*
Тихо злітає в небо паперовий літачок. Пролетить кілька метрів, і впаде на тротуар, змішавшись з тисячами пелюстків.
Сонце гріло, не пекло.
Білі, наче вата хмари, пропливали небом одна за одною.
Тишу доповнював вітер, що тихо летів собі у справах.
Чому б мені, просто так, не вийти погуляти в такий чудовий день? Було б чудово, посидіти на дворі, і почитати якусь цікаву книжку, чи послухати музику, чи просто насолодитися чарівною весняною тишею.
*
Скільки таких моментів буває в житті? Мало. Несправедливо мало.
Чому?
Бо життя хоче вберегти нас від перенасичення “откровеннями”, що деколи сходять на нас в такі особливі дні.
Ми люди, так влаштовані, що не здатні уловлювати і обробляти купу інформації за раз. Тож таким чином, життя намагається нас чогось навчити.
Після життєвого “откровення”, неодмінно має пройти трохи часу, інакше, в нашому житті настає хаос.
*
Мудрі люди, мудрі лише тому, що посвячують цим откровенням більше часу, ніж ми з вами.
Вони зосереджуються на сприйнятті життєвої інформації, роблячи не важливими для себе побутові проблеми. Ті проблеми, які ми, вважаємо важливими. Отже у них більше часу для відпочинку, і для осмислення “откровеннь”.
*
Ці чарівні моменти настають тоді, коли ми найменше їх чекаємо. Тому ми не можемо ніяк до них підготуватися.
Ні до чого в житті не можливо бути готовим. Бо ми люди. Ми не роботи.
*
Три тисячі разів, скільки б не думала, все одно не надумаю нічого путнього. А потрібно?
*
Пізніше, я зайду в дім, поставлю тацю з персиками на стіл, візьму одненького, і піду далі у справах.
Откровення так і залишаться до вечора сидіти на лаві, слухати шум вітру. А потім встануть, і підуть по світу, шукаючи нові чарівні моменти, щоб знову трохи посидіти, перепочити.