Вокзал

6 лютого, 02:53. Залізничний вокзал.

Повітря, наповнене димом, ріже легені, кінцівки німіють від жахливого холоду. Очікувати свій поїзд в таку погоду – суцільне страждання. Не гріє і паршива кава з кафетерію, що вже можна казати про тонку синю куртку. Хочеться спати, бажано не на цій старій лаві, а десь в теплому місці, що не дивно.
Поїзд запізнюється. Він мав би приїхати в 2:50, але вже третя ночі – можливо, той поїзд взагалі не приїде, ото буде казково!..

…не треба думати про погане.
Телефон раптово завібрував. Шин швиденько дістав пристрій з рюкзака і подивився на темний екран – в сповіщеннях висвічувалося повідомлення з месенджера – Завантаження мультимедійного файлу. Той хотів вже відкласти телефон, бо “що там може бути корисного?”, але побачивши повідомлення від контакта “Кай Сато” відразу передумав і відкрив месенджер.
– Ти вже в дорозі? Гадки не маю, чи є на вокзалі інтернет-мережа, але якщо щось трапиться, я завжди на зв’язку. 
Всередині розлилося якесь тепле і приємне відчуття. Замерзлі пальці не марнуючи часу взялися писати текст.
– поки ще не в дорозі. поїзд запізнюється
як сяду в поїзд, напишу тобі
Відповіді довго очікувати не довелося. Дві стрілочки внизу повідомлення через мить пофарбувалися в синій колір.
– Шкода, сподіваюся що приїде на станцію якнайшвидше, напевне в Ужгороді дуже холодно зараз. Чекаю тебе, бувай.
Поставивши “швидку реакцію” на СМС Кая, Шин почув вдалині шум поїзду. Нарешті! Через 5-6 годин транспорт прибуде в Львів.

від автора після читання тексту:
ця ідея прийшла капець як раптово, і була реалізована на швидку руку. хоча ідеї точної навіть не було, я переслухала різних крутих пісень зі схожим вайбом, трохи поміняла сенс і от – цей фанфик. сподіваюся такий короткий текст сподобається читачам! 🙂