Я кохаю тебе…

Уночі було так багато митей разом, що наступний ранок слугував прокляттям. Ніхто не міг втішити Блека. Взагалі. І якось, у вечері, чарівник сидів на лавці подвір’я Гоґвортсу і рахував секунди аби сонце заснуло а він зміг піти до Люпина.

Лілі: Можна сісти?

Сіріус: Звісно. — його усмішка була вимученою але щирою. — Майбутній кумі не відмовиш.

Вона тихо засміялася опиняючись поряд і глянула на небо.

Лілі: Ти так побиваєшся за Ремусом… Так сильно кохаєш його?

Сіріус завмер а потім видихнув повітря. Відносно недавно вона про це дізналася. А от Петіґру досі нічого не знав.

Сіріус: Я… Ніколи цього не казав Ремусові… Не знаю, я… Здається, соромлюся.

Та й дійсно, чаклун почервонів. Подруга тихо засміялася розслаблено спершись щокою на плече ґрифіндорця, що був не проти такої дії.

Лілі: Це мило. У нас з Джеймсом те ж саме було.

Сіріус трохи повернув голову хитро зиркаючи за дівчину.

Сіріус: Він довго до цього першого кроку йшов?

Чарівниця аж пирхнула.

Лілі: Пф… І не дійшов. Я перша йому це сказала. А потім вкрала у нього сорочку.

Брюнет аж знітився чудово все розуміючи…

Сіріус: А це… Важко?

Лілі щиро засміялася мружачи очі від сонця, що сідало.

Лілі: Що саме з того що я сказала? Перше чи друге?

У голові Сіріуса майнула думка, що він ні те ні се не навчився робити.

Сіріус: Про слова. Я навіть… Думати про подібне не наважуюся.

Він тихо зітхнув бажаючи дістати з кишені пачку цигарок але зупинився пригадавши, що якось Лілі казала про нелюбов до табаку.

Лілі: БББ — хороший термін. Безстрашний безсилий бешкетник. Хто б подумав, що такий хуліган боятимусь щось сказати… — вона вдихнула вечірнє повітря прикриваючи очі і поринаючи у спогади. — Так, Сіріусе. Це найважче, що може існувати в усьому світі… Але коли скажеш це першим то не зупинишся вже ніколи. Що б не робив чи думав… Та навіть уві сні тебе це переслідуватиме але ті слова ніколи не набриднуть.

Блек відчував незнаний спокій. Адже Лілі сказала все так… Добре. Просто чудесно. Вона розуміла Сіріуса і знала, які слова підібрати. Саме тому така радість зігріла серце. Блек обернувся до неї обіймаючи.

Сіріус: Дякую тобі, Лілі… Ти — найкраща майбутня кума! НМК — теж не погано.

Чарівниця мило погладила його по спині радіючи, що має такого хорошого друга.

Лілі: Ти не лише БББ але й НМК теж.

Після цієї розмови стало дійсно легше. Голова ніби прочистилася від усього непотрібного хвилювання. Небо все вкривало хмари. І навіть уночі, місяць де-не-де пробивався крізь невеличкі щілини. Сіріус встав приблизно о другій ночі. Він сонно відкрив шафу затягуючи те що в руки попало. Це були штани, футболка та вітрвка. Хлопець зауважив, що одяг якийсь ширший ніж зазвичай… Але переконав себе у тому, що йому просто здається. Він відкрив віконце і ззовні закрив його та позіхнув падаючи вниз. Політ таки розбудив його і ґрифіндорець повів плечима розминаючи м’язи аби звільнити їх з полону втоми. Тоді він набув вигляду Ґрима і у подобі тварини вправно зачепився лапами за черепиці однієї з башт і плавно перебігав з однією вежі на іншу поки не зійшов на землю. Анімаг помчав до войовничої верби. Там, зміг випустити вовкулаку і після цього Ґрим побіг до забороненого лісу а місячна тварина — за ним. Сіріус відчував, що ніч зовсім не холодна. Ніби земну кулю помістили в якийсь обігрівач. Блек все бігав і бігав постійно озираючись на Ремуса, що бездумно перслідував Ґрима. Подолали вони не дуже велику відстань і тут відбулося щось дивне… Вовкулака принишк. Потім, голосно завив. Він знаходився за пару метрів від анімага, що набув подобу чарівника.

Сіріус: Муні!

Блек побачив, що густі чорні хмари товстим шаром повністю перекрили місяць. Все небо перетворилося у густу смолу і лише не небагатьох місцях крапочками розташовувалися дрібні зірки. Сіріус ступив вперед бажаючи побачити друга і переконатися чи все з ним гаразд.

Ремус: Гультяю, не турбуйся.

Хлопець важко зітхнув сидячи за чагарниками.

Сіріус: Точно? Як себе почуваєш?

Ремус: Так. І я не відчуваю щоб щось мене турбувало.

Сіріус: Ти вже, як я можу здогадатися, вже не перетворишся. Лишень глянь на небо. Таке чорнюче. Нічого не видно.

Ремус: Сіріусе… Тут така ситуація… — ці слова добряче налякали анімага, що очікував почути щось страшне але натомість… — Я був в одязі коли перетворювався а тепер його немає…

Сіріус вигнав усі думки де уява малювала вишукане засмагле тіло…

Сіріусе: Я… Я й забув що воно так працює!

Якщо анімаг і перетворювався на тварину а потім у себе то з вбранням нічого не траплялося — під дією магії воно зникало але потім знову з’являлося. А от вовкулаки… Коли чарівник ним ставав то одяг просто рвався на тілі і після повні людина прокидалася повністю голою. І такий інцидент трапилася з Люпином, що з кожною новою секундою чи подувом вітерцем багрянів все сильніше…

Ремус: Може на тобі є щось зайве?..

Сіріус пішов уперед чуючи голос друга і завмер адже зірки градієнтом підкреслили м’язи плеч. Потруствши головою, Блек інтуїтивно торкнув футболки і скрикнув пригадавши, що одяг на нього надзвичайно широкий.

Сіріус: Точно! Зараз! Почекай! — він потягнувся до паска. Одна з зірок блимнула на металевій ширінці. Тканина джинсів зашаруділа і Ремус миттєво уявив, як би все виглядало у світлі… — Я не свій одяг на себе натягнув! Я був сонним і наші полички переплутав. Ось це на краще!

Він стягнув штани бурмочачи щось і з цього Люпин розібрав речення:”хоч спіднє моє на мені!” Думки безсоромно бігали у голові. Одягнувши джинси і вітрівку на голий верх тіла, Ремус пішов вперед і не побачив перед собою Сіріуса до котрого вдарився грудьми.

Ремус: Вибач! Я тебе не сильно?..

Сіріус: Та нічого. — він тихо айкнув. — Але після такого ти зацілуєш мій ніс!

Ремус усміхнувся. Ця тиша стала обіцянкою. Сіріус взяв друга за руку і таким чином вони рушили… Через пів години стопи Люпина боліли… Адже він був босим.

Ремус: Ми можемо десь зупинитися?

Сіріус одразу кивнув.

Сіріус: Звичайно, Муні. Десь, здається, мусить бути якесь озерце. Але купатися туди ми точно не підемо. Може там уночі плаває всяке…

Хлопець потягнув Ремуса в іншу сторону. Чорнота накривала їх з усіх сторін. Люпин не мав ймення ніскільки довіряв другу, що йшов у невідомому напрямку. Цвіркуни грали на скрипках, сови угухкали, вітерець гуляв між травою. Вся ця атмосфера чарувала до забуття. Тут твоїми очима слугували вуха і вони упіймали дзеленчання.

Ремус: Десь тут… Головне не впасти.

Сіріус: Угу. Почекай, зараз знайдемо колоду. Вона неподал!.. — Пошуки завершилися тоді, коли Сіріус зашпотася і з лайкою почав падати. Звичайно, Люпин втримав його але досягти мовчання Блека допоміг лишень поцілунок… До того він вже надто сварився. Брюнет принишк тихо сказавши: — Муні, роби так частіше…

Зрештою, вони нарешті сіли на повалену частину дерева вслухаючись у гучну темряву.

Ремус: Сіріусе… А ти хіба не брав палички?

Хлопець роззявив рота але ніч це заховала. Потім він рефлекторно потягнувся до своїх стегон на котрих знаходилося лише спіднє.

Сіріус: Йой! На мені ж штанів немає! — він потягнувся до Ремуса і хотів долонею знайти кишені а натомість торкнувся дуже відвертої частини тіла. Навіть крізь джинсову тканину і через мить часу Блек відчув певні зміни. — Вибач! Я не хотів! Я випадково! Я ж ще мусив перед цим дозволу спитати! Ще раз вибач!

Сіріус тоді був сам не свій. Не безстрашний бешкетник а сором’язливий хлопчак…

Ремус: Та все гаразд. Не турбуйся. Я сам. — він витягнув довге деревце з великої кишені і при цьому намацав пачку сигарет і коробку сірників. Люпин вклав усі ці речі в долоню Сіріуса і спеціально не відпустив її. — Будеш курити?

Тоді брюнет трохи видихнув. Його поведінка дійсно турбувала друга адже Ремус не розумів чого це анімаг так… Боїться? Сіріус запалив сірник. Ремусове серце вибухнуло коли вогонь невеличким жовтим маяком освітило обличчя Блека і грайливий вишкір. Хлопець підніс вогонь до сигарети і після цього вдихнув дим.

Сіріус: Другу будемо палити?

Ремус: Ні. Будемо однією мінятися. — Ремус пильно дивився. Сіріус помахав деревцем і вогонь на ньому згас лише тонкий струмок диму біг вверх. — Ось воно!

Блек завмер.

Сіріус: Що саме?..

Ремус підсунувся ближче.

Ремус: Те, що так неймовірно виглядає! Як ти просто все виконуєш: палиш, дивишся, усміхаєшся, бігаєш, літаєш на мітлі чи закриваєш очі… Саме це і є найпрекраснішим, Гультяю!

Мовчанка провела між ними лінію. Зрештою, Сіріус тихо мовив: Лумос і біла хмарка світла розсіяла чорноту. Сіріус обернувся до друга спиною а потім опустився назад. Таким чином, Блек лежав на тулубі сусіда по кімнаті.

Сіріус: Муні… Я і досі вражаюся тобою. Ти красиве бачиш в простому і мене це дивує… — він не міг дивитися хлопцю позаду в очі. Сіріус знав що замовкне від страху… — Я й уявити ніколи не міг що все ось так от дійде… До того про що я і не мріяв…

Так. Блек таки зупинився. Злякався. Але Люпин, неочікувано, відкрив таємницю:

Ремус: Коли ми зустріли ховчика то він, спершу, перетворився на повний місяць. А потім на тебе… — він заховав смуток у чорному волоссі запах котрого вдихнув відчуваючи його в легенях. — Тому що я боявся, що ти… Принизиш те, що я відчуваю… Я ж бачу що ти чомусь переляканий. Та навіть зараз скам’янілий. Я не знаю чому. Але якщо тобі лячно то я поділюся і тим чого сам боюся. А зараз спитаю: за що ти так турбуєшся?

Сіріус відчув, як Ремус забирає з його пальців цигарку. Не лише для того аби вдихнути табак але й щоб взяти його за руку. Як же тепло… Ця ніч така привітна.

Сіріус: Ми… Сьогодні розмовляли з Лілі і вона… Вона нагадала мені, чого я дуже боюся… Точніше, те, що я соромлюся і переживаю сказати. Не знаю чому але чомусь… Так от… Муні, я…

Ремус неочікувано відсунувся. Взяв друга за плечі. Вражені Сіріусові і впевнені Люпинові очі зустрілися в погляді.

Ремус: Гультяю… Прошу, скажи мені це у вічі. Я хочу бачити і чути тебе, Сіріусе. Повністю.

Свідомості перевернулися… Груди охололи. Все зникло. Знову чорний світ довкола що замаскувався аби на нього не заважали два серця, що синхронно гупали. Блек вдихнув повітря, що було таким теплим. Він поклав паличку на землю і затушив сигарету. Світло від закляття “лумос” гасло і за цей проміжок… Сіріус мусив встигнути.

Сіріус: Кохаю… Я кохаю тебе, Ремусе!

Важкі на під’єм слова від одного дотику полетіли вверх. Так легко і просто. Блек вражено зробив великий ковток повтіря відчуваючи, як тремтить.

Ремус: Сіріусе, я теж кохаю тебе. До нестями.

Відчуття… Таке велике і неприборкане…

Сіріус: Муні, якщо ми не поцілуємося то я зараз помру…

Він казав це настільки серйозно… З таким бажання і потребою… І Ремус притягнув його до себе. Обійняв таким чином, що Сіріус сів на його коліна. Він витягнувся вперед цілуючи Ремуса… Палко, без упину. Розсуваючи губи все ширше. Рухаючи головою. Притуляючись ближче. Їхні дії були настільки різкими, сильними і надривними, що вони аж впали з колоди.

Ремус: Ой…

Хлопець засміявся а Сіріус розлютився.

Сіріус: А хай йому! Все спростило!

Ремсу лагіно повів пальцями по його підборіддя і поцілував у вилицю.

Ремус: Тоді можемо почати все наново.

І вони це зробили. Спершу, відсунулися від поваленого дерева куди подалі бо щось воно дуже сердило Гультяя. Лише з дозволу не дуже яскравих зірок вони могли насолоджуватися красою один одного. А тоді вони знову цілувалися під лісовим небом. Сіріус сидів на стегнах Люпина і повільно опускав рукави вітрівки з його плеч. Блек долонею торкнувся його оголених грудей. Провів по всій широті відчуваючи, що шкіра надзвичайно тепла. Сіріус поцілував ключицю, пасма чорного волосся залоскотали спину Люпина і той тихо видихнув повтіря обдаровуючи цим щоку брюнета жаром. Вітрівка загубилася в траві і темряві.

Сіріус: Я кохаю тебе, кохаю…

Цей шепіт став новим членом нічного оркестру, що лише зараз міг панувати. Вони постійно мовили ті слова не маючи змоги зупинитися. Це було неможливим. Сіріус підійняв руки вверх коли відчув на стегнах руки Ремуса, що потягли край великої футболки догори. Вони знову і знову торкалися губами в поцілунках ніби компенсували час коли мусили відсуватися здаля того, щоб знімати елементи вбрання.

Ремус: Сіріусе… Ти певен?

Сіріус: Так. Настільки, що й жодних сумнівів немає. А ти?..

Ремус: Боюся. Боюся зробити щось не так… Я ж взагалі досвіду не маю…

Це зізнання не було сороміцьким. Зовсім ні. Не біля чарівника якому довіряєш.

Сіріус: Я ж маю рот і можу сказати якщо щось не так. Тож не бійся. — він губами торкнувся мочки його вуха зовсім таємничо і солодко мовлячи: — Лишень насолоджуйся усмі що зараз відбуватиметься.

Ремус вражено слідкував за Сіріусом, що торкнувся шерінки на штанях Люпина. Задзвенів метал. Пояс глухо впав на траву. Краї штанів почали сповзати з тазу. Зрештою, з невеличкою перервою, ввесь одяг лежав неподалік абсолютно забутий. Ремус відчував голою спиною холодну траву, що прилипла до шкіри. Зверху на його грудях і животі лежав Сіріус що наново цілував губи, підборіддя, вилиці і кожен сантиметр обличчя. Хоча Люпин і не показував діями, але його хвилювання не мало меж, але це проявлялося в тому, як він тремтячими руками ковзав по талії і попереку Сіріуса, що усміхнено мовив:

Сіріус: Я ввесь твій, Муні. Торкайся усього.

Тоді, Ремус повів руки нижче дозволяючи собі охопити сідниці Сіріуса, що солодко потягнувся вперед від цього дотику. Люпин повільно сів. А потім виконав те, про що мріяв: цілував ті ділянки шкіри де знаходилися татуювання. Його губи ковзали по кісточках пальців, по плечах, шиї, грудях… Спустилися до животу де вуста торкалися різних зображень. Сіріус явно знітився такому оберту. Але його закоханий погляд гладив темряву, що стіною ховала красиве обличчя. Зрештою, через довгі хвилини, Блек опустився нижче долонею опершись на груди Люпина, що лягнув на траву під таким тиском. Він дивився в небо ловлячи зіницями тяточки і відблиски зірок. Потім, відчув на рівні лобку подих. Зовсім теплий. Він ковзнув по довжині виструнченої частини тіла.

Ремус: Гультяю… — він ледь вдихнув повітря відчуваючи, як пальці довкола огорнули пах. — Ти зараз уб’єш мене…

Він стиснув зуби і примружив очі а потім роззявив рота й відкрив повіки. І такі дії відбувалися кожної секунди… Адже те що робив Сіріус згубило свідомість.

Сіріус: Я ще навіть не дійшов до чогось більшого…

Він хитро усміхнувся добре знаючи, що чорнота все надійно ховає від очей а потім опустив униз обличчя. Сіріус легко перекинув чорне довге волосся на один бік і його кінчики торкнулися тазу Ремуса від чого той аж затремтів. Язик Блека ковзнув по голівці а далі вниз — по всій довжині. Тихий стогін Люпина перетворився на стимул наступних дій: губи розімкнулися охоплюючи верхівку члену. Спочатку все відбувалося повільно бо кожна дія викликала у Ремуса непідробне тремтіння. Довгі секунди ледь долали відстань. Вуста вже опускалися і здіймалися набагато швидше. Лівиця Сіріуса стискала стегно Ремуса а права рука тримала його за руку.

Ремус: Гультяю… Прошу… Можеш уже…

Блек відсунувся вже почуваючись ближче до Ремуса. Сіріус навіть уночі безпомилково знайшов його губи.

Сіріус: Ти такиий чутливий… Я вже в це закохався.

Поцілунок такий довгий. Поцілунок такий солодкий. Поцілунок такий бажаний… Сіріус взяв руки Ремса у свої і поклав на власні стегна натякаючи на те, що ж відбуватиметься далі.

Ремус: Ти точно впевнений? Скажеш якщо щось не так? Обіцяєш?

Сіріусові пальці всоте за цей час потонули у русому волоссі.

Сіріус: Я впевнений. Я скажу якщо мені буде неприємно. Я обіцяю. І я кохаю тебе, Муні. Кохаю.

Їхні діалоги були закляттями. І геть не звичайними в найсильнішими у світі… Ремус долонею натиснув на поперек Сіріуса а іншою рукою ковзнув по животі… А потім по всій довжині паху від чого Блек аж скрикнув не очікуючи таких дій… Ніби лава, кров гуляла в жилах. Люпин обережно направив стегна Сіріуса відчуваючи кожною клітиною тіла абсолютно все. Блек опустився вниз при цьому тихо видихнувши повітря, відчуваючи як долоня його коханого чарівника без упину ковзає по лобку.

Ремус: Все добре?..

Сіріус: Так! — він дещо сердито але задоволено мовив не бажаючи відволікатися від нового відчуття що наповнювало зсередини. Його руки вперлися в широкі груди Люпина. Ремус повів стегнами вперед ніби колихаючись. Вже потім Сіріус продовжив ці дії самостійно рухаючись. — Як же це!.. Муні…

Він розчинявся в усьому на світі. Сіріус випрямив спину вигинаючи її в дузі з кожною наступною секундою все сильніше. Відчуваючи усе так гостр

о і ясно… Ремус танув… Відчуття цієї близькості гупало в грудях. Ті стогони насолоди від Блека… Коли Люпин чув їх то діяв рішуче адже кожен подих і крик казали так багато. Шалені дії… Усе те тертя, дотики, поцілунки походили на щось незбагннне. Ремус дивився знизу вгору бачачи лише лінії обличчя окреслені зірками.

Ремус: Ти… Такий красивий…

Слова губилися у нових стогонах. Ця пристрасть. Близькість. Все що відбувалося… Воно манило і дурманило… Жоден алкоголь би не довів до цієї ейфорії… До того блаженства до котрого хлопці впевнено йшли.

Сіріус: Як же ти це кажеш…

Крики нищили все на своєму шляху. Ліс принишк. Він мовчав і вслухався в те, що відбувалося. Ці хвилини тривали б вічно як би Сіріус не завмер відчуваючи, як по жилах ніби магма біжить. Кожен сантиметр пересмикнувся. Люпин відчув теж саме і швидше зарухася прискорюючи темп… Так, щоб добігти краю і взлетіти… Хлопці водночас впали на бік дрібно тремтячи відчуваючи на шкірі гарячу на дотик рідину… Вони прикрили очі зіткнувшись чолами. Руки обіймами притискали тіло один до одного.

Ремус: Тобі?..

Сірус закотив очі зітхаючи від безсилля і цілуючи Ремуса що миттю відповів на дотик губ.

Сіріус: По-іншому ти не помовчиш, Муні? Зізнаюся, мені набагато приємніше чути від тебе зовсім не слова… А якщо вони є то лише в певному репертуарі…

Він знову поцілував його насолоджуючись кожним атомом того моменту.

Ремус: Я просто дійсно щойно… Прожив щось… Фантастичне і хотів би щоб ти відчував те ж саме, Гультяю. Я ж бо кохаю тебе… Кохаю…

Сіріус: Я теж… Кохаю… Так кохаю що й досі не вірю в прекрасність того, що зараз є…

Ось така вона… Ця історія. І в ній ніколи не існуватиме Волдеморт. Джеймс з Лілі візьмуть шлюб і через певний проміжок часу в них народиться син, що називатиметься Гаррі Поттером. А Сіріус радо і без заперечень прийняв пропозицію друзів і став хресним цьому щасливому хлопчику. Звісно, про стосунки Ремуса і Блека мало хто знатиме а про їхнє тихе весілля — лише одиниці. Але щастя цвістиме. Через роки, Гаррі, у супроводі батьків і їхніх друзів радо ступатиме до “Гоґвортського експресу”. Там він зустріне величезну сім’ю де познайомиться з Роном Візлі а пізніше і з Герміоною Ґрейнджер.

Сіріус: Так, Гаррі, запам’ятай: нікого не бійся.

Ремус: Але й поважай інших.

Сіріус: Так. Але якщо хтось образить тебе то кажи, що твій хресний батько дванадцять років провів у Азкабані!

Ремус ґречно торкнувся плеча чоловіка усміхаючись.

Ремус: Але це в крайньому випадку.

Сіріус: Так-так. О, і ще дещо!..

Двоє поважних чарівників щось говорили майбутньому ґрифіндорцю поки його батьки стояли позаду. Джеймс дивився на всю цю сцену з вишкіром а потім мовив:

Джеймс: Може скажемо їм що це наш син а не їхній?

Лілі лише похитала головою усміхаючись:

Лілі: Дай їм батьками хоч трохи побути.

Тим часом, чаклуни продовжували:

Ремус: А ще, якщо не буде хорошого викладача по захисту від темних мистецтв то я подам свою кандидатуру.

Сіріус: Ого… Муні… Та ти що… Як я тебе…

Довелося докласти усіх зусиль аби не розцілувати його…

Гаррі: Сіріусе, а що таке Муні? І Гультяй? Ви ж так обоє постійно називаєте один одного.

Блек задоволено засміявся:

Сіріус: О, це загадка. Розгадаєш її тоді коли знайдеш карту мародерів. Або чаріників що нею володіють.

Неподалік проходили двоє рудних юнаків що на мить завмерли.

Моллі: Фред! Джордж! Хутко до поїзду! Він скоро вирушить!

Лілі і Джеймс міцно обійняли свого сина цілуючи його в щоки.

Джеймс: Будь хоробрим, Гаррі. Ніколи не соромся проявляти себе. Твій шлях чарівника починається у Гоґворті і цінуй всі миті в ньому та насолоджуйся усім. І чекай на чудовий подарунок на Новий рік!

Лілі: Синку, розважайся там. Знайди вірних друзів і радій усьому що там буде бо ця пригода яка триватиме сім років — буде однією з найяскравіших.

Гаррі: Матусю, татку, дякую. Люблю вас. Ви неймовірні! — Гаррі міцно обійняв батьків. Він уже хотів бігти але хутко обійняв Сіріуса з Ремусом. — І вас я теж люблю. Сіріусе — ти найкращий хресний батько у світі. — він глянув на Люпина. — А ти хороший коханий мого Хресного, Ремусе!

Ремус почервонів а Сіріус стримував солоні струмки в очах. Гаррі помчав у вагон. Потім, визирнув з вікна махаючи сім’ї.

Сіріус: Як же діти швидко ростуть!

Він заплаканою поклав голову на плече чоловіка, що обійняв того за талію.

Ремус: Чудовий хлопчик…

Гаррі: Бувайте! Сіріусе, я обов’язково знайду тих мародерів!

Джеймс, що махав сину, глянув на друга.

Джеймс: Гультяю…

Ремус: Твоєму сину буде цікаво, Золоторогу.

Ремус усміхнувся.

Лілі: Наш син, Джеймсе, дійсно щаслива дитина. І я рада, що він відчує всю красу Гоґвортсу.

Чоловік з жінкою обійнялися а двоє інших чарівників непомітно взялися за руки. Так… Он яка школа чаклунства… Зовсім скоро вона зустріне тих хто так до неї прагне…

 

 

 

Післямова

І тебе вона теж чекає, читачу або читачко. Можливо не так як Гаррі Поттера. Але вона є. І може бути у вигляді того, що ти дійсно любиш. Того, через що проходив чи проходила, і того що тобі не байдуже. Ти знаєш історію хлопчика що вижив а це вже означає, що ти не просто маґл. Ти чарівник або чарівниця. Але без магії… Тут вона не потрібна. Вона — метафора. Твоя справжня сила у тому що тобі подобається і що ти робиш з любов’ю…