У залі стояв шум. Повсюди розмовляли високопоставлені гості, а вона просто стояла у своїй скромній сукні кольору морської хвилі і старалась не виділятись. Хто б міг подумати, що її запросять на коронацію юної принцеси Антуанекки? Останніх пів години юнка сиділа на своєму троні і теребила від хвилювання гаптований сріблом край ніжно-блакитного плаття, та увага молодої гості була зосереджена зовсім не на принцесі. Її погляд блукав залою у пошуках незнайомця, який їй зустрівся напередодні.
– Моя леді – галантно поклонився молодий чоловік у класичному костюмі і простягнув дівчині руку у чорній рукавичці. – Чи не дозволили б ви мені потанцювати з вами?
Дівчина стояла здивована, адже вона ніколи до цього не отримувала запрошень на танець. Кожен офіційний захід, яких вона не любила, проходив для неї біля стіни. У неї вже навіть було власне місце, де вона постійно стояла і повільно пила шампанське.
– Звичайно. – Вона все-таки відповіла, як того вимагав етикет і прийняла простягнуту руку.
Хлопець легким порухом поклав ї руку собі на плече і підхопив іншу. Він відразу зрозумів, що вона ніколи до цього не танцювала, тому вів танець повільно і просто, граційно зважуючи кожен крок, щоб молода дама від незвички не заплуталась у подолі своєї сукні кольору морської хвилі.
Він спостерігав за нею на всіх офіційних заходах, де вона бувала. Його завжди дивувало те, що вона ніколи не танцює і стоїть в одному куточку з кришталевим келихом у руках. Саме тому він вирішив її запросити минулого разу. Сьогодні ж він чекав особливої мелодії, щоб запросити її на танець. Повільно снуючи залою, він старався не потрапляти їй на очі – бачив, що вона його шукає. Знову у своїй сукні кольору морської хвилі і з тією ж золотою підвіскою з оправленою перлиною на якій була вигравіювана дрібненька квіточка, що дуже нагадувала бузок.
Її рука була так маленька і холодна, що він мимоволі стиснув її сильніше і продовжував вести танець, легко малюючи кожен крок.
Вона стояла і тримала у руках вже третій келих з шампанським. Легкість вже давно торкнулась її голови, та вона не втрачала надії, що незнайомець знову з’явиться. Для неї це було довге чекання. Довге і тремтливе, адже вона пам’ятала його очі – зелені, як листя бузку у тіні. У тих очах можна було потонути і залишитись навік. Дивне бажання, але воно з’являлося щоразу, коли вона зазирала у його очі.
Минали пісня за піснею, а дві закохані душі ніяк не могли зустрітись поглядами. Вона шукала його у натовпі, він – майстерно ховався між людей. Кожен з них жив спогадом і ніяк не наважувався повторити це. Особлива мелодія, якої так чекав хлопець, звучала вже кілька разів і він помітив, що дівчину у сукні кольору морської хвилі запросив хтось інший – високий, вишуканий молодик з презирливим поглядом. Дивлячись на те, як його мрія танцює не з ним, його серця торкнувся смуток, а за нею прийшла злість. На самого себе.
“Я чекав цього дня близько місяця! І от! Що тепер я маю? Розбиті мрії? Дурень… ДУРЕНЬ!!!”
Дівчина неохоче прийняла запрошення від цього напущеного молодика. Його зверхній погляд їй відразу не сподобався, та вона втратила будь-яку надію, що зустріне свого незнайомця. Танцюючи з Герцем, як представився їй хлопець, вона відчувала, що втрачає ниточку, яка пов’язувала її з чимось незримим і дуже важливим. Тремтячим, як струна, яку тільки-но торкнули, і бажаним, як літня злива.
Вона втрачала свою душу, танцюючи з Герцем, який був душевним вампіром. Він міг пити емоції, надії, сподівання і разом з ними забирати душу людини. Зайшовши до зали, він відразу помітив її. Мила, молода дівчина з красивим смаком як до одягу, так і напоїв, що постійно стояла в стороні. В її очах блистів таємничий вогник, природу якого знали тільки душевні вампіри – це була перша любов. Найсолодше і найп’янкіше почуття на білому світі. Не кожному вампіру вдавалося знайти таких людей, а якщо таке ставалося, то вони випивали їх повністю, лишаючи тільки пустку на місці душі.
Вогник у її очах повільно гас… Герц навпаки – починав сяяти яскравіше за небесні зірки. Дівчина втрачала сили і душу. Вона вже не відчувала ніякого зв’язку з тією чудо-струною, яка там сильно тремтіла у її серці. Вона вже забула про свого таємничого незнайомця, який спостерігав за цим всім. Вона просто повторювала завчені кроки і втрачала себе.
Мелодія закінчилась. Дівчина не знайшла жодної причини щоб залишитися на коронації і вийшла з палацу. Вона розуміла, що це був її останній вальс у цьому житті. Звідки вона взяла ці переконання не знав навіть Верховний Правитель, та вона бачила перед собою лише одне – широку терасу, заквітчану бузком. Його аромат витав у повітрі і лишав приємний шлейф на одязі всіх, хто прогулювався біля нього. Дивлячись на блискучий фонтан під терасою, у її голові зовсім не було думок. Вона бачила лише воду, яка віддалено нагадувала колір її сукні. Повільно підійшла до краю, ніжно провівши рукою по гілках бузку. Вона вже не відчувала їхнього аромату – перед нею була безодня в яку вона ступила.
У повітрі на мить промайнув шлейф сукні кольору морської хвилі. Тіло дівчини знайдуть лише коли світатиме. Бузок, що заквітчував сходи, зів’яне і залишить аромат на її руках. Золота підвіска з перлиною буде нагло вкрадена кимось зі слуг. Вони навіть не оцінять тонкої роботи майстра, що днями й ночами гравіював на ній квітку. А Герц, задоволений своїм вчинком, стоятиме у тіні розлогого дерева і посміхатиметься своїм кривим усміхом, дивлячись на метушню біля тіла дівчини.
Через кілька днів, у ліжку знайдуть тіло мертвого незнайомця, який знайшов у свого батька флакончик сильної отрути і наніс її на тіло. всі вважатимуть, що він помер через те, що був наймолодшим у своїй сім’ї і нічого не отримав би у спадок, та це буде чиста брехня. Причиною його смерті стала загибель дівчини, якій він подарував її перший танець. Про історію їхнього кохання ніхто ніколи не дізнається. Вони самі про неї не знали, адже так і не змогли сказати один одному ні слова, крім тих, що вимагав етикет…