7 хвилин в раю

Намджун нишпорить рукою в чорному пакеті, перебираючи криво нарізані папірці. Їх там лише сім, і на кожній написано певне ім’я. Хлопець обводить однокурсників бешкетним поглядом, підтискуючи губи, через що на щоках з’являються ямочки. Чімін виглядає сонним і зовсім не зацікавленим у грі, адже він начебто найбільше кричав про те, що без дівчат не цікаво. Не цікаво, тому що запропонована Сокджином «7 хвилин у раю», схожа з усім відомою «пляшечкою», і як би на думку Чіміна, брати участь сімом хлопцям у грі, що передбачає зближення між собою в романтичному плані людей, не до місця тут взагалі. Хосок начебто як на позитивній хвилі, але ближче до вечора трохи втратив ентузіазм перед грою, як і градус алкоголю в крові. Чонгук жує рожеві губи і, здається, хоче цей пакет або зжерти або пропалити дірку в целофані. Техьон ментально відсутній, бо очі закриті і руки на грудях складені занадто спокійно, ніби ось-ось вузол з кінцівок розв’яжеться до біса. Юнгі штовхає під столом сплячого друга по нозі, провокуючи чуже пробудження і подальші лайки та розмахування руками в різні боки. Техьон зараз схожий на великого надувного чоловічка, що танцює разом із Джей Хоупом у кліпі «Idol» популярного гурту BTS. Сокджин їсть мандаринки, і на цьому все. Намджун тримає інтригу, що цікава, здається, лише наймолодшому, а потім дістає білий огризок паперу для принтера.

 

— Мін Юнгі, прошу вас… — вальяжує  Джун, перед тим, як пустити смішок, прикриваючи рота долонею.

 

Власник імені, що красується на папірці в руці блондина, ніяк не реагує. Ось зовсім байдуже, зовсім порожньо і нецікаво встає з-за столу через хвилини погляду в нікуди і йде в бік комори.

 

— Хьон, я засікаю сім хвилин, — лепече напідпитку Чонгук, що саме зараз чомусь нагадує маленьку дитину в цій своїй величезній білій футболці та джинсових шортах до колін. Намджун киває начебто як, або в нього просто нервовий тик від усвідомлення того, що цілих сім хвилин йому доведеться провести в замкнутому просторі наодинці з витівкою пекла?! Насправді ні. Юнгі зовсім не рогатий карлик з хвостом та виделкою; він простий, звичайний хлопець із купою боргів по навчанню та конкретною втомою від усього, що його оточує. Це зовсім не означає, що він вічна тінь, морок і «не підходь, бо голову відірву», ні. Цілком собі милий і ніжний, що любить поспати довше, класику та пиріжки з вишневою начинкою.

 

— Ще хвилина, — показує Чонгук дисплей свого телефону з таймером усім присутнім.

 

Техьон крутить маленький, зовсім непомітний, тунель молодшого, через що той, п’яно прикриває очі, ігноруючи драний чубок на повіках, що напевно лоскоче і бісить не менше погляду Хосока. Чон дивиться на них так, ніби знає все і навіть більше, з урахуванням того, що Чонгук не знає навіть найменшої частини цього «всього». Техьон, напевно, теж не в курсі, бо навіщо тоді погляд відводити. Але Хосок продовжує демонструвати свою фірмову посмішку. Посмішка то гарна, це так, що є, того не позичати, але знаючи, що… точніше не знаючи, що в голові у її господаря, стає якось не по собі. Як тільки Чонгук думає про те, що ось він кінець і настав час покликати хлопців назад з комірчини, як вони самі вивалюються з неї.

 

– Як? Ви що там сиділи та рахували секунди до визволення?! – обурюється Сокджин.

 

– Ну так. А що ще нам робити? — хмурить брови Юнгі, сідаючи на своє місце.

 

– Справді. Що ще робити, коли вам дають свободу дій у чорній коморі всього на 7 хвилин. Що за цей час взагалі можна встигнути? – Знущаючись тягне Хосок, проводячи язиком по нижній губі, через що брови Юнгі на секунду стрибають вгору.

 

Хосоку не можна пити нічого міцнішого за спрайт і це – факт.

 

Далі папірець тягне Техьон, бо черга і всі справи. Він ліниво лізе рукою в пакет, наче ведмідь лапою в дупло з медом. І Юнгі, здається, сьогодні щастить. Він кривиться і скидає руки, зачіпаючи тильною стороною долоні вухо Кіма, через що той кричати починає. Загалом вакханалія повна і більше сказати тут нічого.

– Я не піду. Не піду я, ясно? Бо якого члена? Я щойно ходив, а після Техьона, слідуючий в черзі, папірець тягну я. Не хочу я три рази поспіль у темряві сидіти,-  якби не пиво, то істерик не було б взагалі, але пиво всередині Юнгі за іронією долі є, а значить істерика теж, як з’ясувалося, має місце бути. — Тягни ще раз, а мій папірець взагалі можете викинути кудись.

 

— Не будуть твій папірець викидати, — тримаючись за голову примушує Сокджин, бо ось чого він терпіти не може, то коли Юнгі на порожньому місці кричати починає.

 

— У будь-якому разі, — ковток звичайного каліфорнійського, — тягни повторно.

 

Техьон якийсь час дивиться на рожеві щічки Юнгі, що лакає пивко, а після все-таки слухається і лізе в пакет знову.

 

– Чонгук-і, – піднімає погляд на молодшого Кім, вимовляючи ім’я більше як «Чонгук-є», ну та гаразд, Чонгук-є, так Чонгук-є, ніхто не проти.

 

Хосок ловить орлиним оком-алмазом збентеження на чужому обличчі і посміхається хмільно, наче чеширський кіт. Солодко. Солодкий молодшенький з рожевими колінами та персиковими щоками. Не менш солодкий Техьон з вогником на дні коньячних очей і трохи помітною закушеною нижньою губою. Він так явно хотів приховати свою цікавість, що спалився з потрухами, принаймні Хосоку.

 

— Я буду засікати, — грає пальцями, наче якась ворожка, Чон, поглядаючи на молодших. Юнгі через це головою до столу прикладається, а Чімін залипає на етикетку від торта, бо куди дивитися вже не знає; з одного боку Сокджин сміється на пару з Намджуном і Техьон, немов налаштований на гру з бантиком кошеня, сяє очима. З іншого боку чаклунка Хосок, що трепетно ​​дивиться на Техьона, Чонгук-є і Юнгі, що треться лобом об скатертину не ясно з якою метою.

 

– Комірчина, ванна чи шафа? Вибираємо, панове.

 

Техьон свою жертву бере за зап’ястя і у ванну кімнату веде під свист Намджуна і Сокджина.

 

Дурні Хьони, як думає зараз Чонгук.

 

Якщо сказати, що ванна кімната – зовсім не кімната, а кімнаточка, то це буде правдою. Якщо припустити, що у Чона дихання в раз збилося не через Техьона, що своїми грудьми його до стіни притискає, то, мабуть, це буде хибне припущення у всій історії людства. Крижані плити приймають лопатки Чонгука в свої обійми і той не зрозуміло навіщо чубчик починає поправляти, ніби зараз так важливо, як виглядає його зачіска в непроглядній темряві, де навіть силуети розрізнити неможливо. М-да, Чонгук-є. Зараз чомусь стає в тисячу разів жаркішим, ніж має бути, дихання гучне і Чонгук відчуває запах м’ятних цукерок, припускаючи, що чужий рот зовсім поруч, бо звук льодяника, що зачіпає зуби, він чує виразно. Так, теорія була вірна, адже сплутати незручний, швидше за все ненавмисний дотик нижньої губи до його власної, нехай трохи нижче, але не може. Не вміє плутати такі очевидні речі. У Техьона рот, мабуть, відкритий і він льодяник перекочує з правого боку в лівий, і навпаки.

 

— А я сьогодні, уявляєш, навіть зуби не чистив, ага…

 

Якби було увімкнено світло, то Чон побачив би подив на обличчі Техьона і перестав нести нісенітницю, але, на жаль, все інакше.

 

– Ось. У тебе жуйка є чи типу щось таке? М? — він звучить нескінченно тихо, мило і, чорт забирай, невинно.

 

Техьон льодяник м’ятний у чужий рот перекладає, використовуючи язик. Навіть поцілунком цю дію не назвеш, але у Чонгука з лівого боку ойкає і в очах темніє, наплювавши на те, що й так пітьма непроглядна.

 

— Ти теж знаходиш цю ситуацію гарячою? Мені не одному хочеться зробити щось таке, за що завтра буде соромно?

 

Техьон намагається зрозуміти сенс сказаного йому, бо зараз у голові клубна музика грає та хитає трохи. Напевно, не треба було градус знижувати, і все було б більш ніж добре. Він намагається, нарешті, прийти до тями і перестати косплеїти желе або хоча б мужика алкоголіка, що постійно в під’їзді нишпориться, плутаючи двері зі стіною. Потрібно обов’язково звернути увагу на Чонгука, бо той стискається весь, червоніє і нехай Техьон цього зараз не бачить, але чує часто-густе дихання і цього достатньо, щоб знати, що він хвилюється.

 

– Що ти сказав?

 

— Хочеш зайнятися чимось непристойним?

 

— Сім хвилин, Чонгук…

 

– А так? Так хочеш? – Якби не звук засувки, Техьон і не зрозумів би, як “а так” ще може бути.

 

В голові повна бурда з запаху м’яти, гелю для душу (бо ванна ніби), як і гарячого Чонгука, що обплітає шию руками, притискаючись всім тілом і даючи відчути власний трепіт, нетерпіння і, здається, стояк. “І коли встиг тільки”, – розмірковує Техьон, поки знову не б’є себе подумки, змушуючи перестати думати.

 

— Ти дар мови втратив?! – Шипить Чон. Все раптом змінюється місцями, перевертається і взагалі стає більш привабливим і не ясно як пояснити, але Кіма, здається, веде від такого Чонгука більше.

 

Молодший притискає друга до стіни так, що той, здається, відбиває лопатки, хребет і, мабуть, навіть куприк. Це скоріше навіть знову не поцілунок, а укус. Язики сплітаються, носи заважають занадто сильно; Техьон не усвідомлено встає навшпиньки і Чон тягнеться за ним, не відпускаючи ні на мить, бо кожна хвилина на вагу золота. У Кіма шершаві губи, але все одно солодкі до неможливості, м’ятні і по-своєму особливі. Техьон в сотий раз намагається повиснути на мускулистому тілі, що притискає його до плитки, раз у раз, у пориві п’яної пристрасті, закидаючи по черзі ноги на стегно того. Чонгук, нарешті, приймає його спроби і сам, піднявши того вище, влаштовується між його ніг, прилаштувавши їх так, щоб Хьон міг черевики на попереку схрестити. Зручно і стегна до стегон притискаються дуже сильно. Кайфово.

 

— Торкайся до мене, гаразд? — і знову цей безневинний голос, що лунав над вухом із темряви.

 

Чонгук, що ти таке, чорт візьми? Сексуальний хлопець із двома рядами кубиків преса, що зараз затискає свого Хьона до стіни, притримуючи за стегна і змушуючи використати час із користю, зараз звучить так, ніби… Та тут навіть і порівняти нема з чим.

 

– Де саме? Тут? – Долоня обводить рельєфний торс, – Чи тут? – пальці пробираються під спідню білизну, подолавши ширину шортів.

 

– Скрізь, Хьон.

 

Техьон ніби спеціально тягне гуму, або просто дезорієнтований через алкоголь, як знати, але Чонгук віддасть перевагу смерті, ніж життя без пристрасті, так що повільних погладжень по лобку не терпить. Імпульсивний, твердий, гарячий. Він чуже тіло в кулаку стискає, різко веде нагору і опускає, з характерним звуком. Техьон голову відразу закидає, очі закочує і рот по блядськи якось відкриває, видаючи стогін.

 

— Отак треба, зрозуміло?

 

– Ясно.

 

Куди зрозуміліше. Взаємна дрочка і поцілунки до болю в губах перестає бути актуальним заняттям, мабуть, за п’ять хвилин. Чонгук чесно і щиро не вдупляє, чому хлопці ще давним-давно не покликали їх, нагадавши, що час минув. Техьон з такою самою щирістю мовить світові, точніше Чонгуку, на вухо, як йому добре і навіть краще, коли той поштовхи імітує. У Чона мокре від поту волосся склеїлося і на лобі липне. У Техьона з волоссям все гаразд, але ось живіт у пред’якулянті вимазався, бруднуючи футболку і край джинс. Член сіпається від кожного руху Чонгука, і Кім гарчить у чужі губи, проводячи великим пальцем по голівці.

 

— Спускайся, — шипить молодший, упираючись лобом у стіну.

 

— Я обкінчався, — сміється Техьон у чуже плече, викликаючи у його володаря посмішку.

 

— Хьон, униз, будь ласка.

 

І дбайливий Хьон, звичайно, покірно опускається на коліна, спускає податливі шорти і… намагається не облажатися і зробити все правильно. Досвід не великий, він нульовий, бо в роті Техьона крім банана подібних форм нічого іншого ніколи не бувало, і хлопець не має уявлення, як і що треба робити. Завдяки пиву, він хоча б зовсім навіть не погано, судячи з стогонів на високій ноті Чонгука, імпровізує. Чонгук горить бажанням схопити власника шикарного рота і язика, зокрема, за густе, м’яке волосся, але тіло трясе моторошно, коліна тремтять і стегна конвульсивно сіпаються вперед, перед тим, як змусити Техьона кашляти. Хвилина блаженства, закочених очей і стиснутих зубів до болю, і Техьон кашляє. Материться, спирається лобом на пах Чонгука і все ж ковтає причину свого поганого самопочуття, бо не дуже хочеться у ванні Намджуна докази залишати.

Не гарно якось.

 

— Хьон, я, здається, тверезію вже…

 

— Чонгук, допоможи Хьонові не зганьбитися, дай свою вітровку, — хрипить Техьон, перед тим, як знову почати кашляти безбожно.

 

Він на стегнах чужу річ в’яже так, щоб плями внизу футболки і на ширинці не видно було і навіть, можна сказати, виходить зі становища.

 

Коли «найкращі друзі» виходять через тридцять хвилин, як зайшли, ніхто зовсім не звертає уваги. Хосок уминає залишки чіпсів і обводить їх поглядом Шерлока. Намджун спить, поклавши голову на плече Сокджина. Чімін та Юнгі благополучно відсутні. Чонгук навіть не хоче знати, де вони. Техьону, взагалі, зараз тільки впасти де-небудь, де пом’якше хоче і більше нічого.

 

***

 

– Не холодно? — дивлячись на мурашки, якими покрилися Чімінові руки, цікавиться Юнгі.

 

— А ти хочеш обійняти мене чи запропонувати толстовку?

 

— А мій хід може повністю змінити перебіг подальших взаємин між нами?

 

– Можливо.

 

— А яким чином, якщо ти й надалі продовжиш показушно твердити про дівчат, кликати всіх студенток поспіль на побачення і ставити на шпалери телефону моделей у купальниках, аби довести всім, що ти гетеросексуальний чоловік, який користується увагою слабкої статі? Тебе самого не нудить від маски, яку невтомно тягаєш день за днем ​​на своєму обличчі, що щоразу червоніє, якщо я захочу? — Юнгі спочатку шкодує, що виплеснув все відразу і взагалі ця тема ніколи раніше не піднімалася, а зараз раз, і все – аут.

 

Тиша затяглася. Чімін, мабуть, свої внутрішні метання долав занадто довго, вигадуючи, що відповісти, але потім здався, розуміючи, що Юнгі правий і ще раз правий. Якщо в школі знущалися постійно, то це не привід прирікати себе на життя в шафі, вірно? Так, напевно, вірно, тому він упоперек живота джерело тепла обіймає і з якоюсь подякою за дозвіл незручного моменту приймає ніжний, довгий поцілунок у губи. Нічого страшного, що довгий, адже правило семи хвилин вони не перші за сьогодні порушують.

 

The end.