Вони усі були щасливими

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Після смерті Мері пройшло вже майже чотири роки. Джон намагався відволіктись від думок про неї і зосередитись на вихованні доньки. Згодом, він зрозумів – це було вимушене кохання. Йому потрібен був хтось поряд, коли біля нього не було Шерлока. Мері була потребою для нього, але не коханням. Він привязався до неї майже так само як до Шерлока, хоча, до нього дещо більше. Шерлока він любив всім своїм серцем, це була платонічна любов. Шерлок йому був потрібен, щоб любити.
Здавалось, Розі була вже зовсім дорослою. Ну, звісно, яка ж ще дитина, окрім цієї, могла б гратись з дядьком Шерлоком у піжмурки на місці вбивства, чи снідати холодним смачним морозивом, що лежало в морозильній камері разом з чиєюсь головою. Їй було весело проводити час зі своїм татом і його смішним другом. Розі називала його “Шерл”. Спочатку його це страшенно дратувало, згодом йому навіть сподобалось. Джон був щасливим, коли бачив як ті двоє намагаються домовитись про те, як детектив візьме Розі на нове розслідування, замість чергового нудного дня з нянькою, або, як Розі подарувала Шерлокові на день народження листівку, що намалювала сама. Увесь час, за винятком “нудних днів з нянькою Розі”, ці троє проводили разом. І їм це шалено подобалось. Вони усі були абсолютно щасливими.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.