3. приход

Насолода – добре, біль – погано, сором – безглуздо! Це моя нова життєва позиція

 

Знаєте те почуття, коли щось робите неправильно, і ви розумієте, що це неправильно, але ніяк не зупиняєте себе? Ти ніби спостерігаєш з боку за своїми діями, стаєш тим самим янголятком на плечі, до якого рідко прислухається здоровий глузд.

І в якийсь момент тобі стає гидко від самого себе, ненависть повільно занурює у глибоку прірву, з якої не можна вибратися. Вона хапається за твою голову обома руками і топить у думках: «Я не вартий життя». Тому ти затримуєш подих. Пустий шматок лайна, всім начхати на твої глибокі пізнання у філософії, коли мова розв’язується після чергової дози, якщо ти все ще просто спостерігаєш із боку.

Ти продовжуєш думати, яка ти нікчемність, доки у скронях не починає стукати через брак кисню, бо ці холодні руки ніколи не втомлюються і нікуди не зникають. І в результаті ти здаєшся, дозволяєш гнилим думкам заливати легені і шляху назад більше немає, адже ти сро…

— Хей, алло, ти що, спиш? — Юнгі починає часто моргати, коли перед очима кілька разів клацають тонкі пальці. — Я взагалі запитання поставив…

— Повтори, — Мін сідає в ліжку, виштовхуючи голими ступнями брудну ковдру. На Хосоку світяться махрові шкарпетки зі дрібним принтом — мило, аж нудить.

— Як часто ти колешся? — Мін сіпається, коли хватка на руці відчувається пронизливим жаром. Хосок безцеремонно підіймає рукав його кофти і буквально втикається очима в вени, що надулися через тиск.

Юнгі теж дивиться на них – доріжки. На тильній стороні згину ліктя шкіра посиніла від багатоповерхових синців, незрозуміла потікша кров та дрібні свіжі дірочки від голок. Потворно, але поки що не зупиняє.

— Е-е-ем, разом з тобою, — бреше і не червоніє. Хосок хихикає, завалюючи його назад у ліжко, поки нишпорить рукою по підлозі у пошуках пачки цигарок.

— Юнгі, не знаю, що за лайно ти в себе заливаєш, але від нього стане дуже погано, гарантую, — Чон прикурює, задумливо випускаючи дим у стелю.

— Яка різниця? Воно все однакове, — Мін шикає, прикривши очі, що буквально провалюються у синіх мішках від недосипання. Він і сам знає, якщо не пограти з дозою — легше вже не буде зовсім.

— Так… — Пауза. Юнгі знає, що вона означає, — Хосок завжди був дбайливим другом, тому йому хочеться допомагати, але не стане, як і всі вони завжди роблять. Коли навіть близькі так очевидно гаснуть, ніхто й пальцем не ворухне, щоб прикрити полум’я від вітру. — Ти маєш рацію, дарма биконув.

Трохи огидно. Хочеться, щоб було інакше, але не буде, поки з себе не почнеш, а Юнгі вже надто глибоко пірнув. Огидне почуття – ти знаєш, що не так, знаєш, як змінити, але не робиш, тому що не знаходиш підтримки з маси, або просто не можеш перебороти себе. Дуже неприємно.

— Вони сьогодні прийдуть? — Мін повертається на бік, провалюючись у збитій подушці, і Хосок теж на нього дивиться, прищурюючи очі, крізь кільця диму.

— Ага… здається, снігова королева трохи підтанула, — Чон знову хихикає, але його очі зовсім не сміються, а навіть навпаки. — Тепер Чимін майже не вилазить із його хати.

— Кльово, — кивнувши, Юнгі вихоплює чужий недопалок і відвертається до стіни, розглядаючи забитий брудом шов пожовклих шпалер. Він починає водити по ньому вказівним пальцем. Хосок мовчить.

Зовсім не кльово, Чимін накачений 24/7 і Техьону це подобається.

 

 

Вони стирчать у нього вдома до глибокої ночі, поки стрілка на годиннику не перевалиться за десяту. Хосок, як і завжди, мило усміхається юнгієвій матері, щоб жінка хоч трохи повірила у казку, що її син не такий як усі. Відмовка з будинком працює безвідмовно і стає трохи смішно: вони не були в школі, напевно, більше пів року. Добре, коли всім начхати.

Техьон у розвалку сидить на гнилій лаві біля під’їзду, ніби він король бетонних джунглів, тільки навколо екстер’єрчик не дуже — сніг, що перетворився на бруд, упереміш з піском, зате на колінах справжня рідкісна квітка — Чимін.

Юнгі на секунду стає легко на душі, коли Пак голосно регоче (справжня розкіш десятиліття) і принаджує свого бойфренда за плечі, здається, що ось так все і має бути, так мають виглядати підлітки. Без цих бетонних будівель на кілька поверхів, місце, яке жере, місце, де ти почуваєшся загнаною твариною. Без злих дядьків, що охоче впихають тобі порошок, знаходячи зиск у винищуванні, а ти не противишся, тому що модно, бо ти не слабкий.

Чимін повинен був завжди сміятися, прилипати до Юнгі, коли треба і не треба, бо друзі, бо він чарівний і мав знати, як цим користуватися.

Техьон повинен був подобатися всім, бо знає, як витягти з важкої ситуації, бо сам по собі з дивним мисленням і видає напрочуд цікаві поради.

Хосок повинен був веселити всіх і вся, тому що його почуття гумору гідно окремої номінації, тому що його сміх – найзаразливіший вірус, який могла винайти мати-природа.

Юнгі повинен був… можливо, цінувати, що мав, приймати допомогу, коли вона потрібна, а не відштовхувати, тому що він зовсім не нікчемний.

Але Юнгі знає, що Чимін сміється, бо нанюхався чи наколовся, і з розумінням цього, той крихітний і несміливий світ у голові розбивається об бетонний тротуар.

— Ну, де сьогодні будемо капусту брати? — Хосок схрещує руки на грудях, а Мін відводить погляд від задимленого обличчя Чиміна.

— Пропоную стопонути когось. Можна в сусідньому дворі, — Техьон однією рукою притримує хлопця, що гойдається, а іншою прикурює. Він очима стріляє в арматуру, що стоїть біля лавки, і посміхається.

Хосок із Юнги переглядаються. Думають вони про те саме — справа ризикова. Красти добре, але красти і завдати комусь шкоди, було занадто навіть для них. Але ніхто нічого не зробить, бо… ну, ви вже знаєте.

— Гаразд,— першим відмирає Хосок, і прищур на техьоновому обличчі зникає.

— Чудово. Підйом, Чимінні.

 

 

Чимін занадто попаяний, щоб йти на справу, тому він відкисає на лавці неподалік, хихикаючи і мило посміхаючись. Техьон крутить арматурою з боку на бік, як справжній кунг-фу майстер, а Юнгі спритними пальцями складає і розкладає армійський ніж батька. Нині виховують лише таких недолюдків.

Хосок, що стоїть на розі швидко махає рукою – хтось іде, і мчить до них. Усі троє завмирають, скоса поглядаючи у темний прохід, доки тінь людини не з’являється. У Юнгі відразу зникають будь-які почуття.

І чому бабцям не сидиться вночі у такий час.

Жінка спочатку їх не помічає, вона тяжко крокує з сумкою в руці, перекочуючись з ноги на ногу, і в якийсь момент Мін думає, що треба зупинитися, але Техьон крокує вперед.

— Стояти, тітко, — Кім оглядає її знизу до верху і перекидає арматуру на інше плече. Юнгі з Хосоком за ним стоять просто для галочки, типу страшні. — Гроші давайте…

— Немає в мене грошей, — її обличчя сіре і неживе навіть не здатне виражати страху. Вона лише сильніше вчіпляється в сумку і дивиться на них так, ніби готова напасти, перш ніж нападуть на неї.

— Ну, лиште, бабусю, хіба вам не хочеться все мирно закінчити? — Техьон підходить ближче і хапається за дно сумки, але жінка відбивається, притискаючи її до себе тільки міцніше.

— Тільки подивіться на себе, сосунки! Нічого для країни не зробили, зате гроші вимагати в робочих навчилися, — вона шикає, немов плюється отрутою і єдина емоція — гнів і ненависть, але не через них, ясна річ. Через владу, як і завжди, а ця компашка просто потрапила під гарячу руку.

Техьон починає злитися, брови з’їжджають до перенісся і він робить ще одну спробу вирвати річ із чужих рук:

— Віддавай, стара сука!

— Геть! Я на вас заяву напишу! — Жінка намагається його обступити і в Кіма здають нерви, тому далі Юнгі чує лише глухий удар і звук падаючого тіла.

Хосок, стискаючи сумку, риється усередині, вирячившись на бабусю, що лежить на землі, поки не знаходить гаманець, а в ньому і гроші. Юнгі не може відвести погляд від її блідого зморшкуватого обличчя та крові, що витікає з голови на побитий асфальт.

— Є! — Чон тицяє кілька купюр і Техьон задоволено давить либу, а Юнгі все ще мовчить, не відводить погляд, у голові запитує: «Вона жива?». Задається так, хоча, байдуже, холодним голосом у голові. А кому зараз не важко.

Вони забирають Чиміна з лавки слідом. Той уже протверезів і Юнгі розуміє з цього відчуженого погляду, що він все бачив. Мабуть, його совість все ще працювала, хоч і перебоями, бо Пак ще довго не відводив очей від жінки, що лежала в провулку.

 

 

Сьогодні вони на крутій тусовці, лакшері, так би мовити. Намджун і кілька хлопців з потоку зібралися на хаті якогось сина бариги. Вони, школота, серед старшокурсників — це рівень.

Квартирка обставлена як треба і, якщо пощастить, вдасться щось та стрельнути, хоча зазвичай у таких будинках все ретельно ховають, бо є що.

Техьон з Чиміном відразу ж приєднуються до компанії хлопців, що, судячи з їхніх задоволених облич, тусуються тут досить довгий час. Пак забуває про сором’язливість під дозою, тому відразу ж починає базікати, Юнгі помічає прикуті до нього погляди. Захоплення. Шкода, що Чимін не дозволяє собі такого без порошку. Ви тільки гляньте на хиже обличчя Техьона, тепер він ревнує і хоче всім довести, що це диво повністю належить йому.

— Чого тут розсівся, на кухні безплатний герич, — Хосок штовхає його в бік, а потім і хапає за шкірянку, затягуючи за собою в задимлену кімнату.

Усередині кухні смердить брудними шкарпетками і гнилими помідорами впереміш, а з каструлі, звідки витікає увесь цей сморід, валить парою. Здається, ось-ось буде готово.

Хосок штовхає його в кут кімнати на м’які меблі та сідає поряд, підсуваючи до себе миску з охололою бодягою. Намджун, що палить біля підвіконня, недбало жбурляє їм шприц. Один на двох — уже не страшно.

Усе системно. Ремінь зі штанів у тугу затяжку трохи вище ліктя, наповнений циліндр, на вигляд, невинною рідиною, кілька твердих ударів по збухлих венах і очі, що закочуються до стелі, варто тільки наркоті проникнути всередину.

Зовсім трохи очікування. Кайф щоразу сходить усе ближче до нуля, але Юнгі це відчайдушно ігнорує, бо вже не зможе вилізти. Йому все ще добре, але не так, як у перші рази.

Ще трохи очікування, доки дійде до Хосока.

Коли Чон дивиться на нього з-під прихованих повік, приємно посміхаючись — вже готовий.
Намджун виганяє їх із кухні і Хосок, міцно схопивши Міна за руку, тягне за собою зі словами, що краще звалити якомога далі від натовпу. Той не проти, його язик в жодному разі не розв’яжеться перед незнайомцями так як… як у Чиміна, так…

Мін на секунду зупиняється в проході і довго таращиться на парочку, що все ще сидить у компанії, не зовсім визнаючи, що там бачить.

Пак звично розмахує руками, коли пояснює або розповідає про речі, що його вражають і хлопці, які оточують його, хоч і занюхані, слухають його жадібно, розглядаючи і ловлячи кожен іскристий смішок, і Техьон….

Ого

Техьон дивиться на нього так, ніби все це вже не гра, ніби його: “…не люблю, коли він чіпляється” — значить протилежне. Його очі світяться як у людини, яка зазнала поразки, але не програла. Вони переливаються і блищать, коли він дивиться на Чиміна… ніби… ніби знаєте, коли вам подобається людина і щось всередині так приємно шкребе, а долоні нервово пітніють, але зовні ви намагаєтеся тримати непорушне обличчя… ось такий зараз у Техьона вираз.

Юнгі йде далі, виляючи в порожню кімнату, де зараз на дивані розвалився Хосок. Вона невелика, мабуть, дитяча, але всередині досить порожньо і є лише непокриті меблі з телевізором.

Мін прикриває двері і автоматично закриває їх на замок, тому що зазвичай, коли вони особливо нанюхані (виправдання), він і його найкращий друг лізуть один одному язиками до рота.

— Слухай, слухай, поки ти не сів, увімкни телевізор, — Хосок майорить рукою перед собою, коли намагається стягнути з себе куртку пілота. — Нам сказав, його кореш дістав якісь фільмці з Америки.

Юнгі байдуже киває і швидко натискає на кнопку «Увімк», плюхаючись біля Чона на диван. Він і сам стягує з себе шкірянку, адже в кімнаті повітря буквально душить.

Бідолаха повільно завантажується, поки чорний екран перетворюється на сірий і шиплячий, а потім також різко перемикається і картинка в темряві кімнати спалахує трохи яскравіше, ніж очікувалося.

Вони обоє довго витріщаються на запис, що, мабуть, йде з середини, намагаючись зрозуміти, що взагалі відбувається. Чвокаючі звуки, упереміш з тоненьким голосочком, уривками: «Yes, daddy» і «Fuck me, daddy», – переклад яких можна зрозуміти, навіть не знаючи англійської, вводять їх у замішання.

Вони мовчать довше, ніж потрібно, спостерігаючи за тим, що відбувається, доки не помічають дивовижну деталь.

— Я не зрозумів, що це, хлопець? Чоловік пялить хлопця? — у Хосока дивний вираз обличчя, він ніби здивований, але задоволений.

— А ти бачив дівчат із членами? — у Юнгі пересихає в роті, він не відводить погляду від того, що відбувається на екрані, і відчуває, як його тіло починає перегріватись і потіти.

Хлопець знизу, що більше схожий на дівча, виглядає таким щасливим і задоволеним, чоловікові варто лише змінювати кут. Його рот видає розпусні звуки, від яких Мін уже жахливо завівся, адже його не випущені на волю гормони буквально вибухають усередині і він боковим зором розуміє, що Хосок дивиться на нього.

— Ти схожий на нього… обличчям, — важко видихає Чон на німе запитання. — У тебе такі ж м’які риси… ну нібито не зовсім, але мені подобається твій тип обличчя… так.

Чон якимось чином знаходить пульт у темряві та перемотує трохи ближче до початку, спостерігаючи, як чоловік зверху повільно розтягує хлопця пальцями. Бракує тільки зошита з ручкою та макет (не) пристойного учня готовий.

Юнгі продовжує на нього ошарашено дивитися, коли стогони на тлі стають тільки голоснішими, але він навіть не намагається відвести погляд. Все це вже здається занадто. Юнгі жарко, він у підвішеному стані з-за порошку і напівзбуджений від частково побаченого заморського порно.

І коли Хосок знову на нього дивиться, Юнгі вже знає, що треба відповісти:

— Один раз живемо?

— Один раз живемо, — негайно видихає Юнгі.

Хосок майже накидається на Юнгі, чия реакція тепер досить повільна, щоб сприймати те, що відбувається в реальному часі. Вага чужого тіла відчувається по-іншому, але думати не виходить — Чон його цілує надто різко і глибоко, його руки негайно прослизають під затягнуту футболку і огладжують схудлі від голоду боки.

— Хей, ти хоч знаєш, що робити? — Мін вихоплює секунду, щоб сказати хоч що-небудь, коли Чон спускається губами на його шию, звично зализуючи та покусуючи шкіру. Тремтіння.

— Так, приємно тобі і мені, — Хосок хихикає, ніби це найдурніше питання у світі, а коли починає вести язиком по лінії щелепи, його рука прослизає під край юнгієвих джинсів.

— Я просто боюся болю, — Мін злегка штовхається стегнами вгору, коли хосокова долоня приємно проводить його проміжжям. — Ти хоча б одне дівчисько мав?

— Так, і не одну, — Хосок завмирає, перестаючи щось робити, і його обличчя опиняється перед юнгієвим. Мін ледве вловлює чужий погляд від відблисків телевізора і звуки порно все ще трохи гальмують його. — Слухай, довірся так, як у шість зістрибнув з дерева мені в руки, добренько?

— Похер, — Юнгі притягує його за загривок і грубо цілує, їхні зуби боляче стикаються, але це нікого не зупиняє.

Хосок квапливо справляється з юнгієвими джинсами, бажаючи якнайшвидше доторкнутися до голої шкіри, але найбільше йому хочеться, щоб він звучав голосніше, ніж хлопець із порно.

Короткі прелюдії, шум компанії, що веселиться за зачиненими дверима, всередині кімнати темно. Юнгі підіймає свою футболку до верху, тому що Хосок зазвичай кидається на всі його незграбні виступи тіла як пес на кістку, сьогодні ж — засоси на ребрах.

Хосок повільно треться пахом об чужий, тисне і постійно лізе цілуватися. У Юнгі перед очима все пливе, нерви надто сприйнятливі до дотиків і, коли Хосок буквально зриває з нього низ, він на інерції випускає стогін.

Заводить.

Чон нашвидкоруч слинить пальці й починає його розтягувати. Він лягає на розм’яклого Юнгі всім тілом, грається з його мочкою язиком, а сам рухає рукою, підлаштовуючись під темп порнухи.

— Погладь мене, — Мін здригається, варто тільки почути глибокий шепіт над вухом. Хосокові пальці проникають глибоко і Мін почувається занадто дивно, щоб якось описати ці почуття.

Він тремтить, рукою прослизає між їхніми тілами і натискає на чуже збудження, обводячи форму через тканину. Хосок важко видихає на вухо — йому вже не змога терпіти.

 

Все надто довго. Юнгі починає плавитися, ближче до кінця дії дози тіло перестає слухатися і нервові кінцівки можна використовувати як мотузочки управління для ляльки.

Почалося друге відео, тепер уже нічого незвичайного — гетеро. Екран темнішає, а в кімнаті буквально непроглядна темрява. Хосок на ньому, з хлюпанням виймає пальці з розширеного проходу, його очі переливаються в темряві і він щось говорить, але нічого не розібрати. Юнгі під ним, зі зпухлими губами, що вже ледь відчутно болять, з укусами і грубими засосами по всьому тілу, розпатланим волоссям, що закриває практично весь огляд.

— Не можу більше, — Хосок важко видихає, стягуючи з себе абияк джинси до колін: на більше його витримки не вистачає. Ціпка хватка на гострих колінах, щоб розвести ноги в боки ширше, а Мін, загалом, не звик відкриватися. Ніяково.

Він затискає Юнгі рота долонею і різко штовхається, втрачений скрик переходить у звичайне мукання. Хосок їздить в ньому тазом, проникаючи глибше, і зупиняється на мізерні секунди, аби вдати стурбованість, насправді йому надто хочеться.

Юнгі більше не затискається – справа йде швидше. Він занадто гарячий (у всіх сенсах). Хосок проникає повільно і набирає темп, чекаючи на «те саме» і через кілька глибоких поштовхів, розріджений мозок Міна починає працювати й він стогне так, як було потрібно.

Чон тисне на його кульшові кісточки, вишукуючи більшої опори, а сам ховає обличчя в комірі чужої футболки, починаючи кусати відкриті шию та ключиці, і Юнгі вчіплюється напруженими пальцями у волосся на загривку, притискаючи його до себе.

Хосок набирає темп, трахає він так само як цілує — глибоко, швидко і грубо, навіть різко, але Юнгі так подобається, тому що почуття, коли тобою володіють і ламають заслуговує на окремі оплески.

І в якийсь момент Юнгі ловить це відчуття, коли гарячий член заходить в нього до межі, натискаючи на ту саму точку, і його криє від невідомих раніше відчуттів приємного натяжного поколювання внизу, що повільно розтікається по чутливому тілу і змушує його стогнати ще вище ніж та курва з порно.

— Сильніше… — тихіше, ніж треба, але Хосок чує і його садистська посмішка випереджає різкий поштовх стегон. Юнгі злегка прогинається в спині, його ноги самі роз’їжджаються на всі боки, і він усе намагається притягнути Чона ближче до себе, ніби це ще більше можливо. — …сильніше….

Хосок ричить, підводячись, він закидає тонкі ноги до себе на плечі, міцно чіпляючись в них рукою, і починає штовхатися швидше і глибше. Його стегна вдаряються об юнгієві сідниці з легким чпоком, Мін безбожно червоніє, як японська школярка, кусаючи власні губи і крутячи тазом назустріч.

Знову те відчуття вибуху, що наближається, прямо як тоді на стільниці кухні. Юнгі чіпляється руками за бильце над головою, сміх за дверима стає голосніше, але їм обом якось насрати, навіть якщо хтось зараз завалиться всередину.

Хосок важко дихає і хмуриться, постійно прикриваючи очі, його темп збивається і Юнгі губиться у цих відчуттях. Він уже готовий кончити, але Чон, мабуть спеціально відтягує момент, дражнить, сповільнюючись або зовсім зупиняючись на самому піку.

Мін починає вириватися і крутитися, ноги і руки тремтять і Хосок знову розводить ноги, хапаючи за горло, вбивається до кінця і швидко.

У Юнги всередині атомна війна, що випалює всі нутрощі, дістається його ледь працюючого мозку і посилає екстрені сигнали всьому тілу. Мін голосно і протяжно стогне, вчіпляючись у хососкові плечі, він не дає відсахнутися від себе, чисто на інерції обвиваючись, як найпідліша гадюка.

Хосок сіпається стегнами, коли кінчає, і важко дихає на вухо. Юнгі почувається розмазаним настільки, що не в змозі навіть штани на себе натягти.

— Ти… ти навіщо всередину накінчав, — язик у роті онімів і до ладу не ворушиться. Юнгі відвертається, коли Хосок підійнімає голову, бо знає, що той зараз по-дурному і задоволено либиться.

— А хто в мене намертво вчепився, м, крихітко? — Чон виходить, сідаючи, і Мін кривиться, відчуваючи, як щось липке випливає з нього прямо на диван. Він збирає себе по крупинках і сідає, вихоплюючи свої джинси з чужих рук.

— Не називай мене так, я тобі не одноразова шльондра, — шикає Мін, відвісивши Чону в потилицю, він витягує з його шкірянки сигарету і прикурює, одночасно натягуючи на себе одяг.

— Звичайно ні, — Хосок знову хихикає, тріпаючи його по голові. Він міцно вистачає Юнгі за підборіддя і глибоко цілує, кусаючись до болю, попри те, що Мін намагається вирватися. — Як щодо того, щоб я трахав тебе на кожній тусовці десь у затишному куточку, м? Адже ми один раз живемо…

— Один раз живемо.