Шепіт

«Як холерно холодно зранку»

Пролаявся в голові рудоволосий хлопчина, що тільки-но вийшов з гуртожитку у двір школи, щоб викурити першу денну цигарку.

Руки неприємно ломали від морозу, що пальці ледь могли клацнути одне об одне, давши малу іскру.

Ховатися за деревами чи в кутках будівлі було абсолютно безсенсу: надто рано когось зустріти в таку годину. Внутрішній годинник майже ніколи не підводив хлопця, окрім деяких винятків. Такий виняток стався і зараз. Із протилежного боку входу у двір визирнула чиясь маківка із тугим вузликом волося, а за нею і повна фігура.

“Тільки не коменданша…» Хлопець важко зітхнув і одразу заховав ще не докурену зачіпку в рукав. Відчуття були не з приємних: підпалина сторона цигарки ще не встигла охолонути чим саме добряче оппекла руку марійця.

Зробивши вигляд невинної людини, хлопчина стояв струнко.

— Ти що тут вештаєшся, — гукнула жінка, підходячи ближче, — знову якусь халепу затіяти вирішила?

— І вам доброго ранку. Вийшов подихати свіжим повітрям, хіба це вже заборонено?

Даниїл давно мав проблеми щодо комендантки і гуртожитка. Його один жарт невдало вийшов, що чуть не згубив життя декількох студентів. Хлопець намагався все пояснити, але діло доходило до виключення з Академії. На благо Айгард Адамович — директор, вирулив ситуацію і простив того, проте нагляд все ж який не який за рудоволосим був. Цього наглядача звали — Жанночка.

— Дивися мені, негіднику, я тебе добре знаю!

“— Не так добре як думаєте” — Даниїл видав легенький смішок. Комендантка замітивши це, більш нахмурилась.

— Чому це так пахне димом і тютюном — ти, що палив?

— Не в якому випадку: у правилах чітко пише, що курити, пити і інші непристойності в стінах школи «Сирин» заборонено! — Він настільки серйозно це говорив, що мало не повірив самому собі наскільки ці правила він “виконує” і добримується.

Ломанням комедії довелося бути не довгим. Хлопчина бува хотів ще щось сказати, якби не голос з того самого боку звідки прийшла жінка.

“Нарешті”. Він знову витягнув цигарку, а бути точнішим, те що від неї залишилося. Находячись у рукаві вона переламалася навпіл і якось докурювати її вже не можливо було.

За сніданком хлопець з недогованням чекав на свою компанію, а саме на Марію, Стасю і Козака Єсена.

Ці першокурсники щодня не могли прожити без пригод на п‘яту точку, що доволі потішало рудого. Він ткнув виделку в яєчню і спершись на руку задумався:

з перших днів їх знайомства він багато часу віддавав на те, щоб просто по спостерігати за ними і посміятися. Но через це більш став чуйним до однієї людини…

— Куди  ти преш, не бачиш я попереду?!

Он пролунала тривога — Стася знову лютує. Бідний хлопчик, який ніс підпис з їжею. Через Стасю піднос опинися долом вниз. Позаду дівчини Марія просила вибачення в нього і хотіла якось допомогти. — Добрий ранок, Дане, — пролунав спокійний хлопчачий голоси

Він навіть не помітив як той підійшов, тому був застаний в розплох.

— Привіт, Козаче. Що це дівки знову за своє?

Даниїл посміявся і глянув на блондина. На його серйозному обличчі була ледь помітна посмішка.

Такі тонкі уста і холодного кольору очі. Такі ж холодні як цей ранок.

Кінець листопада був найнеприємнішим часом для рудого. За ним буде грудень, а значить зима. Ще більше морозів і холоду.

Шкільна бібліотека переповнена народом. Всі почали активно готуватися до закінчення першого семестру за здалегіть. Навіть, в школах чаклунства зберігаються всі ті правила, що й в звичайнісіньких людських шкіл.

Марієць не любив бібліотеки — це можна було пояснити нудотними книгами і строгою тишею. Якщо й готуватися, то вже в своїй кімнаті допоки не надокучить сусід, а це він точно не зможе зробити. Кайл — хлопчисько з довгим чорним волоссям навчався на Марі як і рудий. Він поводив себе дещо дивакувато: йому не подобалися гучні розмови, яскраві речі, находитися в закритих приміщеннях ( це можна було зрозуміти з його рідкою появою в кімнаті. Сидіти в кабінеті на уроках хлопцю було теж важко)

— А ще «Пророцтва від Маргарити Філенської» — каже дівчина бібліотекарці.

— Привіт, Крихітко.

— Даню! — радісно скрикую вона і передчасно стихшує тон, коли на неї дивиться бібліотекар. Хлопець посміхається. — неочікувана тебе тут побачити. Вирішив взяти книги для закріплення матеріалу?

— Скоріше інше. Повертаю прочитані.

Він указує на стопку, яка парує позаду нього. Дівчина дивиться з таким лицем, немов чекає на момент, коли теж зможе так вміло панувати магією як це робить Даниїл. Він підбадьорливо дарує їй поспішав і віддає книги похилій жінці.

Жінка оглядаю підручники і хмурить брови.

— Хлопче, ти що нею бутерброди накривав — чому книга така брудна?

— Тамара Михайлівно, вибачте. Це все протяги! Відійшов на хвилинку, кватирку не зачинив і ось: стаканчик з кавою перевернувся.

Вона невдоволено, щось лає собі під ніс.

— Я більше книги тобі давати не буду. Будеш читати в читальному залі у мене на очах.

Звісно було зрозуміло, вона забуде цей випадок, бо на лиці рудого не сповзала посмішка. Закінчивши свою справу він підійшов до Марії, яка залишилася, щоб поспостерігати за ним.

— У тебе кепський вид, — каже він, — мляво виглядаєш. Мало спиш?

Марія короткий час мовчить та відповідає:

—  У мене безсоння.

Тон не переконливий. Рудий навчився розрізняти, коли дівчина бреше.

Йому важко признатись їй, що непокоїться. Натомість він хитає головою і скуйоджує її волосся.

— Можу дати хороші трави від діда Знахаря. Зробиш чай і попробуєш поспати.

— Дякую, Даню, та не треба. Мені Стася вже робила.

Вона не хотіла його образити. Напевно. Вони мовчки вийшли з бібліотеки. Дорогою перекинулись словами і розійшлися на перехрестку між головною залою і стороною на вихід в гуртожок.

Поки хлопець йшов до свої кімнати він перебував в своїх думках як робить зазвичай. Поведінка Крихітка була йому не зрозуміла і трішки образлива: ”їй огидно від мене?” Він зробив крок і зупинився. Скрізь грудної клітки немов пройшлося дивне відчуття, не схоже ні на яке, яке було раніше врудого. Руки стало трусити, а у вухах шуміти кров. «Що це в біса відбувається зі мною?»

— Д-допоможи н-наам… д-допоможи…

— Що? Хто говорить?

Голос хриплий далекий і болючий. Він благає. Верещить. Хлопець намагається зрозуміти, що коїться. Його голова розривається. Нестерпно боляче, до того моменту поки не починає паморочити. Він хоче спертися об стіну, бо відчуває що втрачає контроль над тілом та не встигає і падає на кам‘яну підлогу знепритомнівшись.