jealousy

Хьонджін дивиться на нього таким поглядом, що Синміну хочеться одночасно врізати по цьому гарному обличчі і притягнути до себе за шию, зариваючись тонкими пальцями в довге світле волосся…

Хлопець раптово хлопає себе долонею по щоці, притягуючи до себе забагато уваги, починаючи сидячими поряд з ним Чоніном і Джісоном і закінчуючи бісовим Хван Хьонджіном, котрий на цю дію розтягує свої незаконно красиві губи в задоволеній усмішці.

Джісон проходиться по другу скептичним поглядом, далі повертає голову вправо і те ж саме проробляє з Хьонджіном, а потім роздратовано закочує очі («у Мінхо набрався по-любому» – відмічає в своїй голові Синмін) і виносить свій вердикт:

– Та замутіть ви вже.

– Йди ти, – Кім погрожуюче замахується на того своїми паличками, але в останній момент бере себе в руки і кидає погляд спідлоба на уважно слідкуючого за ним Хьонджіна.

Той сидить навіть не торкнувшись своєї їжі, і відверто ігнорує балакаючих поряд Чана та Чанбіна, котрі махнули на нього рукою, зрозумівши, що друга ніяк не відволікти від розглядання «найкращого і прекрасного песика на планеті».

– Хьон, от скажи, – вставляє свої п’ять копійок Чонін. – Чому ви з Хьонджіном-хьоном все ще не разом? Ти ж втріскався в нього по вуха, і він очевидно теж. Вам двом що, робити більше нічого, навіщо бігаєте один від одного? – молодший невдоволено кривиться, ніби лимон з’їв, і дивиться очікуючи.

– Ти хотів сказати, що це Синмін бігає від Хьонджіна, – поправляє його Хан. – Хвану дай лише волю, і він буде кожному зустрічному розказувати про свого милого хлопця, – він багатозначно піднімає брови, змушуючи Синміна все-таки легко вдарити себе кулаком по плечу.

– Який ще хлопець, – невдоволено бурмоче Кім. – І взагалі, хто це в кого втріскався? – він підвищує голос, змушуючи хлопців за сусіднім столиком дивно на них подивитись.

Джісон на це лише невдоволено хитає головою, продовжуючи жувати свій рис з овочами, а ось Чонін на таку відповідь важко зітхає, а потім різко встає з-за столу і направляється прямо до компанії Хьонджіна, котрий дивується, але дивиться зацікавлено.

– Він що?!.. – Синмін практично задихається від обурення і майже починає кусати власні пальці, але потім передумує й приймається нервово стискати в долонях нещасну пляшку з водою.

Він уважно спостерігає за тим, як Ян сідає поряд з Чаном, усміхається тому своєю фірмовою милою усмішкою, а потім цілує в щоку. Бан через такі дії відкрито плавиться, але відповідає молодшому закоханою усмішкою та акуратно обіймає однією рукою за талію.

– Ось бачиш, а на їхньому місці могли би бути ви з Хваном, але ти дурнею всякою страждаєш, – говорить голос розуму, дуже схожий на джісоновський, і Синмін навіть на якийсь момент зависає, а потім тихо лається і все-таки робить ковток води.

Знає він, що це могли би бути вони з Хьонджіном, ба більше – хлопець мріє про це кожну ніч перед сном, а потім приходить в школу і бачить, як Хван знову фліртує з красунею-старостою, намагаючись випросити у тієї конспекти по історії, котру безсовісно прогулює. Або як він кокетливо усміхається дівчаткам на рік молодше в якості вибачень, коли випадково налітає на них на сходах.

Синмін прекрасно розуміє, що це не серйозно, і що у Хьонджіна просто така манера спілкування, але його це бісить просто до чортиків, бісить, коли старший усміхається кому-небудь так чарівно, коли він кокетливо заправляє пасмо волосся старості за вухо, нехай навіть з ціллю отримати потрібні матеріали по чортовій історії. Або коли він до гучного бурмотіння тискає Чоніна, тому що «він такий милий, як його можна не любити?». І Синмін відверто не розуміє, чому Чан в такі моменти лише тихенько сміється замість того, щоб вирвати свого хлопця з рученят Хьонджіна й дати тому по маківці кілька разів. Напевно тому, що Чан нормальний, а не ревнивий ідіот, що бачить якийсь підтекст в кожному жесті білявого. Одним словом, Чан не Синмін.

Кім моргає кілька разів, коли Хьонджін раптово піднімається зі свого місця, перекинувшись кількома фразами з Чоніном, і чомусь починає йти в їхню сторону. Рівень стресу миттєво доходить до позначки «сто», і Синмін не придумує нічого кращого, крім вскочити на ноги та швидко направитись до виходу зі столової. Він чує голоси Джісона і Хьонджіна, але замість того, щоб зупинитись, лише пришвидшує свій крок й майже переходить на біг, коли швидко проковзує крізь компанію дівчат в головному холі.

Він прекрасно розуміє, що Хван не зупиниться і колись точно його спіймає, але надії на зворотнє все ж не втрачає і швидко перестрибує через сходинки, опиняючись на другому поверсі. Тут учнів вже менше – ніхто не хоче пропускати смачний обід, і це не те, щоб на руку Синміну. Більш за все не хочеться залишатися наодинці з Хьонджіном, тому що ігнорувати його не вийде, прийдеться дивитися тому в очі і щось говорити, а Синмін точно впевнений, що не витримає, тому що Хьонджін занадто красивий, занадто приваблюючий, занадто чарівний, Хьонджін просто занадто.

Але він не встигає заскочити до пустого класу, як раптом відчуває сильні руки на своїй талії, а вуха торкається теплий подих та солодкий голос:

– Я спіймав тебе.

Синмін завмирає і навіть подих перехоплює, коли відчуває на своєму плечі приємну важкість чужого підборіддя.

Чортовий Хван Хьонджін.

– Відпусти, – тихо просить молодший, торкаючись своїми руками до долоней Хвана, що акуратно стискають його талію. Хочеться забрати їх та відійти на декілька кроків, тому що голова паморочиться від цієї близькості та солодкого парфуму Хьонджіна, але тіло зовсім відмовляється слухатись, і все, що може зробити Синмін, – це легко провести подушечками пальців по чужих кісточках.

Хьонджін на цей жест лише задоволено усміхається.

Поряд проходить якась парочка, дивлячись на них зацікавлено, і щоки Кіма одразу червоніють, тому він різко опускає голову й акуратно поплескує по чужих долонях.

– Хьонджін, припини, – тихо бурмоче він. – На нас дивляться.

Хван дійсно відпускає хлопця, і той навіть встигає полегшено видихнути, як старший раптово бере його за руку й заводить в пустий клас.

Ним виявляється кабінет художнього гуртка, і Кім майже стукається лобом об великий дерев’яний мольберт, але Хьонджін не дає цьому відбутись, майже зразу притискаючи молодшого до себе. Синмін старанно дивиться на синій галстук, що безладно бовтається на шиї білявого, аби лише не дивитися йому в очі, тому що точно знає, що не витримає. Не зараз, коли довкола немає жодної душі, а Хьонджін знаходиться так близько, занадто, і усміхається цією своєю чарівною усмішкою.

– Мінні~, – тягне він, але молодший на таке ласкаве скорочення лише надуває губи і нічого не відповідає. – Чонін мені тут дещо розказав, – Хван ніжно проводить пальцями по лінії щелепи молодшого, з задоволенням спостерігаючи за тим, як червоніють щоки навпроти, а потім легко піднімає його за підборіддя, встановлюючи зоровий контакт. – Він сказав, що я тобі дуже подобаюся.

Синміну б зараз голосно хмикнути й штовхнути Хьонджіна, сильно так, але він одразу потрапляє в полон красивих шоколадних очей і, здається, втрачає дар мови. Хван дивиться дещо примружено, ніби намагаючись прочитати чужі думки в великих очах навпроти, але Кім не дозволяє, прибирає чужу долоню й посміхається.

– А тобі хіба не наплювати?

Старший повільно зводить брови до перенісся і дивиться дещо спантеличено. Він не зовсім розуміє, чому Синмін говорить щось таке, адже він останнім часом з усіх сил намагається показати, наскільки йому небайдужий молодший. Він кожен ранок зустрічає того на порозі школи, пригощає полуничним молоком і намагається бути максимально тактильним, тому що серце заходиться, коли він бачить милі щоки, сором’язливо червоніючі, та незручно відведений погляд. Хван старається встановити з ним якийсь контакт, старається з усіх сил, але Синмін чомусь говорить такі слова. Це дуже засмучує.

Кіма раптова зміна настрою старшого застає зненацька. Він декілька разів хлопає віями, дивлячись на сумне обличчя навпроти, і всередині щось неприємно коле. Не хочеться бачити Хьонджіна сумним, йому більше до душі нехай і безглузда і дратуюча, але безмірно красива усмішка білявого, його чарівно очі-щілинки, коли він бачить Синміна, та обійми. Кім не дуже тактильна людина і постійно (більше напоказ) намагається уникнути обіймів, а потім думає про це увесь день й усміхається собі під носа.

Вони мовчать кілька секунд, поки Хван не промовляє:

– Скажи, я справді тобі подобаюсь?

Він піднімає підборіддя й дивиться хлопцю просто в очі. Синмін нервово ковтає слину.

В шоколадних очах він бачить надію, а ще такий сум, що хочеться просто послати усе до біса й притягнути цього придурка до себе, путаючись в м’якому довгому волоссі, але образа за таку його легковажну поведінку все ще не відпускає. Тому молодший бурмоче тихо, в кінці кінців перериваючи зоровий контакт:

– Це, взагалі-то, я в тебе повинен питати… – він ловить усе ще не розуміючий погляд і раптом не витримує. – Питаєш тут про мої почуття, коли сам заграєш до всіх підряд? Я не буду відповідати на твоє питання, – Синмін дещо підвищує голос і намагається виплутатись з полону чужих обіймів, але хватка на талії стає лише міцнішою.

– Мінні~, – тихо муркоче Хьонджін біля самого вуха, нахиляючись дуже близько. В голосі можна вловити знайомі грайливі нотки, і молодший на це роздратовано закочує очі. – Ти ревнуєш?

– Йди до біса, – твердо промовляє Кім, але не вспіває зробити що-небудь, як раптом відчуває короткий поцілунок на своїх губах, і завмирає.

Хван зробив це ось так просто. Просто поцілував його. Торкнувся своїми приголомшливими пухкими губами до його всього лише на частку секунди й відсторонився, спостерігаючи за розгубленістю молодшого й задоволено усміхаючись.

– Ти… – тихо промовляє Синмін, бігаючи поглядом від таких коханих очей-щілинок до блискучих губ і назад. – Що ти…

– Синмінні, – перебиває його білявий, накриваючи своїми долонями щоки Кіма. – Мені подобаєшся лише ти.

– Ну звичайно, – пирхає молодший. – А зі старостою ти просто так фліртував. І рандомним дівчатам ти усміхаєшся лише тому, що в тебе хороший настрій, так?

– Вибач, – раптом промовляє Хьонджін, уже котрий раз за цей короткий проміжок часу застаючи Кіма зненацька. – Я не думав, що це так виглядає… Якщо тобі не подобається, я не буду більше так себе вести з іншими, я буду фліртувати лише з тобою, – він грайливо підморгує, погладжуючи великими пальцями щоки навпроти.

Синмін не знає, що на це відповісти, він знову тоне в теплому погляді і, сам того не розуміючи, видихає:

– Поцілуй мене.

Хьонджіну двічі повторювати не потрібно, а Синмін й обдумати свої слова не встигає, як старший знову торкається його губ своїми, тільки на цей раз довше. Кім губиться в відчуттях, і персикова гігієнічка старшого зовсім не допомагає.

Ногу підкошуються, а голова йде обертом, і якби не надійні руки білявого, Синмін вже б точно звалився з ніг. Але Хьонджін акуратно підводить його до найближчої парти і саджає зверху, даючи якусь опору. Одна його рука заривається в каштанове волосся на потилиці, легко стискає його, і в якийсь момент молодший не витримує, дещо відкриваючи губи й даючи зрозуміти, що хоче більшого.

Спритний язичок ковзає по нижній губі й проникає всередину, змушуючи Кіма здригнутися від несподіванки. Інша рука Хьонджіна погладжує чуже коліно, а потім піднімається уверх і зупиняється на талії, притягуючи молодшого ще ближче. Синмін не може сказати, що він відчуває, тому що почуттів занадто багато, а губи Хьонджіна занадто солодкі, щоби припиняти поцілунок, тому він несміливо відповідає, коли їхні язики стикаються.

Хван готовий верещати від радості. Він прямо зараз цілує наймилішого і найкращого хлопця на планеті, і розуміє, що його почуття взаємні. Розуміє, що ніколи більше його не відпустить і буде цілувати до втрати свідомості, тому що сором’язливі невмілі поцілунки просто зносять голову і змушують відчувати трепіт в грудях.

Хьонджін неохоче перериває поцілунок, даючи Синміну вдихнути трохи повітря, а потім цілує його в кутик губ, потім в щоку, в іншу щоку і покриває короткими поцілунками все обличчя, змушуючи молодшого хихикати від лоскотів. Але в наступну мить Кім торкається пальцями тильної сторони долоні білявого, котра акуратно окреслює лінію щелепи і зупиняється на шиї.

– Що тепер між нами? – питає серйозно, дивлячись прямо в очі навпроти.

– Хіба від цього моменту ми не зустрічаємось? – Хьонджін усміхається широко-широко, ніби збулись всі його мрії, і задоволено спостерігає за здивованим обличчям.

– Ми… що? – бурмоче Кім, не в змозі переварити почуті слова.

– Кім Синмін, – старший за секунду стає серйозним. – Ти станеш моїх хлопцем?

Синмін якусь мить дивиться в чужі очі, намагаючись знайти в них хоча б натяк на жарт, але Хван серйозний як ніколи, а молодший занадто слабкий перед цим хлопцем, тому перед тим, як притягнути його до себе і знову спробувати його приголомшливі губи на смак, шепоче тихо, але впевнено: «Звичайно стану».

Телефон в кармані тихо вібрує, але ніхто з цих двох не звертає на нього уваги.

Хлібна дитина: Синмінні-хьон, ти тепер мій боржник 😉 Хьонджін-хьон теж.

[від автора]: чергова моя перекладена робота, цим разом по Хьонмінах 😉 дуже дякую всім за прочитання, я буду дуже рада, якщо ви підтримаєте мене оцінкою або коментарем <3