Чому ти настільки красива?

У тобі так багато сторін, я просто не розумію.

Пальці торкнулись нейлонових струн. Перший акорд прозвучав трохи несміливо, наче пробував свої сили. Добринів та затих. Другий акорд вже був набагато впевненіший: пальці вже знали, як їм треба рухатись та на яких ладах затискати струни.

Гена пересів ближче, намагаючись не пропустити жодного звуку. Він любив, коли вона грала. Любив, коли вона була поряд.

Він інколи замислювався : як в ній співіснували дві протилежні особистості? З однією –  жорсткою, принциповою, з вбивчим поглядом і не менш вбивчим сарказмом, маленькими долонями, захованими під величезними рукавицями – він працював. З іншою – мовчазною, тією, що полюбляє тишу та красти його сорочки, з холодними долонями, які постійно грілися об чашку з кавою без цукру – він жив. І в Клименка голова йшла обертом від цього контрастів, і він навіть не міг обрати, яка саме Ірина Король подобається йому більше.

Крізь свої думки він почув, що мелодія уповільнюється, починає затихати. Гітара зблиснула світло-помаранчевою фарбою при яскравому світлі лампи.

Кілька секунд вони дивились одне на одного.

-Хочеш спробувати?

Вона простягнула йому гітару і посміхнулась куточками губ. Клименко зрозумів, що в нього все вийде.

Я просто хочу спитати тебе: чому ти настільки красива?

Єдиним джерелом світла у кімнаті була невеличка лампа. Кругла та біла, вона намагалась стати другим Місяцем, розливаючись м’яким молочним світлом. І майже досягала Місяця своєю красою.

Що таке краса? Майор точно знав відповідь.

Це коли ії очі сяють, тому що вона знайшла вдалий зворот для звіту. Це коли у ії волоссі плутається сонячне проміння, надаючи йому усіх відтінків рудого кольору. Це коли їх загін переміг на змаганнях, і вона стрибає, наче маленька дитина, і обіймає всіх, кого може обійняти.

Ірина помітила на собі погляд, відклала папери у сторону, витягнула ноги, що затерпли від довгого сидіння. Запитально подивилась на нього сіро-блакитними очима.

А Геннадію здалось, що весь його Всесвіт вибухнув від цього погляду, і все стало з голови на ноги. Захотілось, щоб ця мить продовжувалась і продовжувалась. Стала Вічністю.

-Нічого. Все добре.

І посміхнувся так, як ніколи в житті не посміхався.

Чому в мене ціла купа дивних речей, яких я не розумію? Яких я не відкриваю тобі, бо це все може вбити.

Клименко ніколи не міг чітко висловити те, що було в нього у душі, але воно поставало у подобі такого собі Звіра. Вперше той Звір прокинувся, коли він знайшов свою дружину (вже кілька років як колишню) у ліжку з іншим. Чоловік виставив коханців за двері, а дружина нанесла йому ще болючіший удар, майже позбавивши доньки. З тих пір він чіпляв на себе маску блазня, щоб відлякувати всіх потенційних дам від себе, щоб вони знову не зробили йому боляче. Одного разу Ганна ледь не пробила його броню, але він став жартувати ще дурнуватіші жарти, і вона облишила його у спокої.

Коли у загоні змінилась влада, Клименко був напрочуд роздратований тим, що не він обійняв цю посаду. Якого біса начальником караулу став не він, а якась зальотна пташка з іншої частини? Він ненавидів ії, ії голос, ії ім’я, ії небажання слухати поради і надзвичайну самовпевненість. Майор чіплявся до кожного слова,  дії та подиху, потроху випускаючи Звіра, щоб зламати та змусити піти. Але вона не ламалась, не йшла, і він ненавидів ії ще більше.

На одному із викликів він не помітив, як Звір повністю узяв під контроль тіло, змусивши ледь не захлинатись слиною від ревнощів, коли той клятий мент став тертися поруч із нею. Яке він має право взагалі говорити до неї? Навіть стояти поруч із нею? У машині він виплеснув на неї свою злість, вона відвернулась та промовчала. Коли Звір відступив, Клименко ще довго не міг зрозуміти, що з ним тоді відбувалось.  Але він запам’ятав погано прихований страх у очах Іри.

Клименко часто бачив цей страх пізніше: коли під час гасіння пожежі на ії очах із драбини зірвався рятувальник, коли він намагався запропонувати альтернативний варіант порятунку, коли він робив ії пропозицію… Майор ненавидів себе за те, що взагалі дозволив Ірі побачити свою темну сторону і за те, що вона витрачала себе, щоб допомогти йому зцілитися.

Темної ночі їх супутником було лише місячне сяйво, яке забарвлювало сиве волосся у срібло. Іра сиділа на краю дивану, Гена лежав у неї на колінах, напівприкривши очі і насолоджуючись відчуттям пальців у волоссі ; вони слухали тишу. Він не розумів, за що вона його, бовдура, покохала.

Але за щось же покохала.

І тоді він вперше відчув, як його Звір ховає пазурі та муркоче.

Тебе це може вбити.

У них ще було шістнадцять хвилин до підйому. Чоловік відклав телефон на тумбу. У кімнату почало заглядати перше проміння сонця. Довелось встати, закрити важкі штори. Спати не хотілося. Чоловік розвернувся, оглядаючи кімнату і розмірковуючи, чим би зайняти себе. Нічого путнього на думку не спало, і Клименко присів на край ліжка. Жінка поворухнулася уві сні, майже занурившись обличчям у подушку. Волосся закрило обличчя, і Клименко обережно прибрав їх назад.

— Хотів би отак щоранку бачити тебе …

Клименко вийшов з кімнати, човгаючи тапками по світлому ламінату. Сонячне проміння проникало крізь прозорі штори, заливаючи кухню світлом.

Гена насипав кави в турку, залив водою і поставив на плиту, розпалюючи вогонь. Він не розумів цього фанатичного ставлення до напою, але треба ставати терплячішим, змінитись, перестати займатись дурницями. Назавжди приспати свого Звіра, і зробити так, щоб Іра більше ні разу у житті не заплакала через його дурощі. І щоб вона ніколи не пішла від нього. І Гена ще не знає, що вона ніколи не піде. Як можна піти?

Незабаром по кухні стали розноситися гіркі нотки, що проникають далі, в коридор та спальню. За кілька хвилин почулися кроки. Гена перелив каву у велику білу чашку і розвернувся.

Вона стояла босими ногами на холодній підлозі, приховуючи позіхання. Руде волосся було розкуйовджене, на темно-червоній  шовковій піжамі виднілися темні відблиски.

– А ти куди пішов? Хто мене обійматиме, я змерзла.

Ну ось як її, таку кудлату і сонну, не поцілувати? Правильно – ніяк.

— Доброго ранку, сонько.