Частина 1.

Можливо життя дає можливість відчути що таке прикус вічного вогню ? Вогонь який дає можливість дізнатися більше про життя ?

Моє життя… Я кожен ранок дивлюсь у вікно та бачу лише одне – пустку, як ї в моєму серці.

Після великої трагедії котра погубила все живе, залишилось лиш спогади та те єдине та невелике поселення, котре хоче розвинути себе. Я бачила смерть дуже близько від себе, бачила як она забрала життя самих найближчих моїх людей. Я бачила лиш страждання и до сих пір відчуваю его.

Я не єдина тут, лише пару сімей та нічого більше.

Що таке життя ?

Це те, що дає нам здатність керувати своїм нібито героям, відчувати та робити вибір, а може навіть більше. Я ще не повністю відчула життя, а лише починає його розвинути.

Я стояла біля будинку, котрій вже став лише уламками нашого міста. Біля будинку стояв пам’ятки усіх героїв, котрі почали захищати землю від незнаних нам сил. Всі народи світу об’єднали, бо зрозуміли, що без єдності нічого не зробиш.

Зараз, уже нічого не зробиш та раша історія життя продовжується, та будет, не важливо скільки ми переживемо горя, але будемо стояти далі.

***

Стояв біля пірса, глянув на те безкрайне та не підкорене море, очікуючи свого друга. Дин вже має бути тут, але через бурю не бачить куди з своїми друзями пливти.

И ось, я бачу той самий край корабля та швидко побігла зі всіх сил на березі, до пісків. Я бачила як він махав мені рукою, радий був бачити як ї я його.

Корабель сів майже біля пірса, та Дин біг мені на зустріч. Дев’ять місяців, дев’ять місяців ми не бачились и ось, він поруч. Я була рада як ніколи. Він єдиний мій рідний, котрій залишився після цієї традиції. Але скільки радості я відчувала в собі. Дуже багато.

– Маленька Лина, – тільки він так назвав мене, більше ніхто.

– Дин я так рада.

– Я так сумував, – в його обіймах я була маленькою дівчинкою, котра так сумувала за ним.

В нас біли теплі відносини, навіть дуже. Я відчувала кожною клітинкою тіла на скільки він поруч, на скільки він сумував за мною. Його губи були поруч, так хотілось доторкнутися до них. Мої щічки стали червоні від спогадів як його тіло було настільки близько до мене, я відчувала дихання на свої шкірі, обличчя він цілував мене де йому хотелось, без заборон та обмежень, ніжно, настільки, що до сих пір я відчуваю ту саму муку поки його не було.

– Можна поцілувати ? – він ще питає ?! Звісно, я так хочу відчути ці губи на собі.

Я зробила перший крок до нього, доторкнувшись до нього, під моїми пальчиками я відчула як всі його м’язи живота та спини скоротились, ще ближе притягнув до себе я не відпускала його, хотів відчути все, його та навіть більше. Це було як завжди ніжно, без якого напору, він цінував мене та не змушував, та і я не мала бажання відсторонитися від нього, лише бути разом та назавжди.

Він єдиний мій рідний, котрій залишився в мене. Я кохаю його та буду кричати всім щоб знали. Це будет завжди, між нами….