Я просто хочу знати правду

Що у цьому світі неможливо пізнати до кінця?

Лука без сумнівів відповів би, що людську душу. Вона невичерпна як криниця і оповита темрявою наче лісові хащі, в глибині яких живуть незвідані раніше звірі. Чи розумів це Лука? Так. Проте чи його це спиняло? Ні.

Усі його друзі, мама, сестра знали, що його душа — це музика. З дитинства він чув її там, де інші чули тишу. Бо навіть тиша має свою прекрасну та неповторну мелодію. Музика усюди, вона заповнює простір, дарує та наповнює життям. І людей зокрема. Людина — це безкінечний нотний стан, де переплітаються тональності, змінюється лад чи стоїть роками реприза. Коли у тебе дар чути мелодії людей, ти можеш читати їх як книги, знати їхні мрії, переживання. Бо від музики не втаїш правди.

Саме за це Лука обожнював музику й усім серцем ненавидів брехню.

Мелодія брехні оманливо спокійна та приємна, що повільно тягне на дно, наче трясовина. Вона породжує сумніви, змушує зраджувати, порушувати обітниці й жити в хитких ілюзіях.

Та хоч якою була його ненависть до неї, її присутність тяжіла над ним від народження. Неважливо як сильно він втікав від неї в музику — мелодія брехні завжди зринала зловісним відлунням з темних глибин його душі.

— Хай там як, я просто хочу знати правду.

— Правда, Луко, в тому, що я не можу її сказати.

Між близькими не повинно бути таємниць та недосказаностей. Та Лука досі не знав свого батька, бо мама ніяк не наважувалася йому розповісти. А Марінет не могла сказати, що саме її мучить і не дає відкритися йому. Можливо, вона досі кохає Адріана, але якщо вона приховує від нього інше?

— Правдорубе, я — Темний Бражник, даю тобі силу змушувати людей видавати свої секрети.

Не має зради гіршої за брехню того, кого любиш. Правдою діляться, а не вибивають силою, сказав би Лука. Але не Правдоруб. Бо протилежне правді – кривда. Надто довго він жив у брехні та секретах.

Тому настав час дізнатися всю правду.