– Шановні добродії, нарізка на мені! – заявила Мікаса, демонструючи гострі леза клинків. – І якщо ви хочете отримати когось із них, вам доведеться мати справу зі мною.
– Мікаса-тян, дай мені помацать твої цицечки! – пускаючи слини, проговорив неголений жирний чоловік невизначеного віку, який уже кинувся на неї з несамовитим виразом обличчя. На мить жахнувшись, дівчина все ж швидко взяла себе в руки і легким помахом клинків відправила мужика на той світ.
– Ще є охочі? Майте на увазі, я не жартую! – грізно попередила Мікаса.
Тремтячи від страху, Ерен і Армін розгублено ховалися в неї за спиною. Усі пережиті жахи раз-по-раз проносилися перед їхніми очима. Вони розуміли, що зіткнулися із ворогом, проти якого не вистояти.
Неподалік стояв і капрал Леві із застиглим на обличчі розлюченням. Натовп, який так і намагався розірвати його на частини, вселяв йому щиру огиду.
Зовсім поряд на землі сиділа Саша, панічно обхопивши руками голову, і щось істерично бурмотіла. Незважаючи на хтиві погляди з натовпу, Хісторія присіла поряд, обійняла її і, не стримуючи сльози, прошепотіла:
– Не бійся… все буде гаразд… все обов’язково буде гаразд!
Жан стояв трохи осторонь. Його зіниці були звужені і нервово тремтіли. У всьому, що відбувалося, він відчував свою провину. Коли все це починалося, і хлопець тільки вдягав кадетську форму, він просто не був готовий до подібного!
– Друзі, ми не повинні здаватися так просто! – хоробро заявила Мікаса, урочисто погрожуючи мечем небесам. – Так, вони безжальні. І їм байдуже, хто ми і як один до одного ставимося. Вони можуть творити будь-які звірства, і ніхто їх не зупинить… але на нашому боці істина! Нехай вони розірвуть нас на шматки, але їм не забрати нашу гордість! Їм не відібрати нас справжніх! Тому давайте покажемо їм усю нашу мужність. Я сильна, і я не боюсь! Я вистою! Хто готовий піти за мною?
– А дівча діло каже, – холодно зітхнув Леві і, зробивши крок уперед, оголив клинки. – У мене вже руки сверблять випустити комусь кишки.
– Усіх переб’ю! Усіх до одного! – підтримав запал Ерен, стаючи в бойову стійку.
– Покажемо їм, що означає честь солдата, який бореться за долю людства! – гаряче закричав Армін, відчайдушно віддавши честь.
– У бій, друзі! – скомандувала Мікаса.
Не гаючи більше жодної секунди, кожен герой вихопив зброю. Вони немало стерпіли, і попереду було ще більше болю, страху та страждань. Але тепер кожен із них розумів: це їх не зупинить! Розриваючи горлянки бойовим кличем, солдати гордо і мужньо побігли в бій проти нескінченного натовпу шипперів, що не знали пощади!
– Слешерів живими не брати! – ледь помітно посміхнувся Леві, заносячи клинок для удару.
Додати до улюблених