Killua was never wrong

AU в якому Кілуа та Гон зустрілися набагато пізніше.

Cults – Always Forever

***

Кілуа ніколи не помилявся. Він майстерно притуплював жагу крові і маскував свою присутність, майстерно вбивав свою жертву, не даючи їй зрозуміти і на секунду що все-таки сталося. Йому не було цікаво довго мучити й так вже мертву душу, бо від рук молодого голови сім’ї Золдик ще ніхто не йшов живим. Тому він сильно розгубився, можливо навіть уперше в житті, коли його руку, що вже приготувалася до виривання чужого серця з грудини, м’яко, але наполегливо зупинили в декількох сантиметрах від мети.

Він багато чого чув про цю людину. І що він мало не бог серед цієї сміховинної купки так званих хантерів, і що він, немов ангел, з’являвся в найважчі хвилини і допомагав абсолютно всім і кожному, і що він надзвичайно сильний і могутній, і що він був найдобрішою душею в усьому світі… Кілуа ніколи не вірив у богів, і особливо в таких людей.Але ось він, Гон Фрікс, стояв перед ним за крок від страшної смерті, анітрохи не злякавшись жахливих пазурів, які в апріорі не повинні знаходитися на людському тілі, і цікаво розглядав непроханого гостя.Золдик на секунду розгубився. Проте швидко оклигав, відскочив на п’ять метрів і з подивом помітив, що все ще відчуває тепло від чужої долоні на своєму зап’ясті. Це відчуття здалося таким дивним і незвичним, аж молодий убивця раптово усвідомив, що не торкався когось живого вже дуже давно.

Також Кілуа вразила абсолютна незворушність і навіть якась наївність у погляді цієї дивної людини. Адже і дурню ясно, що це був справжнісінький замах на вбивство. То чому ж він не стає у бойову позицію? Чому ж він розтягнувся в безглуздій привітній усмішці і без сорому скорочує дистанцію між собою та власною смертю?

— О, то ти прийшов мене прикінчити! — Фрікс різко зупиняється, ніби його тільки зараз осяяло, і насуплює брови. — Я просто тут чекав когось, думав, що це ти…

Кілуа Золдік приголомшено витріщив очі, не вірячи подививсь на свою жертву. Поправка — все ще живу жертву. Його глибоко занепоїло кілька речей одночасно: чому замовне тіло ще живе і навіть ціле, і чи справді цей Гон Фрікс такий тупий?

— Ти, може, не бачив тут чоловіка в окулярах? Це мій друг. Він ще вічно з валізкою такою носиться, — Гон розсунув руки, показуючи приблизний розмір валізи і тим самим відкриваючись для атаки, але Кілуа чомусь і з місця не зрушив. Це взагалі як розуміти? Його, найзнаменитішого професійного вбивцю, колір очей якого асоціюється у багатьох із самою смертю, сплутали з якимось необтесаним недоумком із сумочкою?!

Ця дивна людина ще щось там балакала, але Золдик не витримав і відкрив рота, чого, між іншим, перед жертвою робити не варто:

— Скажи, ти зовсім дурень? Я ж убивця, це ж ясно як день! А ти питаєш мене про когось, ніби я зовсім не збирався тебе прикінчити, а так, квіточки на галявинці збирав!

— Але ж ти мене все ще не вбив? — голос Фрікса з простодушного змінився на глузливо-лукавий, і Кілуа Золдік раптово усвідомив, що перемогти його навряд чи колись вдасться.

Та й не дуже й хотілося, чесно кажучи.

***

Кіллуа ніколи не помилявся. Він зрозумів це після всього неймовірного, що з ним сталося. Адже найманий убивця в долю як таку не вірив, тож зіслався на своє незвичайне чуття. Він ніколи б просто так не залишив людину живою, та ще й такою, за чию голову замовник готовий був виплатити величезний гонорар. Зате тепер ця дорогоцінна черепушка лежить на подушці поруч із ним, сопучи уві сні і пускаючи слини на постільну білизну готелю.

Тепле почуття в грудях, не притаманне жодному із Золдиків, якось саме розливається і посилюється, змушуючи дурнувато посміхатися. Це так дивно, але водночас так правильно, що аж сльози від щастя навертаються. Який же Кілу щасливий, просто до втрати свідомості, до солодких спазмів у шлунку. Він колись чув про метеликів у животі, якими описують захоплену закоханість, але відчував аж ніяк не їх, — ніби всередині танцюють гопака одразу тисячі слонів. Та й самому танцювати та співати хотілося, хоч він і не вмів.

Молодий голова найстрашнішої сім’ї в окрузі, задоволено посміхнувшись, позіхнув, відкидаючи свої розкішні довгі локони за плечі. Вставати взагалі не хотілося, та й поперек трохи поболював після спекотної ночі, але воно того вартувало. Бачити людину, яку кілька років тому він мав холоднокровно вбити, у такому вразливому становищі, виявляється, вкрай лестило. Цікаво, скільки ж часу вони витратили, боячись підстави чи зради один від одного? Хтозна. Але повністю довіряти один одному вони почали лише після того, як Гон ледь не загинув у битві з мурахами… Згадувати страшно.

Та й скільки років вони знайомі? П’ять від сили. Але чомусь Золдік готовий відмовитися від усього світу заради цього недолугого Фрікса.

Кілуа несміливо запустив пальці в чуже волосся, повільно погладжуючи. Будити Гона зовсім не хотілося, бо цей дурник (Золдик знає) знову не спав останні три дні, виснажуючи себе на цій чортовій роботі хантера. І подобається ж йому, он як щиро оченята горять… Та й на їх нечастих побаченнях мова здебільшого йде про пригоди Фрікса. Насправді, Кілуа під таким впливом теж захотів отримати цю ліцензію… Але для початку потрібно покінчити із сімейними справами. А ще краще – зовсім прізвище змінити. Теж досить болюча тема.

А поки що можна поніжитися в ліжку з улюбленою тушкою. Любити Кілу навчився зовсім недавно, і втрачати це раптово придбане почуття зовсім не хотілося. А з однією любов’ю прийшла й інша — Золдик уже по-дружньому цінував зарозумілого доктора Леоріо, що частенько лізе не в свою справу, але щиро турбується про цих двох, і вічно підозрілого, але насправді безмірно добродушного Курапіку. Друзів, виявляється, мати не складно. Тепло на душі від них… Але Кілу навряд чи про це скаже.

Гон смішно скривився крізь сон і зарядив п’ятою коханцю в бік. Класика. Але той зовсім не скаржився.

«Любити — це так… добре», — подумав Кілуа, знову поринаючи у сон. «Шкода, що я цього не розумів… Цікаво, що було, якби ми з Гоном зустрілися набагато раніше? Напевно, тоді ми разом ставали б сильнішими і встрявали в різні ситуації…»

І все-таки Кілуа ніколи не помилявся.