Бібліотечні відвертості

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Темні вечори, яскраві зорі,

Поглинає ніч ввесь білий світ.

І не треба більшого дарунку,

Аніж твої ніжні поцілунки,

Аніж твоє очі на моїх,

Аніж плечі у руках твоїх.

Ніч розкаже все мені про тебе:

Чи кохаєш ти мене, чи ні.

Чи це просто марево наземне

І кохання чудиться мені.

                                              N.T.

Чи задумувалися ви колись про всю глибинну людських почуттів? Як сильно вони виїдають з середини? А особливо кохання, яке неначе роздирає серце і душу. Від нього хочеться втікати в гори, кричати, кидатися в прірву, тонути у морі, битися об стіну і варитися в казані цих емоцій. Ці відчуття одночасно є вбивством і благословенням, болем і даром, мукою і щастям.

*                                                 *                                                  *

Гогвартс вже давно був огорнутий темрявою. Все навкруги вкрила ніч. Цілий замок був в полоні сну. І лише Герміона Грейнджер, як завжди сиділа в бібліотеці і поглинала в себе знання. Для неї обізнаності ніколи не буде достатньо. Поглинати в себе знання наче губка, було її прямим покликанням: вона знала, що будучи маглонародженою не має відставати від чистокровних та напівкровних у їх знаннях чи вміннях, адже з дитинства привикла бути першою, в усьому найкращою.

Друзі дівчини прохали її не сидіти так довго в стінах книгосховища, щоб не натрапити на Філча, а тим більше одній. Вони нав’язували їй свою компанію, та вона наполегливо відхиляла їх пропозиції. Та звідки їм було знати, що вона ніколи не була одна.

Той вечір був такий ж, як і інші. Він був не першим і не останнім. З цим місцем у них зв’язано вже безліч спогадів. Їх перша розмова, саме розмова, а не чергова сутичка чи сварка, їх перший доторк, їх перший поцілунок, їх перші обійми, і перший…Так, в день вони грають свою виставу, а в вечері ховають свою зброю і оголюють свою душу. Саме в цьому місці вони справжні.

Герміона читала книги, а він з-за сусіднього столу дивився на неї. В його руках також був якийсь сувій, та вона знала що це лише маскування. Їй не треба було відриватися від книги, щоб знати, що він на неї дивиться. Вона відчувала його погляд, кожною своєю клітиною, кожним атомом і молекулою, і це змушувало її посміхатися. В голові промайнули спогади про їх перші зустрічі. «Спочатку він приходив щовечора в бібліотеку і сидів біля неї мовчки дивлячись кудись у вікно, наче розглядав темноту в далечині, а вона боялася щось сказати щоб не злякати його. Через декілька вечорів він почав на неї дивитися. Вона знову ж таки боялася, боялася підтримати зоровий контакт у відповідь, адже думала що побачить там відразу або ненависть і тоді він піде та вже не повернеться. Та цього не сталося. В тих очах, очах сірого кольору, як хмари, з яких неначе просто зараз хлине дощ, було безліч емоцій. Він дивився на неї ніби від цього залежало його життя і згодом його погляд став сенсом її життя.»

-Знову думаєш про мене? – його голос, прямо біля її вуха, вибив Герміону з роздумів. Вона любила коли він так робив, від його голосу мурашки бігли по шкірі і пришвидшувався ритм серцебиття.

-А ти знову на мене дивишся?

-Ну я люблю дивитися на дівчат які читають, – посміхаючись мовив він, сідаючи поряд з нею спиною до столу.

-Ооо і як часто ти на дівчат задивляєшся? – звузивши очі, спитала Герміона, піднявшись і рушивши бібліотекою.

– Не так часто, як ти думаєш, – лукаво говорив хлопець, прямуючи за нею – я люблю гарних, кучерявих, розумних, гордих, сміливих, а точніше одну-єдину таку дівчину.

– Ооо, так ти її любиш? – Герміона гордовито розвернулася та  попрямувала до сусідніх стелажів – вона зі слизерину?

– Що? Ні, ні вона з іншого факультету, з грифіндору. Ти її напевно знаєш. – посміюючись відповів він, прямуючи за нею.

– Ах ось воно як, я її знаю навіть. Ну що ж, може іди ….

Герміона бува хотіла ще щось сказати, але в цей час юнак притиснув її до однієї з полиць із книгами. Під натиском свого тіла, він відчув як в дівчини змінилося дихання і пришвидшився пульс.

– Що ти робиш, здурів? Іди до тої дівки і прижимай її! – випалила дівчина намагаючись відштовхнутись від нього.

– Сьогодні мій вибір пав на тебе.

– А як же та, інша?

– Ти ж знаєш, що мені нікого окрім тебе не потрібно. Я скучав за тобою. – притиснувшись до неї ще ближче, хлопець припав губами до шиї дівчини.

– В перервах між спогляданням на дівчат, які також читають? – скриваючи стогін, який волів вирватися з грудей, промовила дівчина.

– Ну все, перестань. Я ж просто жартував. Я думав ти впевнена в моїх намірах і знаєш, що Малфої однолюби. – мовив слизеринець взявши її обличчя в свої рук і дивлячись їй прямо в очі – Я хочу завжди перед собою бачити лише твої очі; в години радості і години тривоги, щоб на вустах було лише твоє ім’я; щоб твої руки завжди тримали мою руку на дорозі життя; щоб в твоєму серцю довіку був мій образ; щоб сльози на твоїх очах були лише від щастя; щоб без твоєї посмішки не було мого дня; щоб наші діти бігали по нашому домі і в решті решт щоб ми разом постаріли і померли в один день.

– А з нами ще буде та, третя? – заливаючись сміхом мовила дівчина, замічаючи, що Драко став розгубленим, – я жартую. Але мушу зізнатися, я теж всього цього хочу.

Дівчина припала вустами до хлопця. Весь їх азарт неначе вивітрився. Навкруги витало відчуття кохання. Посеред ночі не було нікого, лише він та вона, дві протилежності, два різних світи, наче дві сторони однієї монети, одного цілого, як інь та янь. Такі різні, та все ж такі похожі. Вони тонули в своїх почуттях, які подібно хвилям накрили їх з головою, та все що їм залишилося, це розчинятися один в одному.

Вже який раз він обіймає її у стінах цієї бібліотеки. Вкотре кидається, притаманною лише йому манерою, на неї, а все що вона може, це віддатися йому повністю та без залишку. Вкотре він своїми мужніми руками стискає її бедра, задираючи спідницю в гору, а вона вкотре відповідає йому, своїм важким і протяжним стоном. Їх руки губляться на частково оголених тілах один одного. Хлопець розриває поцілунок і прокладає вогку стежку донизу. Опускаючись губами до грудей дівчини, він зубами зачіпає її бюстгальтер і тягне вниз. Секунда і вона знову захлинається у власних почуттях. Його руки досягнули першого пункту призначення і розстібнули ліф, який заважав, а вуста залишилися на сосках, які набухли від збудження. Її кисті потягнулись вгору, шукаючи хоч якусь опору, щоб не рухнути в це урвище спокуси. Тонкі пальці неначе в’їлись у книжкову полицю над головою дівчини. Слизеринець щось немислиме витворяв з її грудьми та тілом вцілому. Поки губи були зайняті її бюстом, пальці, не втрачаючи часу, з бедр плавно перемістилися до її трусиків. Ледь торкаючись них, він відчув їх вогкість та почув її зітхання. Ах, ці стогони, вони просто зводять  з розуму. Він ладен був зробити все на світі, лиш би чути його споконвіку.

Торкнувшись пальцями заповідної точки та знаючи, що попав саме в ціль, він круговими рухами надавлював на неї. Неначе граючись нею, він доводив її до краю, і ось, як тільки підходив той момент коли вона ось-ось з цього краю зірветься, він відпускав її та недавав їй впасти. Вона вже мокра вкрай. Він відходить від неї і оглядає свою роботу. Грифіндорка ледь стоїть на ногах і тратить останні сили щоб підвести на хлопця погляд, в якому він читає несамовите бажання, її груди піднімаються і опускаються в ритм її важкому диханню. Хлопець, неначе звір, кидається на свою жертву, яка його манить і чекає. Де ж таке було бачено, щоб жертва благала хижака напасти на неї, поглинути її, скуштувати. Але саме їй це було життєво необхідно. Ніби він був її кисень, її сонце, її вода, її серце та її легень. Все що їй так необхідне в житті.

Посадивши її стіл, який стояв біля книжкових полиць, до яких секундою раніше була притиснута дівчина. Він швидко скидає з себе непотрібний елемент одягу і проникає глибоко в неї. Без церемоній, без ніжності, ось так зразу, так як він любить і як любить вона. Це і є та спільна риса, яка їх об’єднує. А ні, є ще одна – яскраво кінчати, цілуючи один одного і впиваючись пальцями в різні частини тіла: сідниці, плечі, руки, груди, бедра і тому подібне.

Сидячи на столі вони намагалися вирівняти дихання після чергового неймовірного акту. Їх очі були прикуті один до одного. Драко взяв її руку в свою та потягнув її до себе. Спиною вона притиснулася до його грудей та положила голову йому на плече. Він ніжно цілував її шию, щоки, очі, губи та плечі. Це було значно інтимніше, аніж те що вони робили декількома хвилинами швидше.

-Я кохаю тебе! – першою мовила дівчина.

-Я знаю – відповів хлопець та поцілував її у скроню.

-А ти не хочеш мені теж саме сказати?

-Я думав ти і так знаєш це, – здивовано сказав слизеринець. Він взяв її руку та підніс до обличчя. – Де воно?

-Драко, ти ж знаєш, що я не хочу, щоб хтось знав.

-Я теж не проти, щоб про те, що ти скоро станеш місіс Мелфой ніхто не знав. Але я хочу щоб всі знали, що ти лише моя, моя і більше нічия, що більше ніхто не може тебе бажати, думати про тебе і зазіхати на тебе. Ти лише Моя.

-Тоді нехай від завтра знають всі. – вона одійняла його і палко поцілувала вуста. – І ще, я надіну обручку. Бо я ж лише Твоя.

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.