Частина 1

Фандом даного твору візуальна українська новела “Сирин” від  MoonChai Story. Приємного читання ♥

– Ніііі!

Настин голос ехом пройшовся по пустій актовій залі.

Я сиділа на краєчку сцени і аж підскочила, мало не впавши на підлогу, від несподівано гучного голосу сусідки. Мене притримала Соломія, яка сиділа поряд граючись з сферою передбачувань.

– Що там в Стейсі? – Подруга кліпнула очима з-під окулярів відволікшись від своєї забавки.

– Хвиля всесвітньої несправедливості знову обрушилася лише на неї. – Пошепки відповіла я.

– Агов там, я все чую! – На екрані телефону з’явилося незадоволене обличчя брюнетки, сидівшої в шовковому халаті біля проєкторного каміну. Позаду неї, на ліжку лежала Дамелі, що гортала електронні каталоги з одягом. Дівчата знаходилися в гуртожитку Хорсу.

– Маріє, от скажи мені, хіба чесно було розподіляти ролі для вистави за факультетами? Я – та хто міг би відповідати за хореографію, за костюми і грим, за декорації нарешті. Чому я маю грати недолугу сніжинку-у-у? – Настя хильнула з великого горнятка, топлячи своє обурення в какао.

– Ти будеш найкращою сніжинкою з усіх ,моя люба, поглянь – Дамелі розвернула свій ноутбуку до Стейсі. На екрані виблискувала дизайнерська сукня, присвячена одному з зимових кампейнів відомого бренду. Від кількості нулів під фото мені стало погано.

– Дякую, – похнюплено відповіла Настя, – та мені зовсім не хочеться бути дурною сніжинкою. Спитаю у ректора завтра чи є ще час з кимось помінятися, на цьому па~

Відеодзвінок завершився. Ясно, мою сусідку сьогодні можна не чекати.

Я зіскочила з бортику авансцени саме вчасно. В актову залу зайшла група студентів та декілька вчителів. Почалася репетиція зимової казки.

Кожен факультет отримував ролі за певним розподілом. Хорсівці грали добрих героїв і людей, Чурівці і Марівці грали лиходіїв, Велесовці – тварин та природні явища.

Кай і Стефанія були відповідно Каєм та Гердою, Дамелі бабусею головного героя. Ми з Юрою грали принца та принцесу поділеного навпіл королівства. Даниїла поставили на роль короля, Сашу на роль маленької розбійниці. Мирослава грала злу відьму з квітника, Єсен придворну ворону…ну і Настя сніжинку…Соломія не виявила бажання грати запропонованого персонажа, тому просто волочилася на репетиції зі мною за компанію.

Ми з Юрою стали за дальніми кулісами, пошепки повторюючи наші діалоги, бо підглядати в сценарій вже не дозволяли. Раптом, на моє плече лягла чиясь долоня.

– Гей, малеча, хто ваш татко? – Даниїл задоволено захихотів, побачивши, що ми здригнулися.

– Даню, не заважай, ми репетируємо. – Юра змахнув руку товариша.

– Оце мій син, – тужливо вигукнув маровець. – Ех, знав би, не половину королівства тобі віддав, а підвал у спільному гуртожитку.

– Не блазнюй. До речі, де тебе носило останні 2 дні? Ти був нам потрібен тут. – Тихо дорікнула вже я.

– Так я і був тут, тільки спав в костюмерній. – Даниїл поправив сповзаючу з голови паперову корону.

– З таким підходом, ти і виставу проспиш. – Бліда чоловіча рука відсунула внутрішній край куліси, звідки визирнула голова Єсена .За спиною велесовця стирчали чорні пір’яні крила.

– Дивіться, на нашу сварку прилетів грішний ангел.

– Ворон, –  виправив товариша староста факультету. – Даню, ти вивчив слова?

– А в мене були слова? – Здивувався маровець. – Думав, мене просто поставлять посміхатися й махати.

– Що? – Тільки й спромоглася сказати я.

– Ти серйозно, друже? – Закотив очі Юра.

– Визнаю, він безнадійний. – Підсумував Єсен.

Краєм ока, я побачила як Соломія посилає мені руками хрестики з глядацької зали. Видно, ми дуже голосно говорили і нас почули. Юра приклав палець до вуст, закликаючи не шуміти.

На сцені Стефанія саме тікала з оранжереї відьми Мирослави, згадавши про свого названого брата Кая. Скоро був наш вихід.

– Так, тримай крихітко. – Даниїл поклав мені на голову свою корону.

– Нащо вона мені? Краще б сценарій вчив, а не прикраси робив.

– Все схоплено Маріє, дивися. – Даня підніс реквізит ближче до моїх очей.

На трикутниках від вершини до основи був послідовно написаний текст Даниїла зі сценарію.

Декорації змінили. Від квітника не залишилося і сліду, тепер це була подоба старого замку. Під світлом прожектора, що імітував ліхтар розмовляла Герда і Єсен, старанно каркаючий між репліками.

– Просто поправляй корону час від часу добре? – Маровець хитро мені підморгнув.

– Ти або божевільний, або геній. – Вражено прошепотіла я.

– Він два в одному, – промовив староста хорсу. – Все, нам час.

Ми вийшли на сцену.

***

– І що сталося далі? – Зацікавлено спитала Настя, що посьорбувала  чай вже в нашій кімнаті.

– Ну, в один момент корону знесло з голови протягом і Єсен підказував Дані текст на вухо. Довелося обґрунтувати ситуацію тим, що король вже на старість оглух й недочуває слів Герди.

– Ха-ха, – посміхнулася сусідка. – Це варто було побачити власними очима, починаю шкодувати, що пропустила репетицію.

– Ти говорила з ректором?

– Ох, не нагадуй. Асгарда Адамовича більше хвилює його зникла ліва шкарпетка, ніж моя роль у виставі. – Дівчина понуро звела очі на плаваючу заварку в горнятку.

– Ми б могли помінятися…– почала було я.

– Ні, не треба. Якщо мені випало грати сніжинку, то я зіграю їм таку сніжинку, що до кінця життя мене запам’ятають.

Слова Насті звучали впевнено і від чогось погрозливо.

– Тим більш, ідея стояти на одному сценічному метрі підлоги з Данилком аукнеться мені довготривалим курсом психотерапії.

Залишок вечору пройшов спокійно і на ранок, ми зі Стейсі ,в доброму гуморі, вирушили на заняття, а після в актову залу.