Фік для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021, ключ: На публіку.
– Ти втомився.
Ітер посміхається, вітається з новою людиною і ніколи не просить допомоги першим. Його відводять до міста, можливо, навіть проводять екскурсію та дружелюбно пропонують залишитися і погостювати.
Ітер, звичайно, погоджується, ввічливо кланяється в знак подяки й міркує, що буде тут шукати свою сестру.
А потім знову рятує мешканців від смертельної небезпеки – до якої йому, насправді, могло б і не бути діла.
– Ти втомився.
Ітер витирає піт з обличчя, підбадьорливо дивиться на членів своєї команди й показує їм великі пальці. «Все буде гаразд», – намагається сказати він одними очима, перед тим, як знову кидатись в бій.
Ітеру вже давно не страшно, здавалося б, він живе довше, ніж існує цей світ, тому завжди впевнений, що перемога буде за ним –
– і ніколи не помиляється.
– Ти втомився.
Йому не страшно за себе, але він не може навіть пальцем ворухнути, коли бачить, як біля нього падають люди. Один, два, три – десять, п’ятдесят… Падають всі, залишаючись позаду – і тільки він, Ітер, мандрівник у пошуках сестри, залишається на ногах, продовжуючи свій повільний рух уперед.
Ітер закриває очі рукою, тільки б не бачити остогидлих зорь.
Ітер знімає посмішку, наче маску (була б його воля, взагалі б викинув – але ж треба для публіки).
– Так, Паймон, я втомився.
Додати до улюблених
Дуже близький мені концепт. Я колись побачила стати свої, типу, скільки ти кого вбив, а там просто дофіга, і з того часу я задумалася, а якщо б усе це було реальним – чотири комішина в день, тисячі вбитих створінь, безкінечна подорож, якій мені кінця і краю – то як би почував себе Ітер.
Тому, думаю, він би дійсно втомився.
Тепер я плачу( Люба, як же ти умієш написати так, щоб зачепило навіть того, хто не в фанхаті, ЗАХОПЛЮЮСЬ