Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Абонемент тимчасово недоступний

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Правду іноді кажуть “Нікого не любити – це найбільший дар, який робить тебе непереможним, тому що нікого не люблячи, ти втрачаєш найстрашніший біль…”

Не було б нічого цього, якби не кохання. Кажуть, кохання – це щось прекрасне. Може бути і так, але тільки доти, доки почуваєшся коханим.

Намджун сидить у спальні. Зараз п’ята ранку, а за вікном – туман. Минув рік. Рівно рік відколи Сокджин покинув його. Він навіть не спромігся розповісти все особисто. Він написав сопливу записку:

“Я думаю, немає сенсу вибачатися за таке, це почуття і вони мінливі. Мої почуття до тебе давно охолонули, мені залишається сподіватися, що ти зрозумієш. Ти сильний ти впораєшся, а в мене є інша кохана людина.”

Він пам’ятає той день , коли вперше побачив свого хлопця з іншою. Тоді він подумав, що вона дуже красива для Джина, але вирішив нічого не казати і чекати, коли Джин зізнається про все сам. Але все склалося інакше. Та записка до цього часу зберігається в Намджуна. Він був би радий повісити її в рамочку, прямо над своїм ліжком, але немає підходящої рамки для такої маленької “картини”.

Говорячи про картину, в кімнаті є одна велика. На ній красиве нічне місто.

«” Зараз ви знаходитесь на виставці картин вісімнадцятого століття, бажаємо всім гарно провести час.
— Джинні, дивись, тобі подобається? — Намджун підходить до великої темної картини.
Ніби немає в ній нічого особливого, звичайне нічне місто, але за душе бере.
— Дуже красиво, прямо як ти, — Джин також роздивляється екземпляр і робить комплімент хлопцеві, який зніяковіло б’є його по руці.
— Може, купимо? — пропонує старший.
— Ти про що? Вона ж дорога, напевно.
— Для тебе хоч зірку з неба.
Намджун усміхається і вдячно цілує у щоку, він не проти, якщо не проти Джин “»

Так, безперечно гарна картина.
Нагадає минуле, навіює спогади.

Треба вже викинути його з голови.

Всі дні, ніби однакові, одноманітні. Поки відпустка треба насолоджуватися, у Намджуна якось не виходить. Він йде заварити каву, щоб не хандрити цілий день. Дістає чашку, ось знову…

“« — І як ти вмудрився розбити мою улюблену чашку? — пролунало без натяку на злість.
— Я не знаю як так вийшло. Воно саме…
— У тебе як завжди, все саме, — Джин прибрав уламки скла і подивився на нахмуреного хлопця. — Куплю нову, не дуйся.
На його обличчі з’явилася весела посмішка, а наступного дня на столі вже стояла нова чашка з Маріо.”»

Це єдина річ, яка залишилася після його відходу. З того часу Джун п’є лише з неї. Здавалося б, навіщо? Потрібно викинути, забути. Але вона така затишна, що тільки й залишається щоразу згадувати, як ці досконалі губи торкалися країв чашки, а довгі пальці елегантно охоплювали різнокольорову порцеляну.

Він похитав головою, щоб звільнитися від настирливих думок і подумав, що треба щось зробити.

Із самого початку, коли Джун тільки лишився сам, він вирішив не зациклюватися. Вирішив кардинально змінити своє життя, як то кажуть “почати життя з нового листа”.

Так він змінив колір волосся, місце проживання, відмовився від друзів та почав жити один. Хоча, від друзів, напевно, даремно, бо просто самотньо.

Потрібно почитати. У будинку є маленька бібліотека. У старому будинку була така сама.

«” Джин знав, як сильно його хлопець любить читати. Тож на його день народження вирішив зробити маленький сюрприз. Таку собі бібліотеку розміром із стіну.

– Ти приготував мені сюрприз? – Напередодні свята спитав Намджун.
– Звичайно, а чого б ти сам хотів?

Трохи подумавши Джун сказав:
– Я хотів би бути з тобою!
– Дурнику, ти і так зі мною!
– Не так. Назавжди з тобою.
– Не сумнівайся.

Наступного дня іменинник роздивлявся свій подарунок. Щастя не було межі. Загалом, сюрприз вдався
– Не те чого я хотів, але, безумовно, найкраще.
– Люблю тебе.”»

Так проходить кожен день. Намджун стикається з повсякденними речами, які навіюють спогади страшного минулого. Зовсім не потрібно зараз.

Потрібно прогулятись. Розвіятись. Зараз лише шоста ранку, трохи прохолодно, тож треба одягати куртку. На вулиці досі стоїть туман, і Намджун сам розчиняється в ньому. Туман поступово забирає думки і заповнює мозок красою природи.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь