1. our life

написано для “осіннього фікрайтерського з’їзду 2021”. ключ “безсонна ніч”

синмін втрачає відчуття часу. він згадує: перестав відчувати себе частинкою всесвіту ще на землі – стрімко помираючій землі. синмін важко зітхає, роздивляючись старий дешевий годинник на своїй руці; у відкритому космосі немає сенсу слідкувати за цим, але вони тут вже триста дев’яносто шість діб – він рахував.

– завтра я хотів би з’їсти пудинг, – зізнається синмін, коли його сусід повертається в кімнату.

– не завтра, синміне. у нас його немає.

синмін втомився чути, але це – та правда, від якої не втекти. у них немає завтра, немає сьогодні і немає вчора. є тільки нескінченний всесвіт за вікном – синмін прикладає до скла долоню, накриваючи кінчиками пальців зірки.

– пахне сумом.

синмін знизує плечима.

– почуття не мають запаху.

– помиляєшся.

– тоді чим пахне моя ненависть?

– парфумом лі мінхо.

синмін хоче засміятися, але мовчить, як зазвичай.

– я ненавиджу його.

– я знаю.

у них не було вибору – кожний отримав сухе “це – місія порятунку” замість відповіді на запитання, але синмін знає – їх позбулися. порятунок землі, авжеж – він не сумнівався, що до його особистого життя нікому немає діла.

– досі не розумію яка з мене користь.

– ти забагато думаєш. забудь про це, якщо ми вже тут. ти не зможеш допомогти.

– нашій планеті?

– собі, дурненький, – м’яко усміхається хьонджин. він спокійний – і завжди таким був. синміну не подобається, він хоче руйнувати все, що знаходиться навколо нього.

– не роби вигляд, наче розумієш більше за мене.

хвану й не треба – обидва знають, що він правий. синмін не хоче визнавати – його проблеми. він дивиться важким поглядом в ілюмінатор так, наче хоче спопелити.

– добре. ти тільки… лягай спати, гаразд?

синмін знову дивиться на годинник – стрілки не рухаються. він знову задає собі майже логічні питання про сенс власного життя і час проведений за межами землі – скільки його минуло насправді?

хьонджин вимикає світло. у темряві маленької кімнати синмін намагається згадати вид із вікна його квартири – він сумує за далеким сеулом.

але вже не бачить його краєвидів, заплющивши очі.

синмін обіцяє собі повернутися туди… колись. а зараз на нього знову чекає безсонна ніч.