Дівчина ні звідки(1 глава)

Звичайний будень у місті, на годиннику обідня. Всі працюють у офісах, гудять кафешки та ресторани, деколи на дорогах видніються машини і можна побачити учнів, яких потроху відпускали с уроків, а так – пуста вулиця.

Поряд з офісними хмарочосами та новостроєними багатоповерхівками, були розташовані стареньки, раритетні будинки, поверхів по 2-5. Все спокійно, звичайний день, ми виходимо на вулицю Емпайр-Стейт-Білдінг, та напрявляємося до будинку 5. Це достатньо великий двуповерховий будинок, мабуть, розрахований не на одну родину. Тускле приміщення, темні стіни, які рятували великі картини різних епох, також в цьому приміщенні виділялася хрустальна люстра у величезному залі на першому поверсі. Крім зали, на першому поверсі була кухня, звичайна кімната, середнього розміру, в одному куті кухонна гарнітура,а в протилежному кутовий диван, великий, продовгуватий стіл та пару стільців. Кухня виходила в вітальню, а звідти, на другий поверх, були вузенькі сходи. На другому поверсі розташовані дев’ять спалень і дві ванних кімнати.

Але в одній зі спалень було зовсім не житлове місце. В ній було завішене вікно, стояло купа моніторів, ніби камери відеоспостереження, комп’ютерів та різної ком’ютерної техніки, яка давала освітлення всій кімнаті.

 І от з однієї кімнати чутно шум, бляскіт скляних пляшок. Дверь з неї відчиняються і перед нами стає чоловік, років близько 28, з вже пустою пляшкою лікьору. В приоткритих дверях можна побачити ще кілька, також пустих, пляшок з-під алкоголю. Він намагався дійти до сходів щоб, скоріш за все, спуститися на кухню за пігулками або для того, щоб похмелитися. Але пройшовши три сходинки, під впливом алкоголю, його ноги підкосилися й він покотився до низу з величезним грохотом й звуком розбиваючоїсь склянної пляшки, яка досі знаходилася в його правій руці. На цей грохіт з кухні вибіг парубок, років 22-23. Швидким взором він почав оглядати кімнату, але тільки після болісних стонів, він помітив лежачого чоловіка, який до того ще й був поранений розбитим склом і вже багряна рідина стікала по руці, а він так і продовжував знерухомлено стогнати від болю.

– Та за що мені це… – промовив молодший хлопець. Він підійшов до нього, розуміючи, що його підняти на руки він не зможе, тому почав відтягувати його ближче до дивана, який стояв посеред вітальні. Дотягнувши його до меблі, хлопець постарався посадити його спершись об диван, але оп’яніле тіло ніяк не слухалось, на чому той вирішив не загострювати увагу й пішов по аптечку. Поранений потрохи засинав через дію алкоголю в його організмі, як тут його тіло пронизила гостра біль, яка супроводжувалась опіками, від чого того почало трохи потрусувати. Парубок почав обробляти ранену руку, доставати осколки та зашивати її, але це було так неочікуванно, що старший вскрикнув:

– Ай, ти ненормальний, маньячела? Ти можешь хоча б раз попередити перед тим як щось зробити? – спугнувшись, він почав дивитися то на руку, то на хлопця.

– А ти можешь хоча б раз не напиватися у хлам? – агрессивно відповів той, з беземоційним лицем, не реагуючи на його вскрики та страждання, сосереджившись на рані. – У наступний раз – ти, Крістофер Аскет, хоча б трішки будешь думати, якщо тобі ще є чим! Хоча кому я це кажу? Наркоману й алкоголіку, якому від життя лише треба получити собачий кайф.

– Все, все, не кричи, голова і так розкалюється, – полушепотом промовив той.

– Та краще б вона реально розкололася, – збираючи медикаменти пробормотав під ніс той.

– Боже! Що сталося? – вбіжавши в залу, пищала дівчина у верхньому одязі, тільки з порогу.

– О, Камалія, моя улюблена дівчинка, – усміхнено промовив Кріс, намагаючись помахати їй рукою, в знак привітання, але він отключився.

– Він кожного дня бухає, а ти за нього ще й переживаєш, – роздратовано, знову з’явився у вітальні хлопець.

– Макс, ми все ж таки за нього відповідальні… – не встигла домовити дівчина як той її перебив.

– Ми за нього не відповідальні, він дорослий мужлан, якому як і на себе, так і на інших похуй!

– Не виражайся! А ти зараз ведеш себе як дитина! – намагалася заспокоїти його, розсудливо мовила вона полушепотом, щоб не розбудити Кріса. Їхню сору прервав дзвінок з тої самої кімнати з комп’ютерами.

– Хіба хтось сьогодні повинен був телепортуватися?

– Що ці придурки вже зробили?

Вони вдвох переглянулись та направилися на другий поверх. Влетів в кімнату першим, Макс кинувся к монітор, але на них він нічого не побачив, після чого почав копатися в іншому ноутбуці.

– Що відбувається? – розгублено сказав він.

Камалія підійшла до нього і вирішала обережно спитати в нього:

– Що там таке?

Хлопець кинувся зі міцся, ледве не збивши Камалію з ніг. Він побіг до виходу, де вже підходили інші жилці дому, яких він теж розкидав, щоб ті дали йому дорогу.

– Та стій же ти! Ти можеш хоча б пояснити що відбувається? – по сходах бігла дівчина.

У дверей стояли троє хлопців і двоє дівчат, всі вони також проживали тут, майже всі. Тут були Сем Боє, його сестра Сабіна Боє, також його дівчина Нора Вудс, Джоан Ганлет і Ден Бутчер. Сем та Нора, як майже сімейна пара, жили у своїй квартирі. Усі задавалися питанням, що це було? Усі присутні спрямували погляд на Камалію.

– А що це з ним? – спитала Сабіна після пів хвилинної мовчанки.

– Якби я знала! Був дзвінок, ми пішли до камер, там нічого не побачили і він почам копатися у ноутбуці, а потім ви вже бачили, – уловив одну думку, усі ринулися до ноутбука.

– А я, потім же ж мені все розповісте! – казав полусонний Кріс, який досі спав біля дивану, вже в пустій кімнаті.

– Так ось воно що… – сидяча за комп’ютером Сабіна почала все переказувати іншим.

***

Тихий район, з маленькими раритетними будинками, абсолютно пусті вулиці та тиша. І тут ні звідки над тротуаром з’являється спалах, який сяяв фіолетовим кольором. Це дійство було дуже схоже на шарову молнію, тільки в декілька разів більше. І от звідти, буквально падає дівчина. Вона приземлилась спиною до стіни, та й так, що мурашки від болю пройшлись по її тілу, й видала малозвучний стогін. Через пару секунду сяйво зникло, а дівчина ніби трішки отямилася. Вона була вдягнена, на перший погляд, в звичайні білі кросівки, а зверху була одна сіра зіпка, в одні руці в неї була маленька чорна сумка, а в іншій туфлі. Її довге, темне волосся було гарно укладено, а на лиці був вечірній мейк-ап.

– Аай, як же ж боляче, можна було й акуратніше. Хто б мені ще сказав де я зараз.. – оглянувши себе дівчина продовжила мовити сама собі, – Мені шістнадцять? В котрому році я тоді зараз? – дівчина почала вираховувати щось у голові, поки її не відволікло мяукання маленького, чорного кошення, яке терлося біля неї, – Ой ти маленький який! – дівчина присіла на корточки, щоб розгледіти та погладити його. – Мені здається, що краще я зараз піду звідси, а то якесь передчуття не дуже… Дівчина завернула за дім, де її точно б ніхто не побачив. вона ходила між домами, в тіні, десь хвилин десять, мешкаючись у думках, а за нею плелося те саме кошення.

– Тебе не вчили, що дітям далеко від дорослих відходити не можна?) – почула дівчина голос якогось хлопця, який був начебто в азарті. Голос доносився з-за її спини й вона стояла боючись поворухнутися, але ж все таки набравшись сміливості повернула голову.

– А ти що тут робиш? І взагалі яке тобі діло до мене? І хто ти такий? – почала до нього мовити вона, по принципу “найкращий захист – це напад”.

– Не вважаєш, що забагато запитань? Але й в мене до тебе не менше!

Дівчина після цих слів, просто вирішила бігти від нього.

– Яка ж ти наївна, – пробормотав Макс собі під ніс.

Дівчина забігла за поворот, як перед нею знову, у такому самому ядовито-фіолетовому сяйві, з’являється Макс. Дівчина намагалася зупинитися за пару метрів до нього, але в неї це погано виходило, на що й розраховував Макс, але коли до їхнього зіткнення залишалися лічені сантиметри, вона просто зникла, розчинилася в повітрі. Цього хлопець ніяк не очікував і закляк на пару секунду, поки не почув біг позаду себе, він обернувся і побачив, як дівчина продовжує тікати, і йому нічого не залишається як… як напасти на неї.

Поки вона біжить з усіх ніг, так як більше телепортуватися у неї сил немає, це все що їй залишається робити, отож він телепортується прямо перд нею, ловить її та валить на замлю, Макс виявився зверху, щоб дівчина нікуди не втікла, а також тримав її руки, ніби приковані до землі, щоб вона не змогла його вдарити.

– Що ти робиш? Я зараз буду кричати! – почала репетувати вона.

– Та кричи скільки тобі завгодно! – намагався зловити її взлягд Макс, що йому погано давалося, як тут йому попалося на очі блиск від якогось намиста на шиї дівчини. Він виставив руки дівчини над нею, щоби взяти їх у одну руку, а іншою почав розтібати її кофту.

– Що ти твориш! – вона вже почала кричати й бити ногами дорогу, щоб якось вибратися, але вона не змогла, в силу їхньої фізичної нерівності.

Макс трішки розкрив кофту дівчини побачив золоту цепочку на якій був камінь гранатового кольору. І на цьому моменті він закляк, просто тримая її під собою та дивлячись на кулон. Дівчина, як тільки побачила це заспокоїлась і просто перестала розуміти, що відбувається.

– Так ти… – не домовив, Макс телепортував їх обох.

***

– Стій, так виходить він побіг, щоб забрати її? – розмірковував Ден.

– Так чого ми чекаємо, треба йти до них! – вигукнула Нора, й всі побігли з кімнати по сходах, як тут при вході побачили два силуета.

– Запізнилися ви трішки, – сказав Макс, тримая перед собою дівчину за капюшон кофти.

Сама вона була не в дуже хорошому стані, руки та ноги Макс їй заклеїв скотчем, щоб врна нікуди не вбігла, рот також був їм заклеїн. На відкритих ногах вже почали виднітися синці на царапини у наслідок “бійки”.

– Макс, це що? – крикнула схвильована Камалія.

– От зараз і дізнаємося.

Майже всі сіли на диван, дівчину посадили в крісло напроти дивану, Макс ходив по кімнаті, наче якийсь книжковий детектив, а Джоан стояв позаду крісла, щоб якщо вона захоче збігти – притримати її.

– Що взагалі відбувається тут і зараз? – Сабіна вирішиа прервати тишу.

– Якби хоч хтось знав, то тут ніхто нікого не тримав. – грубо відповів Макс, на що та тільки фиркнула та відвернулась від нього, уставив свій погляд на невідому, намагаючись якомога більше роздивитися її деталей, таких як, наприклад, її сірі очі, довге темне волося, багато проколів вухах, великі об’ємні вії, вона була маленька на зріст та інші “цікавинки”.

– У неї є “гранат”. – сказав Макс, як всі повернулись на нього.

– Звідки він у неї?

– Я нібидто знаю.

– Може ти нам все сама розповіси? – сказав, нібидто геніальну ідею, Джоан, на що темноволоса просто подивилася на нього дивуючись, і скоріш вона дивувалася його тупості, – А так, я забув, – він зняв скоч з її уст, і по тілу прошли мурашки від болю, так як він зробив це дуже різко, вона закусила губи, щоб біль трошки пройшла

– Щось будеш розповідати? – підійшов до неї Макс і беземоційнно мовив, на що та просто мовчала, – Ми нікуди не підемо поки ти хоча б і слова не пророниш, – продовжував стояти над нею хлопець. У кімнаті напруження росло з кожною, не те що хвилиною, секундою. – Ім’я? – Макс як завжди вирішив брати все в свої руки і почав веси переговори.

Трішки помешкавшись в думках та пробігшись по усіх присутніх очами, крім Макса, вона відповіла:

– Лола.

– Прізвище?

– Незнаю.

– Родина?

– Немає.

– Може адреса твого дому?

– Немає.

Очі усіх бігали то на Макса, то на Лолу.

– Або ти зараз усе розповідаєш і не граєшся з нами в незнайку або..

– Я правда незнаю! – не витримав напруження, Лола перебила його.

– Тобто, ти – сирота, в тебе немає дому і навіть незнаєш свого прізвища?

– Так.

– Скільки тобі років?

– Скоріш за все шістнадцять.

– Скоріш за все?

– Мені шістнадцять.

– Макс, вона нормальна та спокійна, давай хоча б розв’яжемо її.

Посверлив її поглядом ще близько хвилини, Макс дозволив, бо навіть не уявляв що робити з нею далі, хто вона і купа таких запитань.

Дівчата розв’язали Лолу, почали розпитувати про само почуття, тому що по ній було видно що не все так добре. Так як у Лоли не було ні одягу, ні дому, нічого, вони вирішили перевдягнути, дати їй свої речі, й якось подружитися, тому усі вони відправили її поки у душ, щоб позбирати для неї речі.

Лола була вже у ванній кімнаті. Хвилин п’ятнадцять вона стояла перед умивальником і дивилася на себе в зеркало, та бормотала щось під носа, скоріш за все розмовляла сама з собою. Її можна зрозуміти, за один день так багато стресу. Нарешті вона зняла брудну толстовку, під якою була коротка, чорна, вечірня сукня. Вона стояла у приоткритій кімнаті, так як їй було погано та душно. У той момент повз ванної проходив Макс, і він зациклився на сукні. Вечірня сукня, макіяж, опівдні, щось тут не те. В голові гуляло дуже багато запитань, на які відповідей просто не існувало. Лола відчула чийсь погляд на собі і виришила обернутися до пройому, як за дверима була лише фіолетова іскра.

Озирнувшись, дівчина закрила двері і нарешті прийняла вану. Вона просто сиділа під душем, з якого лився кіп’яток, і роздумувала, що сьогодні відбулось і як. Вона просиділа так годину, розслабляючись у гарячій вані, поки пара не заповнила усю кімнату, а її тіло не почало червоніти.