1.
від Kerry MadendaОсінній Фікрайтерський З’їзд 2021. Ключ: “Залишся”
– Гей, Михайло, ти куди? – один з п’яних голосів відокремлюється від загального гомону.
Близько десятка людей, розставивши кілька годин тому різнокольорові намети, сиділи хто на простирадлах, хто на голій землі й розважалися, як тільки могли: один найвитриваліший грав на гітарі, доки дівчата незрозуміло повискували якісь слова, а інші вже схилити голови і куняли біля вогнища.
– Відлити тре’, – Балицький кілька секунд роздивляється чуже обличчя, очікуючи ще якогось запитання, – чи ти мені допомогти хочеш? – хлопець підморгує, одразу віщуючи в свою сторону лайку і, так і не дочекавшись відбірних слів, тане у хащах, криво посміхаючись.
Продираючись крізь довге, покрите колючками та ще зеленими ягідками, гілля глоду, хлопець однією рукою розчищав собі шлях, а пальцями іншої намагався піддіти у кармані запальничку.
– Та де ж ця хрінь! – відійшовши вже на добрі кілька метрів, невеличка річ нарешті опинилася у долоні.
Ледь чутно звідкілясь линув дівочий спів, Михайло кинув погляд через плече, помічаючи краєм ока помаранчеві відблиски багаття, але звуки лунали зовсім з іншої сторони. «Може, якісь сільські гуляють?» – бажання знов долучитися до веселощів все ж таки переважило жагу до нікотину.
Блідий місяць, наче хто ножицями вирізав круглу діру, сяяв на темному небі. Під підошвою потертих кросівок з тихим тріскотом ламалися пагони молоденьких рослин, які цього літа вже не зможуть зійти.
– Немає води і немає тіні, щоб ти лице відмила, – слова котилися по лісу, наче відлуння, невидимо відскакуючи від шорсткої кори одного дерева і переходячи до іншого.
Хлопець, забувши про те, що випив, намагався пересуватися швидше і робити ширші кроки, але біль у скронях нагадував у якому стані він знаходиться. Молодик все далі відходив від місця ночівлі і так званого «табору», ловлячи худим обличчям прохолодний вітерець та вишукуючи тих, до кого тепер його тягнули розум та серце.
– Біле лице від пилу, щоб тобі очі відмила, від сліз твої чорні очі, – ще кілька секунд і, підсвічуючи запальничкою, Михайло нарешті може спостерігати за кількома дівчатами у однакових білих сукнях, що сидять на невеликому, наче відрубаному топором, піщаному бережку. Одна, мабуть найстарша, з довгим по саму землю волоссям, вплітала дрібні квіточки з сіруватими пелюстками у коси молодших.
Як тільки хлопець вийшов на більш-менш відкриту місцевість, пісня одразу припинилася і запала майже цілковита тиша, можна було чути лиш стогін старого лісу. Рудоволоса юначка, блиснувши зеленими очима, спрямувала свій погляд на Михайла, зверхньо і наче оцінюючи. Відступивши назад, дала змогу трьом русявим дівчатам підбігти до хлопця ближче та, підхопивши попід руки, одразу ж закружляти у танці. Їхня гладенька шкіра була біла і чиста, наче фарфор, а стан високий та стрункий. Груди, під майже прозорою тканиною суконь, колихалися в такт рухам, вже скоро від всюди лунав дівочий сміх. Чужі долоні блукали по спині, погладжуючи боки, а пальці перебирали ребра, наче перераховували, чи всі на місці. Дихання спирало, легені горіли вогнем, хотілося зробити хоч ковток свіжого повітря, але рухи, як і серцебиття, все пришвидшувалися, по відчуттям, наче підносячи до самих хмар.
– Хочеш бути моїм нареченим? Залишся зі мною! Будеш навіки кохати? – голоси накладалися один на один, утворюючи повну мішанину, переливаючись іскорками сміху. У відповідь серце могло лише вистрибнути з грудей, ламаючи на своєму шляху кістки та роздираючи шкіру.
Водяна гладь ріки була спокійна, цієї ночі буде панувати тиша.
0 Коментарів