1. Джуд

Переїзд до нового міста видавався просто пекельним заняттям. Мадок бурмотів вічно під ніс, Оріана дивилася на мене та Терін з деяким незадоволенням, а Віві одразу ж втекла до прекрасної незнайомки з якою познайомилася в інтернеті. Як моя сестра може так робити?

Нове місто Ельфгейм почало знаменувати жах, від якого важко оговтатися. Нова школа. Нові однокласники, з якими я точно ніколи не зможу потоваришувати.

Хто взагалі вигадав що потрібні друзі? У мене є Терін та Віві, мені їх точно буде досить до самого університету, якщо в такий звісно зберуся вступати.

У школі я стала найкращою ученицею у класі. Це приносило велику радість Мадоку та Оріані. Вони завжди покладають на мене свої надії. Принаймні сподіваюся на це.

Хоча коли думаю про Оріану, то маю сумніви. Все ж до неї більше має тягу Терін, аніж я. Природна краса може затьмарити усе, а мені байдуже на свій зовнішній вигляд та думку інших, чого не скажеш про цю парочку. З Мадоком простіше. Він навчив нас оборонятися від небажаних залицяльників чи нахаб, які не вміють тримати руки при собі. Мабуть, я більше схожа на нього ніж Віві.

Минуло півроку нашого життя в Ельфгеймі. Ніхто не завдавав мені шкоди (може тому що боялися, бо як донька Мадока я вмію оборонятися, а може не було від кого захищатися).

— Джу-у-у-уд! – протягнула Віві, коли я задумалася над новим романом, який читаю.

— Що таке?

— У Терін температура. Я хотіла щоб вона склала мені компанію, але вочевидь не вийде, – Віві відклала книгу з моїх рук на ліжко та обійняла за плечі. — Ти ж пам’ятаєш я говорила що зустрічаюся з дівчиною? Ми розвіртуалилися після того як переїхали в Ельфгейм, а зараз вона хоче познайомити свого брата з моєю сестрою. Терін не вийде піти, то може ти підеш зі мною?

— Що? Ні! – запротестувала я, відсуваючись від Віві. — Ти хочеш мене підкласти під якогось хлопака?! Обійдуся. Сама обрала Терін, то тепер вперед. Я тут до чого?

— Джуд, – сестра спохмурніла і я відчула що їй не до вподоби такий тон, — я не казала що між вами щось буде. У хлопця просто проблеми з друзями. Точніше як. Вони у нього є, але погано впливають. І моя мила дівчина хоче щоб він познайомився ще з кимось його віку. Ну ж бо, Джуд, я ж не змушую тебе з ним дружити. Просто поговоріть поки ми будемо на побаченні. Це усе! Обіцяю. Натомість виконаю будь-яке твоє бажання!

— Окей, – я зіскочила з ліжка та склала руки на грудях, високо піднімаючи голову. — Більше ніколи не проситимеш мене про подібне, інакше ніколи не розмовлятиму з тобою, хоч ти моя улюблена старша сестра.

— Домовилися! – Віві зіскочила слідом за мною та цілувала мої щоки.

Я точно про це пошкодую. Хто взагалі тягне молодших братів та сестер на побачення?

Дорога до парку видавалася надзвичайно довгою. Віві взяла машину у Мадока під приводом що нам треба прогулятися щоб не захворіти поруч із Терін і він їй повірив. Цікаво що скаже він коли одного разу на порозі його дому Віві скаже про свою орієнтацію?

Утім я все одно стукала пальцем по своєму коліні та дивилася у вікно. 

Погода чарівна. Яскраве сонце обрамляло дерева та кущі. Легкий вітерець створював відчуття прохолоди у літню пору.

Як Терін взагалі змогла захворіти? Для це мене загадка.

Віві одягнена у легку фіолетову сукню, яка підкреслює її форми з пристойним вирізом, який я собі поки дозволити не можу. Волосся зібране у пучок, а два світлих пасма акуратно випали із зачіски. Я ж вдяглася у чорні високі джинси, кросівки та вільну блакитну футболку. Ну і що що буду знайомитися з дівчиною сестри? Мені байдуже. Я — Джуд Дуарте. Не дочекаються до мене звичайної дівочої поведінки. Це ближче Терін, аніж мені.

Віві нервово потирала руки, а я відчувала сонливість від обраної нею музики. Як шкода що навіть зі старшою сестрою не можу поділити музичний смак.

— Ну все! Виходь з машини. Почекаємо їх на дворі.

Вона така жорстока. Сидіти значно зручніше, але сперечатися не було бажання. Я тут з волі Віві. Зроблю їй послугу і більше ніколи не побачуся з ними. Все одно новий роман виявився не таким цікавим, як хотілося б.

Процес очікування затягнувся, наче наші компаньйони навмисне запізнювалися. Вони вже мене дратували.

Однак як тільки подібні думки виринули у голові, але не були проговорені вголос з’явилися вони. Білявка з довгим прекрасним волоссям, яке розвіювалося по спині одягнена у квітчасту червону сукню  та високий хлопець з чорним, майже воронячим волоссям та такими ж чорними очима. Віві одразу побігла до своєї дівчини, а я залишилася позаду, так само як той хлопець. Він роздивлявся мене, це було так помітно, але й я робила те саме.

Незнайомець нагадував принца з казок. Дивного принца, якому б тільки сукню видай і його б сприйняли за жінку з тією кількістю макіяжу на обличчі, підкреслених очах та вилицях. На ньому блакитний піджак зі золотими смужками, білосніжна футболка, яка здавалося майже прозора та відкриває груди показуючи вже наявний невеликий прес і чорні штани.

— Джуд, ходи сюди! – гукнула Віві та вивела мене зі стану анабіозу, поки я розглядала хлопця.

— Іду, – довелося закотити очі, поки сестра розціловувала свою дівчину в губи.

— Отже, я не мала можливості вас представити одне одному. Джуд, це Рія, а це її молодший брат Кардан. Ріє, Кардан, це моя сестра Джуд. У неї є близнючка, Терін, але вона поки хворіє і…

— Але ми схожі тому вважайте з нею ви вже знайомі, – перебила її я.

— Джуд, приємно з тобою познайомитися. Я така рада нарешті зустріти когось з родини Віві. Вона все обіцяла нас познайомити і відкладала!

Рія здалася мені доброю на перший погляд. Навіть вдалося видати м’яку посмішку, але вони не сильно витрачали час на знайомство, взялися під руки й кинулися вперед, залишивши мене та Кардана плестися позаду.

Між нами більше панувала тиша ніж якась розмова. Час від часу Кардан додавав дотепні фрази до діалогу Віві та Рії, а я просто йшла вперед, як зайве колесо, яким зазвичай і є в таких ситуаціях. Тепер не злилася на Віві що вона не хотіла кликати саме мене на цю зустріч. Терін з ним точно знайшла б більше спільних тем для розмови ніж я.

— Не дуже подобається проводити час тут? – Кардан заговорив і довелося глянути на нього.

Чому він такий високий? Ми ж точно однолітки, а в нього наче метр вісімдесят, а то й більше. Поруч із ним почуваєшся зовсім малою, але я ще можу вирости!

— Я б сказала що Терін краще склала вам компанію, аніж я, – сказати це гордим голосом стало завданням, яке наче виконала добре.

— Ой, прошу, не викай, ми однолітки, – він махнув рукою явно незадоволений такою відповіддю. — Думаєш я прийшов сюди з власної волі? Ні звісно. Рія мені просто подобається і хотілося перевірити чи не зустрічається вона з якоюсь торговицею людьми.

— І що, перевірив?

У його очах точно блимнув вогник незрозумілого походження, а потім Кардан залився сміхом. Віві та Рія повернулися в його бік й задоволено посміхнулися.

Ні. Це не я його розсмішила. Не дивіться таким поглядом наче ми стали найкращими друзями за цю прогулянку. Благаю вас! Я сама не розумію чому він сміється!

Але вони знову повернулися спинами, а я вимушена дивитися як Кардан сміється. Його сміх був дійсно прекрасний і мелодійний, наче співала птаха, проте дивне передчуття небезпеки не давало спокою.

— І що тут смішного? – насуплено сказала я та склала руки на грудях.

— Просто подумав що ти більше схожа на торговицю людьми ніж твоя сестра. Ти більш лячна.

— О, то ваша високість мене боїться?

О ні. Я знову заходжу на цю стежку. Після цих слів зазвичай зі мною більше ніхто не береться спілкуватися. Хоча… мабуть й на краще. З таким батьком як Мадок важко підтримувати будь-які стосунки у нормальному стані. З таким батьком як Мадок важко забути про своє місце у цьому домі.

— Звісно, моя леді. Твоє обличчя виглядало так ніби я вкрав у тебе роки життя, бо доводиться возитися за проханням сестри, чи не так? – його обличчя розплилося у дивній дратівливій посмішці. — Джуд, я маю пропозицію до тебе. Все одно ці двоє навряд чи слухають, вони ж воркують там.

Кардан очима показав у бік наших сестер і мені довелося кивнути.

— Рія хоче щоб я спілкувався з кимось хто не є моїми друзями. Тобі я явно не подобаюся, а навіть якщо тобі байдуже, то тим краще. Пропоную фальшиву дружбу щоб моя сестра залишила мене у спокої.

— Га? А мені яка з того користь? Віві розкусить брехню. Вони з Рією можуть запитувати про це. Не думав?

— Не обов’язково, – він дмухнув на свій чорний манікюр та посміхнувся. — По-перше, ми можемо зустрічатися час від часу. Скажімо для прогулянок цим парком на хвилин 15. Коли Віві чи Рія спитають будемо мати однакову історію, а далі розбігаємося по своїх справах. По-друге, Рія казала що одна з близнючок немає друзів, це скоріше ти, оскільки сама говорила що Терін краще підходить для бесід.

— Якщо не замовкнеш повалю тебе на землю і вдарю електрошокером, – холодним голосом сказала я і він просто завмер. — Мені добре самій, ясно? З чого мені взагалі допомагати тобі, га? Я в будь-який момент можу розвернутися і піти, а Віві не зможе нічого сказати, бо вона просила лише раз сюди прийти.

— Ну, якщо хочеш можу платити тобі, це не проблема.

Він ігнорував мої погрози? Який дурний хлопчина. Хоча гроші… гм… це цікава пропозиція. Мадок дає звісно досить грошей щоб ми могли купувати те що хочемо, проте зайвими їх не назвеш.

— Від грошей не відмовлюся, – я говорила гордо і Кардан посміхнувся.

— Кожна хвилина твоєї дружби коштує по долару?

— По два. Ти мені не подобаєшся.

— О, – задумливо протягнув Кардан, — радий що в нас є щось спільне.