За важкими навчальними тижнями п’яти і семикласники навіть не помітили як настали великодні канікули. Багато хто вирішив залишитися у Гоґвортсі у ці дні, щоб посилено готуватися до іспитів. Серед таких були і Албус зі Скорпіусом. Решта ж готувалася відвідати родини. Тож у суботу вранці Роза збирала у свою валізку найнеобхідніші речі, щоб через годину разом з Х’юго їхати у потязі додому. Емілі Флетчер, котра залишалася у школі і тепер володіла усією дівочою спальнею, радісно побажала їй веселих свят, хоча Роза ще ніколи не бачила її такою приязною.

Джеймс та Лілі також їхали додому, тому Албус прийшов їх проводжати. Разом із ним, як завжди був і Скорпіус, котрий мовчки стояв збоку. Коли всі Візлі та Поттери зайшли у своє купе, хлопці все ще стояли на платформі. І вже виглядаючи у вікно, щоб помахати їм на прощання, Роза помітила, що Скорпіус чимось засмучений. Потяг рушив і Поттер з Мелфоєм поволі зникали з очей.

-От же ж цей Албус, — пробурмотів Джеймс. – Мало того, що не поїхав додому, щоб не залишати свого коханого Скорпіусика самого, так ще й сюди його приволік. Так, ніби бачити його кислу пику якесь страшенне задоволення.
-А що в цьому поганого? – Втрутилася Роза. — Це ж його друг, тим паче вони залишилися, щоб готуватися до СОВ.
-Не захищай його. Я бачив, що ти теж гуляєш з цим смердючим Мелфоєм. – огризнувся Джеймс. – Що, як не знайшла у Рейвенклові друзів, то переключилася на Слизерин?
-А це вже не твоя справа, — сказала Роза і витягнула з сумки книжку.

Їй дуже допекли Джеймсові слова і вона більше не бажала вести з ним розмову. Хоча після її переведення у Рейвенклов вони і так не спілкувалися через образу Джеймса. Їхати разом із ним в одному купе усю дорогу до Лондона було б страшенною мукою. На щастя, невдовзі він покинув їх і пішов до своїх друзів семикласників. Х’юго вчив Лілі грати у маглівську гру Уно, яку на Різдво йому подарував дідусь. А Роза читала книжку “Як загартовувались чари. Фізіологічні пояснення магічних здібностей”.

Але не довго. Бо через декілька сторінок її відволікли власні роздуми про Мелфоя, Албуса і слизеринців загалом. Авжеж Роза знала, що на цьому факультеті навчалося безліч злих чаклунів та чаклунок. А під час війни з Волдемортом вони виступали на його боці. Зокрема Мелфої. Та й сам Волдеморт був зі Слизерину. Однак війна закінчилася майже чверть століття тому і магічний світ значно змінився з того часу.

На зміну одному поколінню чарівників прийшло інше, яке вже не знає тих темних днів. “А що ми взагалі знаємо про ті дні?” – запитав голос у Розиній голові. Батьки їм майже ніколи не розповідали про війну і самі намагалися не згадувати про це. Усе, що вони знали — було з книжок і пліток у газетах, а цього дуже мало.

Розі було відомо про ворожнечу між її батьками і батьком Скорпіуса. Але це не завадило Албусові знайти із ним спільну мову, то чи має заважати їй? До того ж Мелфоєвого батька Чарверсуд виправдав і після того він вів закрите приватне життя, а після смерті дружини і зовсім перестав виходити в люди.
Раптом Розі стало шкода Скорпіуса. Він точно не був таким поганим як його малював Джеймс. Але і яким насправді був Скорпіус Роза теж не знала.
Коли потяг прибув у Лондон, надворі вже починало сутеніти. Містер Візлі виїхав по своїх дітей на машині. Він також забрав і Лілі з Джеймсом, тож разом вони вирушили не до будинку Візлів, а відразу на площу Гримо 12. До Поттерів. Саме там вони завтра мали святкувати Великдень, адже місіс Ґрейнджер все ще не повернулася з відрядження.

Увесь вечір Поттери та Візлі весело гомоніли у вітальні. Джеймс розповідав містеру Візлі як Гафелпаф продув останній матч із Ґрифіндором і як їхній відбивач випадково поцілив бладжером у свого напарника через що його на тиждень поклали у лазарет із тріщиною у черепі. Лілі та Х’юго хвалилися місіс Поттер своїми оцінками з маглознавства та заклинань. А Роза намагалася просто сховатися від усього цього шуму. Як раптом на очі їй потрапив гобелен. Той самий гобелен про який згадував Албус — родинне дерево Блеків.

Воно протягнуло своє гілля на всю темно-зелену стіну і було всіяне сузір’ями маленьких гравюрних зображень. Наймогутніші чаклуни та чаклунки, найжорстокіші вбивці і психопати, найвідоміші нащадки наймогутнішої чаклунської родини дивилися звідти на Розу. А Роза розглядала їх.
-Мені було стільки ж, скільки і тобі зараз, коли я вперше прибув сюди, — раптом почувся голос позаду. – Пам’ятаю як Сіріус хотів здихатися цього гобелена. Джіні теж не в захваті від нього, але я вмовив її залишити його. Як своєрідну пам’ять про цей рід.
Містер Поттер підійшов ближче до Рози і продовжив.
-Ми з твоєю мамою намагалися його розширити і додати більше нащадків, але чари на ньому надто міцні. Ми ледве змогли відновити випалені портрети. -Містер Поттер вказав пальцем на кожен із них. – Іолла, твоя прабабуся Седрелла, Маріус, Фінеас, Альфред, Андромеда і Сіріус були вигнані із сім’ї, тому їх стерли чарами з цього дерева.
-А хто такий цей Маріус? – запитала Роза дядька.
-Здається, він був сквибом і тому сім’я зреклася його.
-А інші?
-Ну, Іолла, Фінеас та Андромеда мали зв’язки з маглами. Седрелла вийшла заміж за Візлі. Сіріус навчався у Ґрифіндорі. А от Альфреда я забув чому зреклися.
-Тож це виходить, що не всі Блеки були темними чарівниками?
-Ну звісно, – містер Поттер підійшов ближче до стіни. – Взяти б Сіріуса чи його брата Регулуса. Вони обидва стали проти Волдеморта. Хоча кожен у свій спосіб та час, але однаково хоробро і…трагічно. – Містер Поттер на хвилину замовк, а тоді продовжив. -Або ж Андромеда Тонкс. Вона вийшла заміж за маглонародженого і виховала з ним прекрасну доньку, маму Тедді – Дору. Та навіть Нарциса Мелфой.
На цьому моменті увага Рози сконцентрувалася.
-Навіть вона ставила інтереси своєї сім’ї вище за Волдемортові. Можливо, завдяки таким жінкам досі живуть люди з часткою блеківської крові у жилах.
-А хіба Нарциса Мелфой не була на боці Волдеморта? – перепитала Роза.
-Так, вона, її чоловік Луціус та син Драко були на боці Темного Лорда. – підтвердив Гаррі. – Втім, вони зрадили його ще до його повної поразки і тому їх не відправили до Азкабану. Вдруге.

-Що ви маєте на увазі? – не зрозуміла Роза. – Хіба зрадники не можуть ще раз зрадити?
-Звісно, утім саме Мелфої дуже специфічна родина. Я зрозумів це лише тоді, коли постаршав і у мене з’явилася власна сім’я, – почав пояснювати дядько. – На відміну від інших чаклунських сімей вони не були такими вірними ідеї про чисту кров. В першу чергу вони шукали вигоду для себе, для своєї родини. Це не виправдання усім тим злочинам, яким вони дозволяли бути і які, можливо, коїли самі. Однак десь усередині я відчуваю дрібку поваги до цього. Сім’я для них важливіша аніж інші речі. А ще вони не раз рятували мені життя.

Роза оціпеніла від почутого. Усе життя їй розповідали які ці Мелфої погані і скільки лиха було скоєно ними. Однак такого вона не чула. Навіть її мама такого не говорила ніколи, хоч здавалася найлояльнішою у ставленні до цієї сім’ї. Очевидно, дядько не розповідав цього їм. Тож тепер зрозуміло, чому батьки Албуса не проти його дружби з Мелфоєм. Вони знають щось таке, чого не знають інші. А тепер містер Поттер поділився цим із Розою.

-Як там Албус? – раптово перебив її думки дядько. – Готується до СОВ?
-Ам, так. Готується. У нього все добре, — роза вирішила не згадувати про те, що Албус трохи змарнів за цей час.
-Завжди заздрив його цілеспрямованості, — засміявся містер Поттер. – Я у його віці був значно розсіянішим.
-Я теж, — сказала Роза, відчувши полегшення.
-Вже визначилася чим будеш займатися після Гоґвортсу?
-Ні, я у пошуку ідей, — зізналася вона.
-Це нормально, мало хто визначається з цим на п’ятому курсі. У вас буде ще два роки для пошуків.
-Так, — погодилася Роза. – Але Албус зі Скорпіусом вже визначилися, що будуть працювати у Відділі таємниць, тому…
-Он як.. – мовив дядько Поттер і спохмурнів.
Роза відразу зрозуміла, що не мусила цього казати, але було запізно.
-Що ж, Розо, не хочу відволікати тебе пустопорожніми балачками. Джіні от-от подасть пудинг із журавлини, тому не прогав, — сказав містер Поттер і повернувся до колективу, залишивши Розу саму біля родини Блеків.

Вона розхвилювалася, що влізла не у свою справу і вирішила, що обов’язково розповість Албусові все по приїзді у Гоґвортс. А поки їй залишалося лише розглядати відновлені портретики Маріуса, Седрелли та інших. Їй не уявлялося, що деякі з цих людей були її прямими предками і пов’язували її сім’ю з багатьма іншими. Світ і справді тісний, особливо чарівний. І як добре, що інші її дідусь та бабуся були маглами.
Щодо Маріуса, то його персона не викликала у Рози майже жодного зацікавлення. Їй хіба що було шкода цього сквиба, якого вигнали із сім’ї, однак нічого більше.

Посмакувавши пудингом місіс Поттер, сімейка розійшлася по численних кімнатах спати. Джеймс та Лілі до себе. Х’юго та містер Візлі — у гостьовій. А Роза, як і зазвичай, коли ночувала у Поттерів, пішла до кімнати Албуса.

В дитинстві вони частенько засідали там до самісінького ранку і обговорювати усе, що тільки можна було обговорити двом дітям. Авжеж, місіс та містер Поттери пропонували їй гостьову спальню, але Роза ніколи там не спала, бо засинала у затишній кімнаті кузена.

Це була маленька спальня з високим вузьким вікном, яке нагадало їй про Гоґвортс. Стіни у ній були приємного сірого кольору. А біля широкого ліжка (Албус завжди вночі падав з дитячого, тому йому поставили широке доросле) висіли герб Гоґвортсу, місячний календар, кілька фотографій Поттерів і медаль за найкращу настійку смерті, яку на одному з уроків вручив йому професор Блумберґ.

З протилежного боку височіла шафа з книгами та підручниками за минулі курси. Взявши свою улюблену “Байки Банші”, Роза впала на ліжко і почала читати. Було вже далеко за північ і вона страшенно втомилася, однак спати їй чомусь не хотілося. Вона тяжко зітхнула. Попереду були два тижні канікулів, які вона проведе з сім’єю. Думки про іспити, доповіді та інші шкільні речі відійшли на задній план. Вона знала, що усе буде добре, тому прийняла рішення не хвилюватися і насолодитися моментами. Проте одна річ, пов’язана зі школою, таки непокоїла її. Заплющивши очі, Роза вже котрий раз бачила обличчя одного юнака, який цього разу чомусь був засмучений.

Вранці будинок Поттерів заполонив шум, який з’явився там разом з гостями. Святкувати Великдень на площу Гримо 12 прибули дідусь та бабуся Візлі, дядько Джордж з дружиною та дядько Персі з дітьми. По обіді до них доєдналися містер та місіс Лонгботоми. А увечері з купою подарунків і великодніх яєчок у двері подзвонила місіс Ґрейнджер, яка повернулася з відрядження. Тож за святковим столом ледве ставало місця для великого кола людей, а місіс Поттер не встигала виносити нові страви. Вони зникали зі швидкістю світла в ротах гостей.

Майже увесь день Роза провела на кухні відкрито обурюючись, що Джеймс та Х’юго у цей час бавилися шоколадними зайчиками. Джеймс зачаровував їх так, що вони гасали один за одним по вітальні і починали бійку як тільки один наздожене другого. Це припинилося лише тоді, коли бабуся мало не перечепилася через них і голосно не нагримала на обох хлопців. Тому вони перемістилися пустувати на диван. У такі моменти Роза щиро співчувала ельфам домовикам і водночас шкодувала, що Поттери не мали свого.

Відпочити вона змогла тільки увечері, коли прибула місіс Ґрейнджер. Вона була страшенно щаслива від цього і тому майже не відчувала втоми. Місіс Ґрейнджер заобнімала і зацілувала своїх дітей, а тоді приєдналася до гурту, де її розпитували про деталі відрядження. Однак вона відмовилася казати щось конкретне і лише сказала:
-Я ще ніколи не була настільки вражена і настільки втомлена.

Тому решту вечора родина тільки те й робила, що їла, розважалася і говорила про усякі нісенітниці. Хтось вичаклував рій зірочок, які сяяли у темряві, а дідусь Візлі спромігся під’єднати до колонок старий маглівський плеєр з музикою. Тож ті, хто ще не надто об’їлися, встали танцювати у вітальні. Роза ж сиділа за столиком і спостерігала, як чорно-рудо-каштанові голови кружляють у танці. “Мабуть, увесь блеківський рід перевернувся б у своїх трунах, якби це бачив” – думала Роза, спостерігаючи як світло від зірочок осяювало то одне, то інше ім’я на гобелені.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь