Безсонна ніч

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “Безсонна ніч”

 

 

 

— Моя бідна сестричко.

Освіжаючий голос із запахом ранкової роси наповнив слух. Вона, як завжди, лезом розрізала весь простір. Перший ранковий промінчик, що оголошував про поділ світу на Біле й Чорне. Про прихід дня.

— не так голосно.

— Вибач.

Вони, Сонячне світло й Місячне сяйво, возз’єднувались, сплітались, милувались одна одною. Лиш двічі, на той проміжок часу, що люди звикли називати добою. Та цього вистачало, аби кожен раз, з новою силою розпалювати їхні почуття.

Як гарно Денний Інквізитор Спалював Нічну Відьму. Рожеву кров поглинають полум’яні язики.

Сонячне Світло, як завжди, протягнула руку Місячному сяйву, легким рухом смикнула її у свій бік і обійняла сестру за талію. Вона почала кружляти, швидко переставляючи ноги, міняла положення, па, кружляла, мала владу, робила все, що їй заманеться. Насолоджувалася швидкою зміною темпу й ритму. Не приховувала емоцій.

Вона світилась усе яскравіше і яскравіше сповіщаючи про прихід нового дня. Найголовнішу подію в житті кожної людини.

 

Початок дня.

Початок життя.

Подій.

Дій.

Поки серце не зупиниться.

 

Серце пришвидшено б’ється.

Дій.

Подій.

Початок життя.

Закінчення дня.

Місячне світло не намагалася встигнути. Вона піддавалась. Насолоджувалася короткими моментами втоми. Хапалася за рукава сукні партнерки, аби не впасти. І спокійно приймала її забаганку.

— Моя бідна сестричко, ти виглядаєш дуже втомлено після свого нічного чергування. Я не можу тобі не співчувати.

— це не так.

— А як? Ворожіння, убивства, блуд — твоє. Усе всесвітнє насильство, під подолом сукні ховаєш ти. Нічні марення виповзають із рукавів твоїх. Як не шкодувати мені тебе і їх.

— я бачу і прояви кохання. ти не права.

— Секс — це лиш його втілення. Фізичне, не духовне.

— люди відкриті тоді, як ніколи.

— Освідчуються вони в день. При мені. Мені. Жінкам світла.

— вони теж жінки.

— Вони ТЕЖ фізичний прояв. Ех, я лиш хотіла пожаліти тебе, а куди ця розмова завела.

— не потребую.

— Ай, а як же. Збреши мені, Світу, та не собі. Ти осліпла, через те, що закривала очі на всі безчинства. Не хотіла бачити всього бруду. Моя маленька, бідненька сестричка. Мій прояв у світі пітьми, мій відголос, моя проєкція сонячного промінчика.

— хахаха.

— Знову смієшся. Кожен раз ти так, коли я починаю цю розмову.

— сестро, Я заплющила очі, аби не бачити тебе. Пітьма мені ніколи не заважала. Світло вибухом, розриваючи моє лоно, проникаючи, у цей світ. Я лиш мирюсь із твоєю присутністю.

— не правда!

— Я надихаю. Мною проймаються. Романтизують. Коли ти лиш змушуєш повертатися до реальності. Люди, не чекають ранку, вони нічні, гріховні створіння. Нехай, я буду лишатися лиш твоїм відображенням, та і їх душі заберу.

— ти не посмієш!

— ВЖЕ. ПОКИ ТИ ГРІЛАСЬ В ПРОМЕНЯХ СВОЄЇ ВЕЛИЧІ.

Остання зірка на небі зникла. Місяць закутався в ковдру Морфея. Місячне Світло погасла. Цей танець не завершиться просто так.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: