– І от у таємничій країні Хускуа, що ховається за величними горами, що закликає і одурманює співом густих лісів та всіх його мешканців…
– Ховаються загадкові створіння, які ще ніколи не показувалися простим людям, – стишивши голос, чоловік продовжив , – хтось оповідає, що вони завжди ходять в масках і величезних шубах із листя, щоб вдало зникнути від надокучливих очей, хтось, що вони мають величезні рога, на яких носять різні лікувальні зілля, а хтось розповідає, що там лиш темрява і тільки чорні руки простягаються до тебе аби забрати твою душу, та ніхто точно не може описати їхню вроду…
– Ходять чутки, що їхній найголовніший дар – зцілення, та плату вони за це несуть велику, тому при допомозі вони змушені віддавати частинку свого життя, що відлітає у вигляді золотого сяйва. А звати цих дивовижних створінь… Нерути! – викрикнув хлопчик, – татусю, ти завжди починаєш розповідь з одного і того самого місця, розказуй ж швидше, що ж там було далі.
Легенька посмішка торкнулася лиця чоловіка.
– Трішки терпіння, сину, і історія сама покаже тобі закутки правди. Ну що ж…
***
– Те, я не думаю, що це була найкраща ідея прокрадатися в старий архів. Чому ми просто не могли скласти якийсь план подальших дій та навіть банально домовитися зі старійшиною?
– По-перше, стиш голос, бо зараз всіх кур перелякаєш, а на їх ґвалт, між іншим, всі збіжаться, і тоді нам відвідини до старшини точно будуть забезпечені. По-друге, це і був мій план… Е-е-е.. План Б, так, точно. Тому не жалійся мені в таких кількостях, ти сам викликався мені допомагати. А-а-а, не піднімай цей коротенький пальчик догори і не перебивай мене. По-тр-е-е-етє, Чім, ти зовсім здурів? Йти і домовлятися з Сео? Я настільки схожий на самогубця?
– Я просто ніяк не можу зрозуміти, заради чого, ми так ризикуємо своїм життям і що тебе взагалі могло зацікавити в цих допотопних записах?
– Ти ж знаєш, мій дідусь недарма займався пошуком цих створінь, я прагну досягнути успіху в його справі і нарешті відшукати відповіді на запитання. Тільки для цього, спочатку потрібно віднайти деякі записи і якщо пощастить, то ще натрапимо на карти, якщо їх звичайно не поїла мошкарня. Правда… А най би його!
– Що сталося?
– Та поранив палець. О, нарешті.
Старі дерев’яні двері зі скрипом відчинилися і в лиця хлопців дмухнув вогкий запах старого паперу, воску та наче далеких ноток кави з корицею. Що сказати, для Те слово “рай” саме так і виглядає, адже не буває і дня, щоб він не сидів за книгами чи рукописами, не вивчав нову для себе інформацію та те, що могло продовжити справу його роду, пошуки дивних створінь природи. Ходять легенди, що саме в їхній місцевості, вони оселилися кілька тисяч тому назад та на контакт з людьми так і не рішилися вийти, адже це було б небезпечно для двох рас. Необізнаність, жадібність і скверна – все це погубило будь-які хороші стосунки з іншими, привело б це до масової нерівності та зраді між родами.
Тепер всі вважають це легендою та просто дитячою байкою, якою можна розважити дітей, але не Те, він горить цією загадкою і не заспокоїться поки не розгадає її до кінця.
– Я просто одного зрозуміти не можу, ти ж стільки читаєш, так цим захоплюєшся, чому ж в тебе тоді такі напряжні стосунки з Сео? Він, начебто, поважає тих, хто віддає себе історії.
– Нууу, це довга історія, якось я тобі розкажу, а зараз давай швидше заходь, щоб ніхто нас не помітив.
Всі папери були акуратно перев’язані нитками різних кольорів, що означали значимість написаного. Наприклад червоні означають, що там історія йдеться про княжий двір, родовід та історію загалом; жовтий – про життя селян та зокрема їхню діяльність, а от зелені – давні історії, міфи та легенди. Саме це Те і шукав і коли його очі нарешті наткнулися на важливу для нього інформацію, його неначе облили холодною водою.
– Цього бути не може… Це брехня! Брехня! Вони всі оскверняють те, що є так важливо для нашого існування!
– Заспокойся, що ти там прочитав?
Та взявши папір до рук, навіть в Чіма все похололо всередині…