Одна маленька зрада
від Анна Рис– Вино. Наллю склянку.
Дилюк плеснув червоного напою в бокал, бо воно здавалось гарним способом привітати гостя, не зважаючи на нелюбов до нього. Бувши ще зовсім дитиною, він навчився зустрічати прихожих.
Розмовляли ні про що. Але Дилюк все ж таки намагався вивести гостя на чисту воду, ніби заганяв пташку в клітку.
В помісті розгулявся холод Сніжної та мороз вимальовував візерунки. Стужа охопила все навколо, тому Дилюк накинув плетений плед на свої плечі, який зробив йому брат на день народження.
– Тож, Дотторе… — Він відкинувся у крісло, відпивши ковток свіжовичавленого виноградного соку.
– Стало холодно, тобі не здається? — гість прикрив очі, майже повністю розслабившись, і відкинув голову, ніби не звертаючи увагу на пастку, в яку сам же й потрапив.
Господар підвівся, зайшов за Доктора, і накинув на чужі плечі м’який, ніжний, теплий плед, який щойно скинув з себе, розуміючи, що в пастці зараз він сам.
Зайшов Кая і побачив, як гарячі руки Дилюка лагідно охоплюють плечі ненависного фатуя, огортаючи його шматком Каїної творчості.
Годинник відбив рівно північ, десь за вікнами знову зашумів вітер.
Кая, стоячи у відчинених дверях, не знаючи, що йому краще зробити, просто закляк, ніби статуя самої Цариці, захолоджений тілом і серцем, а Дилюк абсолютно безсоромно дивися в його блакитне око, ніби зовсім не відчував його почуттів.
0 Коментарів