Ти сиділа у величезному розкішному офісі на останньому поверсі висотного бізнес-центру.
Панорамні вікна, прозорі стіни між кабінетами, кулери, кавомашини, всі можливі види чаю та куточок з солодощами на повноцінній кухні.
Сам офіс виглядав настільки неймовірно, що ти до останнього не могла повірити, що він знаходився в твоєму рідному місті, а не десь за кордоном.
Сама будівля, як і територія навколо неї, належала цій міжнародній компанії, яка у зв’язку з розширенням ринку відкрила офіс там, де буде дешевшим і вигіднішим його утримувати.
Україна, за середньої зарплати в п’ятсот доларів була ідеальним місцем для будь-якого інвестора, особливо в період, коли землю нарешті можна було легально і недорого купити.
Працівники ж у нас, за трохи вищу зарплатню, готові були рвати свої дупи, щоб могти прогодувати сім’ю або купити собі щось краще за гречку по акції.
Так ось до чого все це? Тобі пощастило. Тебе запросили сюди на співбесіду як офіс-менеджера.
Твоя робота буде не важка, стежити за тим, щоб усім всього вистачало і всі були задоволені. Закупівля канцтоварів, необхідних речей, продуктів та техніки. Все на тобі.
Проте, все ще не вірилося, що за цю працю платитимуть більше вісімсот доларів, плюс повний соц. пакет, оплачуване стажування та відпустка.
З десятої до вісімнадцятої, з понеділка до п’ятницю, яка щей була коротким днем, тому найчастіше відпускають о 16:30.
Звучало як казка, але що більше ти сиділа в цьому розкішному офісі, то менше вірила, що тебе візьмуть на цю посаду.
Миловидна секретарка, вочевидь, була кореянкою, як і сам господар компанії.
Говорила вона зі тобою українською мовою, з сильним акцентом. Вона ж сказала, що з босом ти пілкуватимешся англійською, оскільки він зараз тільки почав вивчати українську мову.
Ти почала нервувати сильніше, адже твоя англійська все ще не ідеальна. Але ось тебе вже викликали в єдиний кабінет в офісі, який мав нормальні стіни та двері.
Він не був білим, як усі інші кабінети, темно-червоні дерев’яні меблі, персикові стіни та паркетна підлога. Все було вишукане і дороге, навіть шкіряний диван, що знаходився в куточку кабінету. Червоний. Яскрава пляма, що одразу впадала в очі.
Коли ви зустрілися віч-на-віч з майбутнім босом, ти зрозуміла, що працювати тут не зможеш.
Його очі, його обличчя, його пухкі губи та по-справжньому чоловіча підтягнута статура під класичною сорочкою з підігнутими недбало рукавами.
У тебе підкосилися ноги, а дихання збилося.
Крок, ще крок, і ось він уже стоїть впритул до тебе, одне жорстке слово, його глибоким голосом корейською мовою, і ось його секретарка покинула його кабінет.
Ще мить, і його рука на твоїй щоці, і він прошепотів, що ти прийнята на роботу.
Його губи на твоїх губах, його руки на твоєму тілі, і ось ти вже на яскраво-червоному дивані, потроху позбавляєшся зайвого одягу разом з ним в унісон.
Ви втратили контроль. Так різко і синхронно, ніби були створені лише цього моменту. Його руки на твоєму тілі, його губи на твоїх губах, гаряче дихання, незрозумілі фрази на чужій мові і уміла гра на тобі як на інструменті. Все відбувалось так швидко і рішуче, так гаряче і солодко. А прийшовши до тями, після чергового оргазму, сором став проникати тобі під шкіру.
Він дивився на тебе, як звір дивиться на жертву, але сказав, що ти прийнята. Що відтепер ти будеш щодня приходити в його офіс і стежити за тим, щоб ви з ним були задоволені.
Так почалися ваші стосунки.
Чи варто говорити, що вже через кілька місяців ти приходила до його офісу як його наречена, а потім і дружина?
Приходила тільки заради того, щоб отримати свою дозу твого чоловіка.
Бан Крістофера Чана