3 глава

        Легкими рухами Йоріко відновила бальзам на губах. В грудях все не зникало хвилювання. Майже весь день записи голосових доріжок та різноманітні, не завжди значні, заходи  не забирали дорогоцінний час із Кіріхарою. 

“Ще трохи і без заспокійливого не зможу тут знаходитись”, ━ подумала Казеширо, відводячи погляд до стіни. 

━  Слухай, Казеширо-чан, а це буде непогана роль для тебе. ━  Сео роздивлявся один із сценаріїв. Йоріко якраз проігнорувала навіть спроби туди, бо відносно другорядна роль ще й на чергового персонажа маму. Відштовхувало напевно те що її вже умовно прив’язали на ролі різних матусь, а хотілось щоб брали на абсолютно різні амплуа. 

━  Та годі, ━  махнула рукою. 

—  Ех, шкода, що в нас немає спільних проектів, як рік тому, ━  з ностальгією мовив Кіріхара. ━  Зараз в головній героїні я ніяк не можу почути обрану сейю, а здається її персонаж ідеальна для тебе

     Серце шалено забилось. 

“Це як освіченя в кохані… Я закричу зараз!Чи помру!” ━  бажання прийняти чогось від тиску тільки виросло, а краще взяти за руку. 

      Кіріхара подивився на наручного годинника. 

— О, вже пізно, ━  тихо мовив він. ━  Казеширо-чан, може тебе провести додому? ━  запропонував Сео.

      Все замерло. Цих слів вона здавалось чекала всі два роки, що працює. Ще менше вірила собі. що взагалі чекала якихось кроків від чоловіка.

━  Т-так, дякую, Кіріхара-кун, ━  Йоріко ніжно посміхнулась. 

      Спускаючись по сходам обережно обговорювали роботу і дещо з позаробочого часу. Йоріко не могла повірити що це нарешті відбувається. Але не встигли відійти як дівчина різко зупинилась.

“Він?! Якого біса!?” ━  така реакція виникла від Момотаро. Діопртрії окуляр трохи поблискували на світлі ліхтарів. Тим паче чоловік був доволі високим, не помітити було складно.

━  Щось сталось? ━  поцікавився Сео.

━  Е… Я зараз дещо вирішу, Кіріхара-кун, і повернусь

      Йоріко відверто зніяковіла. 

━  Доброго вечора, ━  ввічливо привітався Момотаро. ━  Бачу, нарешті скористалися моєю порадою 

      Слова чоловіка звучали не просто іронічно, а наче зауваження до дівчини. Хоча Йоріко обурювала просто його присутність. 

━  Хіба? В будь-якому випадку вас це не стосується, ━  різко відповіла. 

━  Да невже, а я думав у вас хобі таке, знаходити неприємності, ━  не втримався та додав чоловік. Проте дійсно складно приховати, що він роздивився дівчину в ніжно рожевій сукні,з спокусливим вирізом, а на шифоні були вишиті візерунки, які зображали квіточки. Сукня настільки пасувала Йоріко, що складніше від зауважень втриматись від компліментів. 

“Виглядає, наче зібралась на побачення”, ━  подумав Хачімія і подивився за спину дівчині, де стояв інший чоловік. 

━  Хобі? І як вам це на думку спало? Питання тепер тільки до вас, – обурилась Йоріко. 

— Попередній досвід доводить інше, ━  відповів Момотаро та ледь не приснув від сміху. 

“Добре, відчуваю як вона мене посилає, дарма хвилювався”, ━  з цими думками Хачімія поправив окуляри. 

━   Це все? Я піду, ━  Йоріко тільки розвернулась. Момотаро збирався щось сказати вслід.

━  Казеширо-чан, вибач, тебе тут виявляється чекали, ━  мовив Сео. В голосі було чутно ноти розчарування. 

      Йоріко вражено приоткрыла рота. Якось інтуїтивно простягнула руку в сторону чоловіку, але опустила. 

━  До зустрічі та будь обережна, ━  мовив той та пішов у своєму напрямку. 

     Йоріко не мовила ні слова заперечення. Складно було навіть здогадатись що уявив собі Кіріхара. Савало соромно.

“Чому? Чому він просто пішов?” ━  розгублено подумала Казеширо. 

━  Плани змінились… ━  холодно мовила Йоріко, знову розвернувшись до Момотаро. Не встиг ще піти геть. 

━  Гм?

━  Що дивитесь,Хачімія-сан, хотіли провести додому, прошу, ━  при всій ввічливості, обуреність та образа чітко відчувалась в інтонації. 

      Послідував за чоловіком Йоріко відчувала як побудований шлях із субординації, боротьби із сором’язливістю та прийняття власних почуттів знищені в одну мить. Більш того не розійдешся в монолог з претензіями до Момотаро, бо тупо не зрозуміє. 

     Дівчина не сводила недоброго погляду зі спини чоловіка, та схрестила на грудях руки, ледь не обійнявши себе за плечі. Сукня розрахована на побачення чи суто літній день, а прохолодне вечірнє повітря давало про себе знати. 

 ━І чому ви його не переконали у першочерговості ваших планів? ━ спитав Момотаро.

━ Га? Вашої поради забула спитати, ━ різко відповіла дівчина. 

━ Добре, спитаю інакше: чому ви не пішли за ним попри всі його помилкові думки? – перефразував Момотаро. 

— В чому сенс, якщо він сам відмовився від боротьби, ━ відверто із неприхованим сумом відповіла Йоріко. 

    Хачімія зняв кожану куртку та накинув на плечі дівчини. 

    Казеширо хоч і відвернулась, але все одно тихо та ввічливо мовила:
━ Дякую… 

“Вона розраховувала на такий жест від іншого”, ━ такі висновки самі собою напрошувались. Жінка прекрасно відчувала де проявити слабкість.

     Всю дорогу ворчала та кидала образливі слова. Момотаро їх ігнорував, бо не було сенсу заперечувати що він зірвав побачення. 

“Я охоронця собі не замовляла” ━ то є так, як і неприємонсті які звалювались. 

     Момотаро зупинився. Дівчина схопила його за футболку. 

━ Йди повільніше, і так ноги болять, ━ все ще холодно мовила та. Обличчя почервоніло через втому. 

━ Добре, ━ відповідая дівчині, насправді хотілось щоб рум’яні щоки від сором’язливості. 

     Здавалось, Казеширо нарешті почала заспокоюватись. Проте бути в цьому впевненим ━ хибне рішення. Трохи прискорив крок,  порівнялась із чоловіком. Вона дійсно була гарна, та нагадувала квітку. 

━ Ого, сьогодні темно синя оправа, ━ задумливо мовила Йоріко, кинув лише погляд на обличчя чоловіка.

━ Гм? ━ Момотаро вражено подивився на неї. ━ Ви роздивлялись? 

━ Ну так… Взагалі, скільки у вас окулярів,це вже третя чи четверта оправа. У вас там що колекція? – з іронією додала дівчина.

━ А ви уважна, – відповів Момотаро. посміхнувшись.  В цій дрібничці було щось неймовірно приємне. ━ В мене дійсно колекція окулярів

“Я не прохала аби мої жарти підміняли реаліність”
━ Га? ━ Йоріко сильно здивувалась. Біля будинку попри всі аргументи що віддасть куртку потім, все одно прямо суну у руки. 

***

    Однак, Казеширо сама не розповідала про ролі, та мала право замовчувати цю інформацію. Але що поробиш із людською зацікавленістю? 

    Отож, на вечір Момотаро, не втрачав нагоди   дізнатись як омога більше,  навіть через друзів. 

Інформації у відкритому доступі дійсно було не багато: сейю не в агентстві, має офіційну сторінку в Твіттері,певні зв’язки із існуючим агентством і декілька незначних ролей. Здавалося б, нічого цікавого  ━ на цьому можна закривати ноутбук і готуватись до сну, якби не повідомлення від друга. 

“Озвучка в ероге… “ ━ чоловік задумався. Таку інформацію зазвичай приховують. По-перше, як її відкопав друг (хоча в його здібностях не приходилось сумніватись), а по-друге, як вона погодилась. Згадувались випадки, що на початку кар’єри багатьом приходилось робити щось поза принципами заради банальних грошей. 

“Якщо це дійсно так, то звинувачувати не можу, не буду та не стану, це який не який досвід… Сумніваюсь. що приємний, проте її демонів не знаю”, ━ подумав Момотаро. Зараз же перевіряти цей супер секретний файл від друга фатально.  Мала не просто виглядала як дитина, а і поводила, то відчуття зніяковілості змінилось на стомленість.

      Подякував другові, він відклав до якоїсь слушної нагоди. Він впевнений що скоро така можливість буде. 

“Взагалі виникає нечесний спосіб залишити Казеширо-чан за няньку.. Малій вона до вподоби, наче все сходиться… Проте все одно.. дуже багато “но”…” ━ на цьому Момотаро завершив втамування допитливості. Він усвідомлював що через образу дівчина має повне право послати на три чорти, але спокуса при нагоді спробувати утнути щось подібне на одну добу переважала будь-який здоровий глузд.