буря

FavoriteLoadingДодати до улюблених

бейдов жахлива. нінґван розуміє це одразу: бачить сильні руки, властиві воїну з такою зброєю, як у бейдов, роздивляється лице, відкрите, зухвале. нінґван думає: з нею буде важко порозумітися.

– доброго дня, королево. як ваші справи? – каже їй бейдов. нінґван червоніє, але погляду не відводить – тоне, тоне, тоне.

ке цін зводить брови та тягнеться призвати меча, але нінґван кладе їй руку на плече та пошепки промовляє: “не треба”.

після цього нінґван виписує бейдов штраф за зупинку корабля в недозволеному місці – перший, але далеко не останній.

а потім бейдов кличе її на побачення – пошепки, перегнувшися через увесь стіл та викликавши в ке цін неконтрольовані мімічні сигнали, яких нінґван до того не бачила.

звісно, нінґван погоджується. чи може вона відмовити людині-бурі, запах моря від якої ополоскує легені, погляд якої припікає її до стільцю?

 

***

 

звістка про те, що кораблі бейдов у гавані, до резиденції заходить раніше ніж сама бейдов – і зустрічає нінґван у скрутному становищі під завалом документації.

спочатку до маєтку, який після падіння палацу зайняли цисін, лунає галас, який бейдов зчиняє навколо себе як завжди: громовий сміх та гучний стукіт її масивних чобіт. коли нінґван чує її зовсім поруч, вона прибирає більшість паперів зі столу сама, щоб це не зробила бейдов – легким жестом та прямо на підлогу, як вона й робить зазвичай.

коли нарешті бейдов дістається до її кабінету, нінґван думає, що вона готова. але коли бейдов відчиняє двері, змінює свою посмішку з нахабної на ніжну, яку показує нінґван наодинці, нінґван червоніє – знов по-дитячому сильно.

– що, моя королево, дарлінґ, як ваші справи? – запитує бейдов з порогу, зачиняючи двері. нінґван на секунду бачить неконтрольовані мімічні сигнали на обличчі ке цін, але вони швидко зникають за масивними двірми кабінету. ке цін завжди так: чомусь бейдов їй не подобається, хоча сама бейдов про дівчину каже тільки хороше.

– знов твоя дурна звичка кликати мене словами, які ти чула в країні, де щойно була, – говорить нінґван, знов занурюючись у документ перед собою, ніби нічого цікавішого в кабінеті немає.

бейдов гучно сміється, стукають її чоботи, і нінґван помирає-помирає-помирає, коли розуміє, що бейдов знову всілася на її величезний стіл.

– начебто іншого місця де присісти нема, – бурчить нінґван. вона боїться підняти очі, тільки вчитується в документ перед собою: “звірка експортованих товарів”, квітень-травень, рік, підпис ке цін та ґаньюй та нескінченні табличні клітинки.

усе, щоб не дивитися не бейдов, яка знову принесла з собою запах моря та її улюбленого пива, яка сидить так близько – протягни руку, протягни, нінґван.

– не кажи так, ніби не рада мене бачити, нінґван, – відповідає бейдов. – до того ж цього разу я навіть поставила корабель у правильному місці.

нінґван нарешті піднімає очі, щоб подивитись на неї: втомлену, із новими подряпинами – схоже, дорога була складною, – та чомусь незрівнянно красиву. “звірка експортованих товарів”, квітень-травень цього року, зрештою, дуже сильно поступається, думає нінґван. особливо якщо зважати на те, що бейдов поставила корабель у правильне місце.

бейдов їй посміхається й тягнеться за поцілунком.

 

***

 

сонце будить нінґван знову: коли наступає літо, воно встає ранісінько, і кожного разу б’є похоронним в очі. нінґван обертається в обіймах знайомих рук та посміхається сплячій бейдов.

на ніч вона знімає пов’язку з ока, і нінґван торкається глибокого шраму, зазвичай закритого для спостереження. бейдов не жаліється на те, що око болить під час дощу, але нінґван це знає: їй розказав лікар бай чжу, до якого бейдов ходить за знеболювальним.

як би вона хотіла забрати цей біль – нехай шрам залишиться, з пов’язкою бейдов має свій шарм, як би смішно це не звучало, – але біль нінґван хоче забрати. у неї не так багато шрамів, таких глибоких узагалі нема, то виходить, що бейдов дуже скупа, раз забрала всі шрами собі.

нінґван гладить сліди від ран на чужих руках. коли бейдов спить, можна дозволити собі трошки більше: наприклад, торкнутися губами.

коли нінґван цілує спотворене око, бейдов здригається, ніби як від поганого сну, та прокидається.

її здорове око виглядає наляканим, і нінґван тягнеться поцілувати гарячого лоба. бейдов притискається ближче та каже:

– доброго ранку.

о, як би нінґван хотіла забрати собі хоч трохи її болю. хоча б один шрам.

 

***

 

важливий прийом гостів з фонтейну планують влаштувати в липні – буде спекотно, можливо настільки, що в бюро ваншен роботи побільшає, – але нінґван старанно готується. бейдов не допомагає: вона тільки-но повернулася з сумеру, їй би відпочити дня три, напитися до білочок зі своїми матросами та наїстися морозива на рік уперед – все по прямим потребам, на сходинці з диханням по піраміді маслоу.

але нінґван хоче, щоб усе було на вищому рівні, тобто щоб і капітанка флоту південного хресту теж виглядала пристойно (та, відповідно, хоч трішки не так сильно пахла пивом). бейдов, звісно, ані тяжкого вибору плаття, ані пахучої ванни з розовим маслом не хоче. їй би поспати в затишному ліжку нінґван, бажано з самою нінґван в обіймах, бо ж її волосся дуже звично лізе до рота, або якщо не з нінґван, то хоча б з пляшкою пива.

але нінґван говорить:

– кохане, будь ласка, це важливо. – і хто бейдов така, щоб їй відмовляти?

вона надягає плаття, обране нінґван, влізає в туфлі, обрані нінґван, заплітає волосся так, як попросила нінґван, та навіть старається пити не так багато. і коли нінґван, перед тим як вони входять до зали – разом, як подружжя, – бере її за руку та каже: “сподіваюся на тебе”, бейдов розуміє, що все було не дарма.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: