренування!

І старайтеся знайти союзників, – додає Еффі.

 

У тренувальній залі усі трибути збираються навколо жінки на ім’я Атала. Поки авокси чіпляють номера округів нам на спину, вона пояснює правила і схему розташування секцій.

Усього секцій три: практичні навички, куди входять кімнати із пастками, шалашами та отруйними рослинами, секції зі зброєю та рукопашним боєм, а також секція із басейнами, куди я заглядати не збираюся. Плавати я вмію, проте не люблю.

Краєм ока я розглядаю інших трибутів. Відчуття того, що більшість з них скоро стане трупами охоплює мене майже одразу.

Профі, ті, хто із першого, другого та четвертого округів, які ніколи не голодували, та все життя готувалися до участі в іграх, явно перевершують інших за мускулатурою. Заготовлені своїми округами машини для вбивства. Я якраз подумки обурююсь такою несправедливістю, коли Атала дає добро розходитися.

Перший день тренування не відзначається особливо нічим. Я обходжу половину секцій поки не спиняюся біля стійки із великими блискучими луками.

Колись батько брав мене з собою на полювання і дозволяв пускати стріли у дерева, проте посправжньому стріляти мене навчила Катніс. Вона і подарувала мені мій перший власний лук, який зараз спочиває у надійній схованці, під її наглядом. І хоч я ніколи не признавався уголос, та стріляє вона куди краще за мене.

Ці луки легші і тугіші. Зовсім не такі, які змайстрував батько Катніс.

Я беру одну стрілу на пробу, та запускаю її у мішень.

Мимо.

Це не страшно. Просто інший лук. Потрібно лише звикнути. Я якраз тягнуся за наступною стрілою, коли чую смішок. За спиною гигоче білявка із першого.

Хочеш спробувати? – ввічливо питаю я.

Відпихнувшись від стіни і похитуючи стегнами дівчина ліниво підходить до мене і забирає лук, хоч на стелажі їх іще з десяток. Вона бере стрілу, стає в позицію, а тоді раптово розвертається в мою сторону. Я різко ухиляюся, а дівчина знову гигоче, тримаючи стрілу націленою в мене.

Вчися, дванадцятий, – каже вона і знову розвертається до мішені. Потрапляє у саме серце.

Я похвально киваю, ображено розмірковуючи, що нерухома мішень за двадцять кроків це нескладний розклад. Але вона принаймні влучила.

До цієї секції я більше не заходжу, хоч і душа проситься. Схоже, що з мого одного-єдиного пострілу зробили висновок проте, що я не вмію стріляти. І хоч ображена гордість потребує реваншу, мені хватає розуму приховати своє вміння на благо для майбутнього.

За обідом до мене за столик підсідає інша білявка.

Терпіти не можу їсти одна, – каже Мадж.

Я раптово згадую Катніс. Певно це через те, що вони з Мадж завжди обідали в школі разом. Можливо вони навіть були подругами, хоч я такого не можу уявити.

Ти весь ранок просиділа у секції з басейнами? – питаю я.

Мадж знічується від мого всебачення і знизує плечима.

Мені там сподобалось. Тренер каже, що за три дні цілком можливо навчитися плавати. А ще, там небагато народу, – зізнається вона.

Та секція і справді пустує. Ті, хто вміють плавати, даремно на це часу не гають, а ті, хто ні, – навіть не намагаються, що, насправді, розумно. Ти ніколи не вгадаєш, чи буде на арені достатньо для цього води, і чи пощастить тобі до неї добратися.

Ти збираєшся просидіти там три дні?

Мадж стенає плечима.

Це дурість,– кажу я.

Проте, декілька років тому Ігри виграла дівчина, на яку ніхто б не поставив, якраз завдяки вмінню плавати. Розпорядники в якийсь момент затопили арену, і вона довше всіх змогла боротися із бурхливою течією.

Можливо Мадж надихнулася саме нею, але все ж постійно стирчати у одній секції – не надто розумно.

Саме тому, наступного дня, піддавшись альтруїзму, я беру її із собою у секці їз в’язання вузлів.

У тренувальному центрі є безліч інструкцій, – подекуди не зовсім провальних, – і купа матеріалу, що нам їх радо дає інструктор, для безглуздих експериментів.

Я вирішую робити щось на кшталт ріжучої пастки для кабанів, але більшу і потужнішу. Мадж погоджується мені допомогти, але її завзяття вистачає ненадовго.

Здоровань із одинадцятого хмуро на нас поглядає. Власне, заради нього я сюди і приперся. Союзники на арені – річ, без питань, корисна, хоч і небезпечна. Цеп виглядає найбільш підходящим на цю роль. Він тримається осторонь усіх, і справляє враження хорошого бійця, що не може не впасти в око профі. Впевнений, він уже у них на прицілі. Я б міг йому допомогти. Разом у нас принаймні би був шанс.

Натомість, я весь час трачу на те, щоб пояснити найпростіші речі Мадж Андерсі, яка після п’яти хвилин втрачає будь-яку цікавість і навіть не намагається вдавати, ніби щось розуміє.

Не хотіла би я у неї потрапити, – зітхає дівчина.

В результаті у мене виходить величезна пастка-самостріл із надійним спусковим механізмом і масивними нагостреними колами.

Ну і що тепер?– питає Мадж, незадоволено дивлячись на тонесеньку розтяжку, що приведе увесь механізм в дію.

Усміхаюсь і киваю.

Падай.

Мадж ображено пирхає.

Цього дня я таки заглядаю у секцію боротьби. І усвідомлення того, що Геймітч просто хотів познущатися приходить до мене коли розпливчастий образ тренера нависає наді мною, щоб пояснити, що я не вмію приймати удари.

Він каже: біль збиває тебе з пантелику. Каже: якщо суперник вдарить першим – ти труп.

Сидів би я краще у секції з вузлами.

Коли я виходжу з рингу мені насмішливо усміхається хлопець із другого, і голосно аплодує.

Коли ввечері Мадж співчутливо приносить мені коробку із капітолійськими обезболюючими, я прошу її не пхатися не в свої справи, і залишити мене в спокої. Схоже, що говорю я це надто різко, і у Мадж теж був не найкращий день, бо в наступний момент коробка летить мені в голову, а дівчина грюкає дверима.

Тож третього дня тренувань вона не сідає до мене за обідом.

Власне, на обід вона не з’являється взагалі. В секції із вузлами її також немає, тож мені таки доводиться пхатися до басейнів.

Ей, обережно!– надривно кричить якийсь хлопець, коли я з бризками вступаю в невелику заглибину із водою, що радше нагадує калюжу. Я тут же зупиняюся, але він лише розчаровано стогне – Не спрацювало…– і схиляється над якимось металевим прибором так, що я можу розгледіти цифру три на його куртці.

Я дивлюся на свої мокрі черевики і нічого не розумію.

Тут справа явно не в моєму везінні, – констатую я.

Та це, певно, дріт відійшов, чи акумулятор роз’єднався,– метушиться він над своєю конструкцією, кінець дроту якої сиротіло лежить в моїй калюжі.

В електриці я не розбираюся, але те, що дроти не можна пхати у воду відомо навіть такому телепню як я.

Ця штука могла мене вбити – нарешті розумію я.

Та ні,– пирхає хлопець. – Тобто так… в теорії. Проте тут замало заряду, і я не можу зрозуміти в чому справа але…

Та забий, – раджу я, і зі всією силою копаю цю тяжку електричну штукенцію. Вона відлітає до наступного басейна і зі сплеском хорониться під товщею води. Декілька спонсорів наверху зацікавлено на нас поглядають.

Я хапаю хлопця за футболку.

Ти мене ледь не вбив – повторюю я.

Ч… чувак, я ж не… – злякано починає він, проте краєм ока я бачу миротворця, що рішуче направляється до нас, і відпускаю його.

Хлопець мовчить, а задоволено киваю і виходжу зі секції.

____

 

Гейл Хоторн!– озвучує динамік, і я підіймаюся, щоб пройти своє оцінювання

У залі очікування уже пусто. Залишилась лише Мадж, яка виступатиме після мене.

Удачі, Гейле.

Здається вона вже не злиться. Киваю.

Тобі теж.

 

Незвично бачити зал тренувань таким порожнім. Спонсори байдуже поглядають на мене з другого поверху.

Беру з полиці уже знайомий лук. Цього разу я влучу.

Задираю голову до стелі і криво посміхаюся.

Ну, що ж. Поїхали.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.