Богемна рапсодія

Вперше Лайт вбиває ненавмисно. Він з цікавістю підіймає верх дитячого черевичка і розглядає буру пляму з крил та лапок; панцир листоїда розкришився і тепер блищить синіми уламками в тон лакованої туфельки. Лайт спостерігає, як здригаються у передсмертній агонії кінцівки, поки мама не кличе його, запрошуючи ловити метеликів в іншій частині парку. Лайт витирає підошву о траву, залишає змащений слід і йде, міцніше перехоплюючи сачок.

До другого разу Лайт підходить з більшою методикою: він терпляче чекає, доки в чавунну ванну у дворі їхнього літнього будиночка, до країв наповнену дощовою водою, впаде кілька стомлених польотами комах і акуратно вичерпує їх долонею. Він кладе бджіл у сірникові коробки та занурює під воду, відчуваючи, як гудуть стінки картону від їх відчайдушних спроб звільнитися. Лайту легко дочекатися, поки скрегіт лапок стишиться, але він все ще не в змозі подивитись на їхні мокрі тільця.

Коробки він викидає, не відкриваючи.

Втретє — майже така сама випадковість, як уперше. Лайт повертається з додаткових занять, коли помічає на дорозі птаха розміром із стиснутий кулак, чорним пір’ям і підбитою лапою. Лайт легко підбирає його, ховаючи під підкладкою піджака й відчуває, як тьохкає вкрите шаром пуху серце. Він завертає в спустошену будівлю за кілька кварталів від будинку та опускає пташеня на холодний бетон, сідає поруч на коліна спостерігає. Розпатлана голова з темними намистинами очей схиляється набік, горло небезпечно скорочується. Лайт проводить по м’якому тілу, вказівним пальцями заривається під крила і стискає великі на шиї. Птах коротко скрикує, безладно крутить головою і б’є крилами, здіймаючи стовп пилу. Лайт відчуває, як намагаються набрати повітря легені та стискає долоні настільки сильно, що відчуває знайомий хрускіт. Тіло востаннє здригається, і крила складаються мертвим віялом на підлозі.

Лайт повільно розтискає пальці та видихає.

Маленька Саю теж нагадує Лайту жука – вона повзає рачки і смішно рухає ногами, якщо її покласти на спину. В один із вечорів, коли Лайт проходить повз її кімнату, він сам не розуміє, як опиняється біля колиски — сестра спить, загорнута в пелюшки, немов у кокон. Лайт схиляється, проводить рукою по її щоці і, завмерши на мить, затискає ніс кінчиками пальців. Спочатку нічого не відбувається, але потім Саю закашлюється, намагається вдихнути, широко роззявляючи рота — Лайт накриває його долонею до того, як вона закричить. Він чекає ще хвилину, поки приглушені схлипи не змінюються хрипом, і відпускає, встигнувши покликати маму до того, як це зробить дитячий плач.

Коли Лайт знаходить Зошит на шкільному подвір’ї, він майже не дивується. Заповнює сторінки іменами, намагаючись не думати про те, як знайомо блищить чорна обкладинка та пір’я шиніґамі.

 У Ела хижі пташині очі, постава і волосся, що безладно стирчить темним пір’ям.  Він сидить на кріслі — жердинці, і його кадик сіпається, наче зоб. Іноді Лайту здається, що він легко зламав би і його пташині тонкі кістки.

 Ел має тонку прозору шкіру, як у потопельника, який вибрався з сірникової коробки. Лайт не може просто стояти поруч, коли він падає горілиць — підхоплює тіло, підтримуючи руками під крилами. Ел не пручається, не сіпається і не панікує — його пташині очі такі ж скляні. Скорочення чужого серця тьмяніють, і Лайт сильніше стискає долоні на ребрах, намагаючись вловити кожен. На цей раз кричить він сам.

Лайт залишає слід крейди на підлозі штабу і йде ловити метеликів.