Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

всеодно

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

я пам’ятаю тебе людиною, що здатна на справжнє кохання

пам’ятаю руки й обійми, що для мене тоді – обіцянка безпеки

пам’ятаю панічний розлад, і братовбивство: чого задля?

я все пам’ятаю

а ти пам’ятаєш (з минулих життів, мабуть)

                 обійми пекельної спеки?

 

я в ній була;

я в ній жила;

і зараз, як бачиш, жива

бо знаю, хоч ти і не вчив:

‘хочеш врятунку, люба – рятуйся сама’

я знаю багато чого

тільке одне питання-благання:

 

чому 

ти 

мене 

розлюбив?

 

хоча, мабуть, некоректно питати так – ти не почуєш, люди не зрозуміють.

мої рядки, тобі присвячені, такі огидні, такі брудні

двійко фраз, побажання смерті, помста, губи німіють

 

 

 

”’ – залишся, благаю. 

                                                                       – ні. ”’

 

 

 

ці слова – то дитина в мені все ще пустує

сподівається хоча б на єдиний дзвінок

гірка доля, солоні сльози; втрися, тобі не пасує

червоні рубці від червоних суконь безликих жінок

 

 

досить.

 

мені навіть якось незручно

писати ось цю хворобливу дурню

все ж набагато простіше, наче:

ти не дзвониш, і я не дзвоню.

 

. . .

 

 

 

 

. . . . . . .

 

 

 

я не знаю, про що помовчати.

 

 

 

. . . . . . . . . . .

 

 

серце зраджує.

 

 

. . .

 

 

 

 

я сподівалася, що забуду

тішилася, що достатньо доросла, аби пити вино

 

й ніяк не могла зрозуміти, що жоден з нас недостатньо сміливий, щоб просто визнати:

 

 

нам одне на одного всеодно.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь