Був вечір. Руда дівчинка з ім’ям Діана йшла після нудних шкільних уроків, їх було 8, тому дівчина дуже втомилася.
Вона своїми гарними очима кольором листя Дуба нічого не бачила, вони були порожні і наповнені розчаруванням у своєму житті. Сьогодні весь її клас дізнався про те, що вона займається танцями Дівчинка не хотіла нікому зі своїх однокласників говорити, тому що все що вона робила, малювала, співала, ліпила, коли хтось дізнавався про це, то починав сміятися над цим. Після таких випадків вона переставала займатися цією справою зі словами ” у мене все одно нічого не вийде!..”. Їй дуже подобалося займатися танцями, але вона більше не хотіла цим займатися. “Навіщо тобі ці танці? У тебе все одно нічого не вийде”.
На варішки Діанки падали сніжинки, вони були красивими, прозорими як чисте скло. Виглядали вони як твір Пікассо, вони дуже схожі, але такі різні. Дівчина дуже захопилася тим, який гарний твір створила Білосніжка зима.. Вона не чула нічого крім хрускоту снігу під ногами.
– Гей, Діана! Пролунало ззаду. Це був єдиний але кращий друг Діани, його звали Саша і він був повною протилежністю його подрузі. Він був енергійним, прямо сяяв від радості! Оптимістичний хлопець. Він був на 2 роки старший за Діану. А Діана тим часом була спокійна, не любила розмовляти, вічно сумна. Коли у Саші був напів повний стакан, у неї був напів порожній стакан.
– Ох, наша зірка з’явилася. Привіт Саша. Дівчинка посміхнулася.
– Чого ти мене не почекала? Ти ж знаєш що мене залишать після уроків щоб я розповів вірш!
– Ой вибачте вашу Високість! На її очах з’явилася радість.
– ну, як домовлялися? Йдемо до тебе?
– так пішли зірка.
– Досить мене називати зіркою! Обурився Сашко.
Друзі пішли до будинку Діани. Вся дорога не була нудною для дівчини, тому що хлопець не хотів закриватися, він розповідав історії зі свого дитинства, як на нього напала собака, як він впав з другого поверху не отримавши ні подряпини. Таким темпом вони дійшли до будівлі з 9 поверхами, було відчуття що це було побудовано ще в 20-тому віці. Діана і Саша зайшли в під’їзд і пішли до ліфта, так як квартира Діани була на сьомому поверсі
– Досі дивуюся як ти катаєшся по цьому ліфту, він же кожні 5 секунд ламається!
-ти помилився, кожні 15 секунд. Заперечила Діана
Друзі зайшли в ліфт, незабаром вони опинилися на 7 поверсі, дивно, сьомий поверх виглядає дуже стильно, не так як перший.. Діана дістала ключі з кишені, і стала відкривати двері в квартиру.
– Проходьте пане. Пробурмотіла дівчина після того як відімкнула двері
Минув деякий час, 17:08 на годиннику, а Сашко так і не збирається йти. Уроки вони все вже зробили, подивилися фільм, робити нічого. Діана дивилася у вікно кухні, спостерігаючи за тим самим мистецтвом під гарною назвою сніжинки, але в цей раз сніжинки знайшли друга під назвою дощ, вони летіли разом. Сніжинки були красиві і їх всі люблять, а дощ.. Його багато хто ненавидів, але багато хто і любив. Вони як Саша і Діана, тільки ось дівчинку максимум 6 чоловік любило.
А Саша тим часом рився в коморі, періодично там звучало легке ” Ай!”І тверде” Допоможіть мені на ногу впав пилосос!”. Через хвилин 5 нарешті прозвучало щось нове.
– Уоооу, я знайшов радіо! Крикнув Саша – воно виглядає так ніби його переїхав Бетоноукладач.. Але воно таке важке, нічого не шелестить всередині, він може навіть і робочий! Але я не дуже впевнений..
А його подруга почула лише те, що він знайшов радіо. Далі вона чула тільки стукіт дощу об підвіконня. Александр поклав знахідку на стіл і почав налаштовувати сподіваючись на те що воно включиться.
– Я не думаю що це може включ… Діана замовкла коли зі старого приладу почулася музика. Така спокійна.. Це була класика. Грала композиція Шопена, друзі взагалі не розбиралися в класиці але це було красиво..
– Прямо так і хочеться.. Другий раз перебиває дівчинку вже її співрозмовник.
– Танцювати? По доброму посміхнувся Саша.
-Так. Але на жаль я вирішила закінчити цим займатися, так як у мене точно нічого не вийде..
– Ти знущаєшся? Це вже яке заняття яке ти кидаєш. Ти не зобов’язана через когось кидати те що тобі подобається! Ти прекрасно танцюєш, у тебе точно буде гарне майбутнє! Саша так мило посміхається, що Діана просто тоне в такій посмішці. Його посмішка, як тихий океан ласки в якому неможливо не потонути..
Після кілька хвилинного мовчання і прослуховування чудесних стукотів дощу в перемішку з чудовою композицією хлопець запропонував несподівану, але таку привабливу з ідею.
– А давай.. Потанцюємо? Нервово запитав Саша.
– Хахах, нуу.. Давай? Збентежено відповіла на пропозицію дівчина.
Все інше як в тумані. Вони були двома білими метеликами які звиваються поруч В небі.. Танці, танці. Вони нікого не чули не бачили крім один одного. Радіо вже перестало грати, але вони танцювали. Це було дуже гарно..
– Ось так ми з твоїм татом стали любити один одного.
– ВАУ! Маленька дівчинка, мамине волосся, руде, як захід на березі моря. Шкіра як у тата, смаглява. Татів характер. Побігла ця дівчинка до тата і обняла сказавши.
– Спасибі тато що тоді сказав мамі не задаватися!