1 розділ

Тепло.

І це тепло не від обігрівача посередині кухні, це тепло від однієї ранкової цигарки на двох із Шоко, коли весь технікум ще спить, тепло від походів у магазин за солодким і переглядів тупих фільмів разом із Сатору, тепло від розмов по душах разом із Сугуру.

Рігель не розуміла, чим вона заслужила на таке.

Це її нагорода за всі страждання в клановому домі? І як довго вона буде в її руках? Рік-два?

-Рі-Рі, ти повинна підтвердити мої слова про те, що ягідний смузі з кленовим сиропом – це найсмачніше, що є в цьому світі. – Дівчина піднімає очі на друзів, між якими, напевно, зав’язалася суперечка.

-Сатору, настільки солодку хрінь навіть я не п’ю. – Годжо бурмоче щось на кшталт “Та нічого ви не розумієте”, а Шоко задоволено хмикає.

Рігель боїться.

-Де вас носило? Учитель вам голову знесе за запізнення. – До кімнати заходить злий Сугуру, який щойно кілька хвилин вислуховував щось на кшталт “Ви – найгірші першокурсники за мою роботу вчителем” чи “Я скоро звільнюся”. Яга зізнавався, що вони дійсно здібні шамани, але також не приховував, що вони не просто причина його головних болей, а вони і є його головний біль.

Рігель боїться, що це все колись просто зникне з її життя.

2006 рік

-І на скільки ти їдеш? – Сугуру спостерігає за Інумаке, яка збирає маленький рюкзак із речами та чіпляє катану.

-Хто зна… Дуже сподіваюся, що не більше ніж на кілька днів. Я просто не можу пропустити концерт.

Він посміхається на ці слова.

-Встигнеш, а якщо ні, то я змушу Сатору піти закінчувати місію за тебе.

Коли чоловік із Вікон, який повинен відвезти Рігель на місце, зазирнув до кімнати та повідомив, що вони можуть їхати, юнак простягнув подрузі білий пакет.

-На складі закінчилися сиропи та таблетки від болю в горлі, а до закупівлі ще кілька днів, тож… – Гето потирає шию, відводячи погляд від світловолосої.

-Сугуру.

-А?

-Дякую тобі. Я дійсно дуже ціную це.

Гето всміхнувся, а потім розкинув руки в сторони, запрошуючи. Не марнуючи часу, Рігель обвила руками його торс та уткнулася хлопцю в шию. Як же їй не хочеться нікуди їхати…

В машині дівчина задумується про нещодавню закупівлю сиропу від кашлю, одразу ж після того, як стало відомо про її завдання, а потім переводить погляд на білий пакетик із аптеки. Кінчики губ поповзли вгору.

Дівчина не оглядається назад, поки штора створюється, вона вдивляється в пітьму лісу, намагаючись знайти прокляття. Інумаке проходить трохи далі й бачить невеличкий дерев’яний будинок. Усередині концентрація проклятої енергії набагато більша, а це означало, що воно тут.

Шаманка розкинула ногою взуття, що стояло внизу, і лише краєм ока глянула на календар 2000-го року. На перший погляд це звичайний лісовий будиночок, але у великій спальні велике скупчення проклятої енергії. На тумбочці стоїть фотографія щасливої сім’ї, але якщо придивитися, то можна розгледіти фальш у посмішках, занадто сильну хватку чоловіка на талії мініатюрної жінки, чиї кулаки міцно стиснуті, та напружену щелепу хлопчика, який з вигляду молодший за саму Рігель приблизно на два-три роки. Тепер вона зрозуміла, як тут з’явилося прокляття.

Рігель пройшла до дальніх дверей, а коли відчинила їх, то побачила… Календар та розкидане взуття. Що за нахрен?

Вона забігла на кухню. Кочерга, від якої прямо-таки разило проклятою енергією, так і була на дивані, куди вона її кинула. Підійшовши до одного з вікон, вона відчинила ставні та побачила… Ха! Ту ж саму кухню, але відзеркалену. Вона в лайні.

Коли вона дістала телефон, то зрозуміла, що зв’язку тут немає.

-“Зовсім, як у тих фільмах, які ми дивилися з Сатору” – Подумала вона та плюхнулася на диван. Різке відчуття втоми накрило її тіло. Зараз би кави з Шоко попити та повалятися з Сугуру на сонечку. Ну як… Інумаке на сонечку, а Гето з тіні від дерева буде намагатися затягти її також, щоб сонячний удар не отримала.

-Стоп. – Рігель переводить погляд на кочергу. Інтенсивність проклятої енергії ще більша, ніж тоді, коли вона вперше зайшла на цю кухню. Вона різко підвелася на ноги, за що одразу ж пошкодувала.

-“Та що ж це?…” – Коли голова перестає паморочитися, вона йде до дальньої кімнати.

-“А якщо це не просто просторова петля, а ще й часова? Я наче не їла і не спала кілька днів і просто з ніг валюся.”

Знову розкидане взуття та календар, який стоїть на 1 січня 2000-го року, а шаманка згадує, що спочатку стояло 5 січня. Ще один раз.

Бажаючи швидко покінчити з цим, вона прямує до тієї самої двері та бачить календар із датою 31 грудня 1999. Вона зітхає та повертає голову на дивні звуки. Двері у велику кімнату відчинені, а звідти лунають чиїсь схлипи. Вона встигає витягнути катану з ножен, коли з пітьми на неї вилітає щось схоже на… А на що воно схоже? Це прокляття з маленькими ручками, які Рігель уже відтяла, та тонким тілом із головою з темрявою замість очей та ротової порожнини.

Прокляття заревіло та знову кинулося на шаманку, але дівчина крикнула:

-Взірвися!

Вона одразу ж закрила обличчя руками, але все одно забруднилася фіолетовою рідиною. Хочеться спати…

-Інумаке-сан! – Кілька Вікон підлетіли до неї, оглядаючи на наявність травм.

-Воу, полегше!

-Інумаке-сан, вас не було п’ять днів.

Ніхрена собі…

-У мене дивні відчуття. Я думала, що зайшла сюди лише годину тому, але відчуття таке, наче я не їла, не спала і не пила кілька днів.

-Це вже друге прокляття з часовими петлями, – сказав один із Вікон, протягуючи їй пляшку з водою. – Мей-Мей-сан та Утахіме-сан теж потрапили в часову петлю кілька днів тому.

Рігель зітхнула та попрямувала до найближчої машини.

-Відвезіть мене до технікуму, але давайте ще заскочимо в КФС. Я голодна як собака.

Першою по дорозі вийшла кімната Сатору. Інумаке тихенько зазирнула в щілину та побачила великий комок ковдри, з якого стирчало лише білосніжне волосся, а також вона могла почути тихе сопіння.

-Солодких снів, Сатору, – прошепотіла вона, направляючись до кінця коридору. Спочатку вона притулилася рукою до дверей, зітхнувши, а потім натисла на ручку дверей, намагаючись бути тихою.

-Можеш заходити. Я не сплю, – чує вона бурмотіння з ліжка.

-Сугуру… Ти як? – Рігель підійшла до ліжка та присіла на край, а Сугуру прийняв сидяче положення.

-Я… Я не знаю. Він убив її у мене на очах, а я нічого не зміг зробити. Ми з Сатору стільки сил доклали, щоб захистити її. Блять, вона ж дитина. Вона повинна була з подружками ходити по магазинах, вчитися, вперше закохатися! Якби я тільки…

-Сугуру. – Він відчув тепло її рук на своїх. – Це не твоя вина.

Точно. Не його.

Подивившись у карі очі, він побачив… Страх?

-Рігель, ти можеш обійняти мене? – Коли дівочі руки обвивають його тіло, Сугуру легенько штовхає їх обох на постіль.

-Тільки не йди.

-Я нікуди не піду, Сугуру.

І вона вимовляє це з такою ніжністю…

(фанфік швидше буде виходити на тг каналі, який можна знайти через мій основний тгк: чай з ягодами)