1.Королівство Локсімонія та їх дивні “повітряні шари” 

Глава 1

Спостерігаючи за красою довкола, місцеві жителі королівства Локсімонії поверталися до своїх домівок. Сонце заходило за обрій, даючи останні промінці високим скалам Ромеро, які оточували королівство з лівого боку. Вулички почали загоратися різнокольоровими ліхтарями, а крамнички обслуговували останніх клієнтів. Все частіше можна було почути гамір вечірнього дійства, бо ввечері починалося зовсім нове життя.

Тихе і спокійне місто вдень, яке було оточене монотонними рухами робітників, спекотним сонцем та лише де інде фонтанами, уже вночі походило на справжню гру ляльок в театрі. Йдучи по головній вулиці, яка мала назву – ЗОРЯНА, можна було зустріти різних людей. Тут свій вечірній час проводили старі та молоді, діти та підлітки. Сама вулиця мала невелику площу, а майже третину її території займав парк Люмберко, який славився неймовірно сучасним оздобленням на той час. Інші частина вулиці – це крамнички, невеличкий готель та кафе. Квартир тут майже не було, лише місцеві володарі крамничок, ще за часів свого будування, прибудували собі маленькі квартирки. Ну і головний здобуток не тільки вулиці, а й всього королівства стояв в центрі парку Люмберко. Не дуже великий машинний апарат дивакуватої форми стояв поруч із табличкою “БЕЗ РЕМЕНА НЕ ЧІПАТИ”, кожен , хто тільки но ступав ногою за межі парку, відразу зацікавлено ступав ближче, та що там говорити. Кожного дня біля апарату вибудовувалася така черга, що й до вечора не добігала кінця. Та навіть ті, хто вже дочекався своєї черги, потім вставали вдруге.

– Ти вже тут був? Чи справді можна побачити “повітряні шари”? – Запитав один чоловік у поважному віці. Проживши 54 роки Френс Туртлих бачив багато речей, але про відомі “повітряні шари” почав чути нещодавно, тому зі скептицизмом віднісся до цієї новини. 

– Ви це мені? Пане, я вже разів зо три тут був, ці “шари” неймовірні. Коли я вперше вирішив подивитися, що це за чаклунські штучки, то мене змусили засунути голову у величезний ящик, а потім ще й накрили мене ганчіркою, то я думав все, розвели бандюгани, ще й з усіх кишень гроші витягнуть. Але ні, як тільки я пригледівся, то як зачарований дивився на ті “різнокольорові шари” та навіть почав просовувати руки в середину, але їх тримали.

– То що це за шари? Як там Вас хлопче?

– Мене звати Колін . А шари, то такі маленькі та на вигляд смачні штуки.(пошепки) Я чув, що люди називають їх Богами, тільки тс, я вам того не казав.

Хлопець обернувся собі та і далі став чекати своєї черги, а дідусь Туртлих тяжко здихаючи думав і не міг зрозуміти, що це за Боги такі, яких можна побачити…