5

Тайлер

Сиджу на лавці недалеко від торгового центру і видивляюся серед перехожих Рейнольдса. Він мав прийти десять хвилин тому, але його немає. І чи буде? Якщо так, то з якого боку на нього чекати? Якби на моєму місці був курець, то прикінчив би вже пачку.

На плече лягає рука, і я здригаюся:

— Вибач, запізнився. Захотілося пройтися.

Аарон схвильований не менше, ніж я, і, чорт забирай, мені його стан подобається. Це показник, що в мене, вірніше нас, є шанс.

— Вітаю. Я вже не сподівався.

—Я ж обіцяв.

— Завжди тримаєш слово?

— Намагаюся. Що будемо робити?

— Ти казав, що хочеш погуляти містом, почнемо з цього, а потім буде видно.

Наша подальша розмова не клеїться. Аарон відповідає односкладно і явно не збирається полегшувати мені завдання в налагодженні контакту. Паузи між репліками затягуються, і я потихеньку починаю скочуватися у відчай, адже наше перше побачення може стати й останнім. Коли між нами повисає мовчання, Рейнольдс дивиться на годинник, а я готуюся почути типову відмазку про важливу зустріч. Хлопець піднімає очі від циферблату та різко зупиняється біля стовпа з афішею.

— Клас! Не знав, що Купер у Вегасі.

— Джош Купер? – Перепитую я, розглядаючи плакат.

— Знаєш його?

— Я обожнюю цього коміка. Ух ти! З новою програмою!

Незважаючи на відсутність зайвих грошей, я побував на трьох його виступах, а четверте мало не пропустив.

— Він буде 20-го у «Віві», ми встигаємо купити квитки, — радіє Рейнольдс, і я подумки переглядаю свої робочі зміни. Денна. Укладаюся: закінчую о п’ятій вечора, а вистава о дев’ятій.

Наступну годину, сміючись, обговорюємо старі номери Купера і навперебій цитуємо улюблені діалоги. Потинявшись ще якийсь час бульваром і зголоднівши, ми звертаємо в кафе. За обідом розмовляємо про всякі дрібниці, оминаючи особисті теми, проте я відчуваю, що бар’єр між нами стоншується.

Офіціантка запитує, що принести нам на десерт, ми в один голос випалюємо: «Ванільне морозиво з вишневим джемом».

— Виявляється, сатирик не єдине, що нас ріднить, — відсміявшись, говорю я.

— Так, — коротко відповідає олюднений вампір і відправляє в рот повну ложку.

— Ну як?

— Холодне та солодке.

— Логічно.

Коли на дні вазочки залишається біла калюжка, помічаю пильний погляд Аарона.

— Що?

— У тебе… — він простягає до мене руку, а потім опускає її і передає мені серветку. — Ти забруднився.

Витираю губи.

— Все?

— Порядок.

Залишок дня проходить чудово. Аарон розслабляється і поводиться більш вільно, ніж спочатку. Ми ділимося кумедними історіями, обговорюємо всякі дрібниці на кшталт фільмів, що нещодавно вийшли. Про те, що трапилося в особняку, не згадує ні він, ні я — це зайве. Ми вже з’ясували, що в постільному плані зійшлися ідеально, а от решту нам доведеться дізнатися.

Одне я вже зрозумів: стандартна схема — «заговорив зуби/завалив/вставив» із ним не прокотить. Рейнольдс цього не допустить, та мені й самому то не цікаво. Поруч із ним виникають питання іншого роду. Який Аарон у домашній обстановці? Як виглядає спросоння? І багато іншої сентиментальщини аж до того: яку музику слухає?

Не маю уявлення, яке враження справив на хлопця я, але те, що він став мені подобатися ще більше — незаперечний факт. Важко сказати, добре це чи погано. Ми належимо різним світам, які перетинаються вкрай рідко і не завжди з хорошими наслідками. До того ж Аарон не знає про мою неповноцінність, і я не хочу замислюватися про те, що буде, коли це випливе назовні. Звісно, рано чи пізно мені доведеться розповісти, але нехай краще пізно. Можливо, до того часу, як я зважуся на відвертість, моє захоплення багатиком згасне, і якщо він вирішить мене кинути, то розрив буде менш болючим. Ну, а до того я маю намір взяти все, що він мені дозволить. У місті запалюються ілюмінації, і я розумію, що якщо не піду зараз, то мені світить догана від начальства за запізнення.

— Аарон, мені неприємно говорити, але мені час на роботу.

— Якщо треба… До речі, де ти працюєш? Ти розповідав, що навчаєшся в універі.

— Я заочник і грошей багато не буває, — ухиляюся від прямої відповіді я, бо за престижністю моя професія прирівнюється до прибиральника.

— Я б так не сказав, от у мого батька… та гаразд, відкладемо.

— Тобто, ти не проти повторити наше побачення?

— Це не побачення, а скоріше дружнє спілкування.

— Впевнений?

Роблю крок до нього і, обійнявши, цілую.

— Ні, — озивається він, не поспішаючи відсторонюватися. А потім, провівши по моїх губах язиком, втягає в новий хвилюючий поцілунок.

— Розвелося підорасів, — долинає до нас досить голосне висловлювання, і ми відлипаємо один від одного.

Рейнольдс опускає голову, і у світлі, що ллється з вітрини, я бачу, як палає його обличчя.

— Сором-то який, ми прямо посеред вулиці…

— Звинувачуй мене.

— Йди до біса! — беззлобно огризається Аарон.

— Викликати тобі таксі?

— Так, добиратися звідси до П’ятої Авеню далеченько буде. А тобі куди?

—В інший бік. Я собі теж замовлю.

— Давай телефонами обміняємось, — проявляє ініціативу хлопець та диктує номер.

Посадивши його в машину, що прибула, йду до автобусної зупинки.

Аарон

Падаю ниць на диван і зариваюсь обличчям у подушку. Я не можу пригадати, коли востаннє стільки сміявся. А прилюдний поцілунок? Якби Тайлер першим не зробив це, я б сам накинувся на його губи. Зрештою так і вийшло, почав він, а я — підтримав.

«Ангел» такий позитивно-сонячний, що мене так і манило до нього доторкнутися, зігрітися. Не поспішай Тай на роботу, я б завів його до нічного клубу, щоб побути з ним довше… і для перевірки. Став би напрошуватись до мене чи запрошувати до себе — і був би посланий. Бо означало б, що він зарахував мене до розв’язної легкодоступної здобичі. Зважаючи на обставини нашого знайомства, я б такому повороту подій не здивувався. Однак усе вийшло краще, ніж я очікував. Ми порозумілися, а загадувати наперед я не візьмуся.

* * *

Ранковий стукіт у двері перериває мої міркування про те, що важливіше: поснідати чи подзвонити Тайлеру? Напевно це Кат, якій не терпиться закидати мене питаннями. Відчиняю та завмираю на порозі.

— Тату, що ти тут робиш?

— Щеня!

Об груди вдаряється газета і падає на підлогу. Отримавши поштовх у плече відступаю, пропускаючи непроханого гостя усередину квартири.

— Підніми!

Наказ ігнорую. Він на моїй території, це надає мені впевненості та нахабства.

— Приходити без запрошення — ознака поганого тону.

— Я сказав — підніми! — гнівається батько.

— Навіщо так репетувати? Тримай. І поясни, що тебе привело до недолугого сина.

— Знущаєшся? — шипить він не гірше за гадюку і кидає газету вже на стіл, а не в мене.

— З якого часу ти читаєш світську хроніку замість економічних зведень?

— З тих самих, як головний герой, ти!

“Дівчата Лас-Вегаса в шоці — багатий наречений виявився геєм”! Кричить перша сторінка пліткаря, і нижче додаються фото: ми з Тайлером у кафе, парку, наш прощальний поцілунок. Обличчя мого супутника заретушоване, моє ні.

— Блядь!

— Твій точний діагноз, синку, — випльовує останнє слово чоловік.

— Цікаве чтиво, мені сподобалося, а мої клієнти, взагалі від нього в захваті. Чотири

розірвані контракти. Чотири! Уявляєш, довбню, є країни де твої вибрики вважаю неприйнятними і ганебними.

Пальці батька впиваються мені в підборіддя.

— Ти зробив це навмисне, щоб мене позлити? Ну ось: тобі вдалося. Я позбавляю тебе спадщини.

Смикаю головою.

— Знайшов чим лякати. Я досі жив без твоїх подачок і далі проживу.

— Хлопчику мій, гадаєш, я не знаю, де ти береш гроші на прожиття? — з ніжністю ката, що точить сокиру, запитує він. — Є таке поняття, як блек-лист[5], і коли ти там опинишся, то на колінах приповзеш назад до мене. Тоді я примушу тебе викинути з голови блакитну каламуть, одружу і перетворю на гідного члена суспільства!

Від такої перспективи стає млосно. Хрін із нию — спадщиною, але решта…

— Якщо ти хоч іноді думаєш не тільки про себе та свій прибуток, то не зробиш цього.

— Я тільки про тебе дбаю, мерзота невдячна!

— Звичайно, саме через твою турботу мама і втекла з коханцем!

Щоку обпалює ляпас.

— Геть звідси.

— Аарон… — якось розгублено вимовляє батько.

— Забирайся!!! — кричу я, вказуючи на двері.

Мені дзвонять, не перестаючи: репортери, друзі, знайомі — всім хочеться почути історію з вуст її учасника. Одних я відряджаю одразу, інших — вислухавши купу захоплень чи гидоти на свою адресу. Коли мені набридає, відключаю мобільний, видираю стаціонарний телефонний шнур та йду у ванну.

З дзеркала на мене дивиться мертвенно-блідий хлопець з червоним відбитком на щоці. Татко врізав від душі. Ще б пак! Адже найстрашніший скелет із сімейної шафи Рейнольдсов став надбанням громадськості.

— Ти де? — долинає до мене з кімнати, і я мало не підстрибую від несподіванки. День сюрпризів.

— Мете, я тут!

Коли я тільки-но заселився в цю квартиру, то був трохи не в собі. Саліван, бачачи мій тодішній стан, на всяк випадок взяв у мене ключ і сьогодні-таки ним скористався.

— Ти як?

— Ще не визначився.

— Що з обличчям?

— Батько відвідав, — буденним тоном пояснюю я, і Мет киває.

— Не переживай. Незабаром станеться нове вбивство чи скандал зі знаменитістю і тобі дадуть спокій. Перечекай трохи і все налагодиться.

— Тай не бере трубку, — не доречно видаю я.

— Аарон …

— Це моя провина.

— Аарон, — з натиском повторює Мет.

— Він не хоче мене більше бачити. Я підставив його.

— Та прокинься ти! – струшує мене друг. — Подивись правді у вічі! На фотографіях видно лише тебе.

— І славу Богу.

— Ти зовсім з’їхав з глузду!

— Досить кричати, у мене і так голова обертом. Хочеш щось сказати – кажи. Мені не до розгадування загадок.

— Ти так і не зрозумів, що вас постійно пасли? Ти не знаходиш дивним, що фізіономію цього…

— Тайлера,  — підказую я, — … приховали, а твою виставили на загальний огляд?

— У мене сім’я відома, а він… — бурмочу я, вловлюючи, до чого хилить Метью.

— Сука та провокатор, ось хто він!

— Тай не міг цього зробити! Я… я заплатив йому за проведену зі мною ніч, а він прийшов до «Парфенону» і повернув гроші.

— Я не помилився?

Зніяковіло розглядаю паркет. Даремно ляпнув.

— Скільки?

— Що?

— Скільки ти йому дав?

— Дві штуки. Тай не захотів їх, сказав, що йому потрібен я.

— І ти наївний повірив? Що ж, слухай мою версію. Той тип зрозумів, що може отримати набагато більше. Навішав тобі локшини на вуха і повів прошвирнутися Вегасом у супроводі свого кореша з фотоапаратом. Після прогулянки пара засранців вирушила до журналістів і, отримавши набитий купюрами конверт, вирушила святкувати. А трубку твій обожнювач не бере, оскільки перепив вчора на радощах і ще не проспався.

«Він не зізнався, де працює», — шепоче підсвідомість.

«Поспішав, бо запізнювався», — заперечую сам собі.

«Брехав, щоб підштовхнути тебе до правильного ракурсу».

— Тайлер не такий, ти не знаєш його, — менш впевнено говорю я.

— Тоді назви його прізвище, і я познайомлюся з ним. До вечора вивідаю з якої гілки генеалогічного дерева звалилася та мавпа.

— Ні.

— Хочеш вляпатися в лайно, як було із Ларсоном?

Я програю по всім фронтам. Нечесний хід, зате приводить до тями. Пізнати людину за кілька годин нереально, а в Салівана є канали та зв’язки. Навіть пліткують, що його батько пов’язаний із низами міста.

— Тайлер Вудс. Що б ти не відкопав, не завдавай йому шкоди.

— Аарон, погодься, якщо мерзотник замішаний, то урок йому не зашкодить.

Ідея мене не приваблює, але друг має рацію: все і всім вибачати не можна.

— Він має ім’я. І дивися, сам за ґрати не загрими.

— Слово скаута, — жартівливо салютує Мет.

— Коли повернешся із новинами, їжі прихопи.

— Можу зараз змотатися.

— Не потрібно. Мені зіпсували апетит.

— До скорого. Не нудьгуй.

_______________________________________________________

Блек-лист[5] чи чорний список – внесену туди людину не пускають у жодне казино.