чорнота
від Ілля СергійовичНашу підпільну організацію майже знищили: викрили всіх членів, когось розстріляли на місці за супротив арешту, комусь винесли смертний вирок,
деяких довели до самогубства,
але більшості потиснули руки, принесли вибачення, що помилились, сплатили символічну компенсацію і навіть підвезли додому.
Саме такі до діяльності не повернулися: наші ідеї живуть у прострелених скронях, ховаються разом з тими, хто веде подвійне життя,
наші ідеї сидять у в’язницях разом з людьми, імен яких ми не знаємо і, якщо чесно, не пам’ятаємо зовнішність і не впевнені, чи в курсі вони,
за що боролись та за що сіли.
Іноді здається, що нас з тобою залишилось двоє: ми п’ємо у кав’ярні еспресо, задумливо крутимо маленькі ложки у пальцях.
Я дивлюсь на тебе, а ти дивишся на мене, і маємо на думці одне: ми хочемо переконатись, чи пам’ятаємо ми, за що боремось і задля чого живемо?
Все почалось ще багато років тому, скільки саме сказати важко, тому багато це найбільш точна цифра, яку ми знайшли у джерелах.
Хтось зробив ночі чорними, хтось наповнив їх чорнотою, і тепер люди живуть з цим, деяким навіть подобається, деякі віддано захищають таку систему.
Боротьба здавалась марною: у всіх людей в світі, навіть якщо вони дуже сильно захочуть, не стане сил це змінити.
Це може змінити лише той, хто почав, але де ж його взяти? Він, напевно, мертвий стільки років, скільки всім людям планети разом.
З цієї точки і починається наша підпільна діяльність, наша боротьба проти чорноти та проти темних ночей: ця людина жива.
Він постійно змінює ім’я та зовнішність, місце проживання та сексуальну орієнтацію, змінює політичні переконання та літературні смаки,
але він живий, такий непостійний, мінливий, як вітер у жовтні, але живий.
Звісно людину такої сили і влади віднайти буде не просто: він постійно зникає у створеній ним самим чорноті, і з’являється зовсім іншим.
Ми збирались в підвалах, у когось в квартирах, їздили в інші міста, обличчя знайомі, знайомі слова, голоси, плани, стратегії,
витримували не всі. Рано чи пізно нас мали почати ловити, ми просто не могли залишатись непоміченими вічність.
І от врешті-решт осінь, середина жовтня, вечори наступають так швидко, у будь-який час, їх ніхто не стримує: система чорних ночей нахабніє,
стає зухвалішою і ненаситною.
З наших лишилось не так вже й багато: я, ця дівчина, з якою ми п’ємо каву, і… Хтось ще, точно хтось ще.
Вона гарна, та зараз не до романтики: ми не маємо права дати цій справі померти, ми не можемо лишити цей світ таким,
з ночами, повними чорноти.
Той, хто вигадав ночі такими, постійно зникає в цій чорноті, і з’являється зовсім іншим. Ми так старанно полювали на нього, так старанно вивчали його,
що самі стали такими ж.
Ми пірнаємо в чорноту щоразу, намагаючись його віднайти, і з’являємось на світло зовсім іншими. І може весь час змінювався не він,
а ми?
Наша справа не може загинути. Я стискаю в руці ложку. І дивлюсь на незнайому жінку
перед собою.
вау! прекрасно і дуже прекрасно ✨ шкода тільки що мало
дякую за відгук ☀️
ну, більше і не планував)