Битва за правлiння

Щоб уникнути конфліктів між державами та об’єднанням перед загальною загрозою перед королівством Куромаку та Данте, двом мало не найлютішим і підступним картам однієї масті, довелося об’єднатися. Але як це об’єднання сказиться на самих цих правителях? Одна масть — король і валет, але один одного терпіти не можуть. Кожен день, кожен з них хоче вчепитися іншому в горлянку і перегризти її. Щодня, будь-хто з них бажав би ніколи не зустрічати іншого. Вони живуть у повній, чорній, заздрісній ненависті.

— Король Куро викликає на переговори. — оголосив Пік своєму співправителю, входячи до робочого кабінету.

— Що?! Знову цей Курилка?! — обурюється валет, піднімаючись із-за столу.

— Так. Він потребує вирішити все без вiйни. — відповідає король, пропалюючи зеленого холодним поглядом яскраво-жовтих очей.

— І чого? Знову сам підеш?! — продовжує дратувати короля, Вару підходячи ближче до Піка.

— Так. У мене більше досвіду. Поки ти сидів мовчки у своєму Варуленді, я встиг дослідити майже чверть усього карткового світу. Та й якщо казати прямо. У тебе немає жодної компетентності в подібних речах. Тому раджу одразу ж закінчити цю розмову, яка зрештою ні до чого вкотре не приведе. — спокійно викарбував кожне слово піковий король, зовсім не змінившись в обличчі.

— Ну ж, ні! Я з самого початку був проти всієї цієї ідеї із «спільним правлінням», тепер тут тільки твоя абсолютна монархія! А про мене ніхто не згадує! Готовий посперечатися, що народ вважає мене мертим чи безвісти зниклим! — продовжує розлютований Вару.

Пік сперся спиною на одвірок і важко зітхнув, намагаючись стримувати гнів.

— Ну ну? Чого замовк одразу? Прийняв своï помилки нарешті? — додав зелений валет із злорадною усмішкою дивлячись на короля.

Приглушене світло від настільної лампи порушувало загальну напівтемряву робочого кабінету двох правителів. Зелений відблиск відображався в закручених окулярах валета.

— Все з тобою зрозуміло. Я піду до переговорів.

Вару поправив кучеряве волосся і пішов до дверей. Але Пік, що швидко зреагував, встиг закрити її прямо перед обличчям вальту, так ще й замкнути замок. У кімнаті вони залишилися лише двоє, без сторонніх очей.

— Вару, Вару… Як же ти не зрозумієш, що всі твої ідеї та думки про одноосібне правління вже давно розсипалися в пух і порох. Ти найнеспроможніший і марний валет з усіх мастей. Ти ніколи не ведеш себе серйозно. І навіть зараз… Ось би моï очi нiколи тебе не бачили. — вже з часткою злоби промовляє піковий король, наближаючись до вальту.

— Тільки посмій відібрати в мене мою владу! Сам говорив про компетенцію, а зараз поводиться як дитина, у якої відібрали іграшку! Ти не можеш просто взяти і замкнути мене десь! Мій народ любить і потішається мною! Вони не слухатимуть такого дрібного хробака як ти! — пред’являє зелений, дивлячись через окуляри на того, хто знову не збирається сприймати його всерйоз.

Пік зупинився на кілька секунд. Опустив голову і щось замислився. Він подивився на свої руки, а після зібравшись з силами, якнайсильніше врізав по вилиці зеленоволосого. Різкий біль одразу пробігся з щоки до п’ят, іскристими імпульсами пробиваючи все тіло. На мить в очах потемніло остаточно, а потім знову прояснилося, заливаючи світ новою зеленою фарбою. Вару навіть не сіпнувся з місця, навіть не відійшов назад, він збирався стояти до кінця на своєму.

— Ну ти й… ~ — не встиг домовити валет, як його втиснули в стіну.

По лопатках пробігло тремтіння нестерпного болю.

— Ти. Ніколи. Не. Будеш. Королем. — по слову промовляв Пік, втискаючи другого правителя в холодну бетонну стіну.

— І що ти зробиш далі? Вб’єш мене? Знаєш, померти буде набагато простіше і приємніше, ніж бути поряд з тобою. — Вару посміхнувся, як би зовсiм не реагуючi на страждання свого тiла.

Він ніколи не плакав. Не в його характері сидіти в куточку і заливатися солоними струменями сліз. Валет приймав кожну витівку короля з незворушним спокоєм на обличчі.

— Бажаєш, щоб я подарував тобі смерть? А як же твій улюблений народ? Як же він сумуватиме без свого «правителя зелених окулярів». — відповідає піковий король, вдивляючись у вальта, намагаючись якось прочитати його емоції, пробитися крізь зелене скло окулярів.

— Краще смерть, ніж бачити тебе. — відповів Вару хрипким голосом.

— Може, тоді вже нарешті знімеш окуляри? От і вдасться хоч щось побачити перед собою. — глузливо додає Пік, перекручуючи слова вальта.

— Тільки посмій їх зняти! — завівся Вару і постарався якось відпхати від себе короля.

— Невже тебе турбує така мізерна річ? — з усмішкою промовив Пік, а потім різко зірвав із зеленого окуляри.

Скло впало на підлогу і з характерним звуком тріснуло. Вару прикрив очі руками.

— Ідіотина! Поверни ïх! — люто прогарчав піковий валет, так само залишаючись на місці.

Але зараз стало ще страшніше. Темрява проникала у розум. Вона протікала в найпотаємніші частини мозку і витягувала назовні найжорстокіші думки.

— Ого! Виявляється, наш маленький зелений валетик боїться реального свiту? Не варто хвилюватися, я зроблю цю реальність ще більш жорстокою, ніж ти уявляєш…

Після зйомок фанфіка.

— Це був найтупиший розвиток подій, який тільки міг статися… Спільна держава? Що за нісенітниця… Я б ні за що на таке не погодився. Навіть заради «загального блага».

— За те, що ти мені вмазав, я і тобі колись вмажу! Ось ти в мене отримаєш!

— Вару, одягни цi довбанi окуляри і не дивись на мене.