Тримати ніжно

TW: присутні описи селфхарму

– Чого? – Чуя підіймає очі від книги, уважно дивлячись на Акутаґаву.
– Мені складно пояснити, але я спробую. – Рюноске сидить поруч, смикає рукава своєї сорочки. – Я хочу подивитись, що я відчую.
– Зрозуміліше не стало.
– Тц. Хоч би дослухав до кінця.
Чуя обіймає його за плечі, притягує до себе, і чекає, що він казатиме далі.
– Ви усі… – Рю ретельно обирає кожне слово, у яке можна було б помістити свої хвилювання. – Ти, Дазай, Ацуші – ви завжди відчуваєтесь у мене по-різному. І я не впевнений, це щось зі мною не так, чи…
– Ні, взагалі-то це нормально. – Чуя все ж таки зупиняє його. – Я маю на увазі відчувати різнні почуття.
– Справа не зовсім у почуттях – Рю притуляється ближче. – Кохаю я вас однаково, а саме потяг відчуваю різним чином. Мене це дещо бентежить.
– Теперь розумію. Тож ти хочеш перевірити, що відчуваєш саме до мене?
– Так. – Рюноске перевертається на живіт, так, щоб дивитись на Накахару.
Чуя притягує його за підборіддя, обережно торкаючись губ своїми, і відкладє багатостраждальну книгу, яку вже досить давно не може прочитати. Схоже, не на часі спроби закінчити.
Рюноске дуже коротко видихає, коли Чуя усувається і перекатується нависаючи зверху.
– Хочеш мене? – Він торкається руками талії Рю, проводячи униз, і зупинившись на стегнах. – Якщо ти, звісно, не заперечуєш.
– Так. Ні. Тобто, хочу. – той закриває рота рукавом і відводить погляд.
– Ось і добре. – Чуя риється у шухлядці біля ліжка, дістаючи змазку й презервативи, перекладаючи їх поближче. – Обіцяєш мене попередити, якщо щось піде не так?
– Добре.
– Домовились. – Чуя посміхається, задивляючись в сірі очі.
Раптово для них обох, двері відчинились, і, озирнувшись, Чуя побачив Ацуші. Той був заклопотаний, мабуть щойно з роботи. Звична картина, але все ж трохи недоречна ситуації.
– Ой. Я вам завадив? – невпевнено питає Ацуші, зупинившись на прозі.
– Не дуже – відповів Чуя, спокійно дивлячись. – Дазай теж повернувся?
– Так, нас сьогодні обох дуже затримали, важкий день.
– Добре. Ацу, в мене буде до тебе одне прохання, зможеш виконати?
Накахара хитро посміхаєтья, задивляючись. Акутаґаві здається, що він щось замислив.
– Твоє – залюбки, яке? – Ацуші підходить до них і Чуя підводиться, притягнувши Ацу до себе настільки близько, щоб була можливість шепотіти.
Але навіть прислухавшись, Рюноске не почув нічого окрім шелесту. Проте побачив, як обличчя Ацуші за мить почервоніло повністю і він погоджуючись кивнув Чуї кудись у шию.
– Запам’ятав? – перепитав Чуя трішки голосніше.
– Т-так. Запам’ятав, – сором’язливо, але твердо відповів Ацуші.
Чуя притягнув його до себе ще раз, цього разу поцілувавши. Від цієї картини Рю здалось, що у кімнаті значно потеплішало, а бажання, наче спалах, вибухнуло десь у серці і заструмилося по всьому тілу, концентруючись унизу живота. Те, як вони линули один до одного, те, як Чуя тримав його за потилицю, зариваючись у волосся, і Ацуші, тримаючись за його плечі, щоб встояти на ногах, і те, як Ацуші віддаляється, а весь рум’янець зник, залишивши лише впевнений вираз обличчя, і його сяючі очі аметринового кольору, і…
– Біжи, – коротко каже Чуя, провівши рукою по щоці Ацу. – Тільки світло вимкни, добре?
– Звісно.
Ацуші швидко нажав на вимикач, покинувши кімнату та зачинивши за собою двері. У кімнаті утворилась темрява, але Аку встиг помітити, як Чуя потягнувся включити нічник. М’яке жовте світло прорізалось крізь пітьму і Рюноске замилувався тим, як Чуя знімав домашню футболку, кинувши її кудись у бік стіни, повертаючись до нього, нависнув зверху, майже загрозливо, але тривожне відчуття зникає в одну мить, коли Чуя ніжно і майже невагомо цілує його, не дозволяючи поглибити поцілунок, майже відразу відстронившись, щоб коротко вдихнути, щоб поцілувати знову і знову.
– Ацуші ти цілував не так, – зазираючи у вічі, шепоче Акутаґава.
Чуя йому лиш посміхається, хитро дивлячись.
– Тобі не подобається?
– Ні, я не про це. Мені хочеться зрозуміти, чому така різниця?
Замість відповіді Чуя однією рукою спирається на лікоть, іншою веде по шиї, розстібаючи ґудзики на сорочці Рю, доторкається губами до кадику, переміщаючись нижче по шиї, залишаючи вологу доріжку свого дихання, по мірі того як оголяється шкіра Аку. Залишає на грудях легкий поцілунок, відчепивши останній ґудзик, підіймається вище.
– А ти сам як вважаєш? – Чуя посміхається, цілуючи, перехоплюючи руки Рю, сплетаючи пальці, і спираючись вже на них, дивиться як на лиці Акутаґави де-не-де плямами з’являється рум’янець.
– Бо Ацу більш… розкутий? – Рю відводить погляд, дивлячись на нічник, намагається хоч якось сховати очі, бо від посмішки Чуї зараз хотілось тільки танути наче морозиво під сонцем у дуже спекотний день. Але той лише більше усміхається.
– Не у цьому справа, любий, – долонею веде по щоці, змушуючи його привернути погляд на себе. – Справа у тому, що ти і він собі ніколи не зізнаєтесь. Наприклад, як те, що тобі подобається, коли тебе люблять обережно і ніжно.
Чуя помічає як у його очах сковзить невисказане заперечення, і, попереджаючи слова, цілує повільно, протяжно, не відриваючись, трохи стискає пальці, поки не чує ледве помітний стогін. Сподобалось, лине ближче. А далі, спираючись на ноги, визволяє Акутаґаву від сорочки, кидаючи у сторону, щоб не заважала. Аку здається, що він готовий захлинутись у момент коли Чуя опускаться, цілує досить помітні ключиці, веде пальцями повз ребра, затримується обома руками на талії, і видихає розпечене повітря в районі животу. Руки Чуї відчуваються одразу і всюди, кожен дотик на тілі горить не згасаючи, змушує вигинати спину, притиснувшись ближче і бажаючи більше.
Чуя цілує плече, притримуючи під спиною, веде доріжкою із поцілунків по руці, зупинившись на передпліччі.
– Рю? – шепоче він, трохи підійнявши руку, звертаючи її до світла нічника, роздивляючись уважніше.
– Не кажи нічого. Будь ласка.
Чуя веде губами по тонісінькому павутинню рожевих шрамів, настільки тонких, що вони майже не відчуваються, і важко зітхає, заплющивши очі. Відпускає руку, обережно кладе на ліжко.
– Ацуші знає? – єдине питання, що пролунало від Чуї.
– Ні. – Рюноске відчуває, що обличчя зараз видає все – і сором, і злість, і збентеження одночасно.
– Я не буду йому казати. Він має право дізнатись це від тебе. І взагалі має право знати, що ти це робив.
Акутаґава мовчки погоджується, знов відвертаючи погляд.
– Агов. – Чуя поцілунком повертає увагу. – Рю, подивись на мене.
Аку глибоко вдихає перш ніж поглянути.
– Ти зараз що, вирішив, що я буду тебе сварити чи поучати через шрами? Або менше любити? – Чуя здивовано підняв брови.
– А ти наче у провидці не записувався.
– Ні, я просто знаю цей вираз обличчя, не вперше і не в останнє бачу. Наче каже “зараз почне питати чому, злитися, звинувачувати, вважати слабким” і так далі. Не почну. Ти мені потрібен живий, так само як той невдалий самогубець. Просто кожного, блять, разу, коли бачу, що порізи зовсім нещодавні, я боюсь і торбуюсь, що не встиг помітити раніше і запобігти, що одного дня можу вас обох втратити через це, та…
Рюноске підіймається, тягнеться руками до нього, обіймає за шию, пальцями однієї руки перебираючи руді локони, і притягує до себе, щоб поцілувати, так, що Чуя не відразу зрозумів, чого він прагне. Але швидко переймає ініціативу, укладаючи Аку назад до ліжка, повертаючись до того, на чому спинився. І перериваючи поцілунок, підіймає голову, вільною рукою прибирає налипле до обличчя Рю волосся.
– Дякую. – шепоче Аку, дивиться незвично ніжно, і розглядає Чую з такою закоханістю, наче взагалі вперше бачить.
За що саме, Чуя не уточнює, замість цього опускається вниз, цілує сонячне сплетіння, живіт, руками чіпляє соски, слухаючи як Рю коротко видихає. Веде нижче, лишаючи гарячі дотики на шкірі, чує шелест простирадла, за яке Аку чіпляється пальцями. Зупинившись на лінії штанів, Чуя підіймає погляд на жадане тіло коханого, виснаженого очікуванням.
– Мені зупинитись? – з долею знущання питає він. Аку присувається ближче до коліна поміж своїх ніг, і однозначно треться.
– Ні. Благаю. – шепоче він, стогне, і тягнеться рукою до Чуї.
Той перехоплює зап’ясток, цілуючи долоню, і відпустивши руку, розстьобує ґудзики на брюках, стягуючи униз, а за ними і білизну. Наче кіт, вигинається, торкаючись тілами, чує гучний видих, притискаючись губами до ключиці, поки пальцями шукає кинутий десь поруч гель, знайшовши, приймає сидяче положення, гладить по стегнам, розводячи ноги Акутаґави. Видавлює на пальці змазку, залишає кілька поцілункив на внутрішній стороні стегна, після чого повільно вводить палець. Рюноске шипить, але знає, що треба почекати. Чуя шепоче йому щось заспокійливе, відволікає увагу від розтягування на себе, і Аку бачить, як він сам ледь не горить від бажання. Як цілує підняту колінку, додаючи ще один палець, і знов шепоче ніжності, аби тільки зменшити дискомфорт. Рю стогне вголос, намагається рухатись назустріч пальцям, але його зупиняють рукою на животі.
– Тихіше. Зачекай ще трохи, – і від солодкого шепоту легше не стає.
– Я хочу більшого. Будь ласка, Чуя, я вже готовий.
Чуя підіймається, витягнувши пальці, і знявши свої штані разом з боксерами, розпаковує презерватив, розкатує по давно збудженому члену, наносить зверху змазки.
Рю не встигає перевести подих, як Чуя вже нависає над ним, обережно прикушуючи шкіру біля шиї. Акутаґава вигинається, чіпляючись руками за плечі, за волосся, аби тільки доторкнутися. Чуя повільно входить. До того повільно, що жахливо, хоч і приємно. Кожного разу очікує, поки Рю ще трохи звикне, відчуваючи, що стає складніше, забуваючи про власне нетерпіння. Чуя обсипає його плечі поцілунками, шепоче щось непов’язане заспокійливе знову, допомогаючи розслабитися. Аку не може сказати собі, що йому не подобається, коли він поводиться з ним, начебто з кришталевою вазою, обережно і ніжно ведуть за собою, підлаштовуючись, наче від будь-якого більш-менш різкого руху, він розлетиться на сотні скляних уламків.
Рюноске тягне Чую на себе, цілує саме в той момент, коли він входить до кінця, так що вони стогнуть у поцілунок, рвано дихаючи одне одному в розплющені губи.
– Все добре? – Чуя дивиться томно, збуджено, наче в очах горить блакитний вогонь, а від того, наскільки нерівномірно він дихає, по шкірі пробігають мурахи.
– Хочу ще. – шепоче Аку, рухаючи стегнами.
– Нетерплячий і ненаситний. – відповідає на це Чуя, почавши рухатись, притримує, встановлює темп, хоча ледь не втрачає контроль над собою.
Аку тягнеться ближче, притискається, підлаштовуючись під темп і поштовхи. Голосно стогне, коли Чуя чіпає членом простату. Чуя встановлює ритм, Чуя цілує шию. Чуя провдить руками по ребрам уверх до грудей, Чуя опалює диханням, Чуя протяжливо гарчить коли хоч трохи зривається, Чуя, Чуя…
– Чуя! – Акутаґава стогне його ім’я.
І здається, що він взагалі всюди. Полонив собою, заповнив простір навкруги, встановив свої правила. Вкрав у всього світу, закривши собою і заслоною цілковитої ніжності. І ця ніжність стукає під грудиною, наче одночасно на свободу випустили мільйони бентежних метеликів. І він повертає до реальності, проводячи долонею по обличчю.
– Чуя. – Аку губиться у відчуттях, настільки сильно все зараз відчувається.
– Я тут. Завжди тут, Рю. – Чуя цілує його, ковзаючи рукою поміж їх животів, і торкаючись члена Акутаґави, проводить вздовж, беручи в долонь, рухаючи у темпі своїм поштовхам.
Відчуття вмить загострились, так що Рюноске, не втримавшись, закинувши голову назад, майже зривається на крик.
– Ось так, не стримуйся.
– Чуя…
Той шумно дихає, повертаючись зі своїх думок, бачить як Аку наближається до оргазму, і втискає його у ліжко поцілунком. Чуя робить ще кілька глибоких поштовхів, поки Акутаґава стогне, кінчає собі на живіт, стискаючи в собі Чую настільки, що той за пару рухів досягає оргазму. Висковзнувши з тіла Рю, обережно зняв презерватив, зав’язавши у вузол, кидає у смітник за шухлядкою. Лягає біля Акутаґави, котрий все ще намагається відновити рівне дихання, і ліниво дивиться в стелю.
– Живий? – проводить долонею по чорному волоссю, прибирає його зі спітнівшого лоба.
– Угу. Але не впевнений.
– Розповіси потім, що нового відчув? – Чуя зповзає з ліжка, у пошуках своїх боксерів, натягуючи їх.
– Можу і зараз.
– Зараз – до ванної.
І, не спитавши, хотів Аку зараз взагалі рухатись, чи ні, підняв на руки, прямуючи до спільной ванної. Рюноске не заперечує тільки тому, що сил немає, проте перший потягнувся відкрити двері спальні.
– Ти турботливий. – несподіванно для Чуї, каже Аку. – А ще досвідчений. І наче весь світ собою заполоняєш.
– От воно як. – Чуя посміхається. – Ну дякую, приємно чути.
У ванній кімнаті чується плескіт води, і розмова двох людей, які поміж собою у чомусь сперечаються.
– Ну Ацуші, дай хоч трохи потурбуватись.
– Я міг дійти сам.
– І що цього разу? – перебиває сварку Чуя, заносячи послабленого і притисненого до нього Рюноске.
– От бачиш, Ацуші, Чуя приніс Рю.
– Який сам нізащо не погодився б ідти. А я міг піти сам.
– Ні, не міг.
Чуя спостерігає, як хлопець все ще намагається щось заперечити, поки Дазай обіймає його зі спини міцніше, і сміється – такі невеличкі сварки нічим поганим не закінчуються.
– Краще тримай. – Накахара обережно опускає Аку в теплу воду, і Ацуші перехоплює його в свої руки, міцно та лагідно втримавши, очікуючи поки Чуя приєднається.
Зрештою, величезна ванна на чотирьох осіб була чудовим рішенням. Так само як і підговорити Ацуші спокусити Дазая та набрати ванну.
– Агов. – Ацу зачісує вологою долонею волосся Рю. – Ти як там?
Той виснажено веде головою, зручніше влаштувавшись на плечі тигра та нерозбірливо щось йому шепоче.
– Зрозуміло. І я тебе також, – посміхається останній.
Дазай обережно перебирається по дну ванної у бік Чуї, лишаючи двом хлопцям більше простору. Кладе голову тому на груди, закидаючи голову дивиться Чуї в обличчя.
– Дивись, а то розніжиш його пестощами. – і усміхається, задоволений наче чорт.
– Хто б казав. – відповідає такою самою посмішкою Чуя, і склонившись, залишає на лобі Осаму короткий поцілунок.